Мобильная версия сайта Главная страница » Блоги » Tomorrow never knows » Зі щоденника батьків. 70-і роки.

Зі щоденника батьків. 70-і роки.

29 Мая 2024 13:12   Просмотров: 367
Метки: застій, пломбір, жебрацтво
Нравится Рейтинг поста: + 20

 

Мої дитинство та  юність припали на 70-80 роки, цебто «розквіт епохи застою». Досі є люди навіть в Україні, які ледь не ідеалізують цей етап (за сусідню державу й  годі  говорити).

І це навіть не пенсіонери. Бо приблизно з моменту появи супермаркетів я фактично не зустрічав літніх людей , які  хотіли б повернутися  «туди». Бо  бабулькам більше подобається зайти до магазину й  спокійно все купити, аніж годинами вистоювати черги за  промерзлою картоплею (і я  памятаю все це, бо й сам  стояв вечорами опісля  другої зміни у  школі до магазину «Врожай»!).

Хто на  ту  епоху молиться – неважко здогадатися.

 

А тепер – факти. Безумовні.

В архівах матусі знайшов щоденник, які  мої батьки вели поміж собою. Бо мати працювала в  юридичній сфері за  звичайним графіком, а  батько в ті часи -  «на врєдності на «Хімволокно» в нічні  зміни. І вони, аби не будити один одного, писали.

 

Звісно, я  пропускаю особисті моменти.

Натомість наведу цитати чисто побутового характеру, які  достатньо яскраво та чесно характеризують ті «щасливі, ситі роки брєжнєва».

Дата записів: 1974 – 1975 р.р.

 

Задля автентичності надаю цитати мовою оригиналу.

Б – батько, М – мати.

 

Б.:  - К вопросу: «Где я ходил?» - отвечаю, что по магазинам ты  теперь ходи, а я  баста 2 часа 40 минут в  очереди за утками, да  и то потому, что знакомый  поммастера  стоял ближе.

 

М.: «Итак, на шестой  год семейной  жизни ты  узнал, что значит предпраздничные очереди. Похвально. Или печально».

 

М.: «Кильки нет нигде, н  в  городе, ни у  нас на Кругу».

 

Б.: «Колбасы не  то что копченой, но и вареной нет в  ближайших магазинах»

 

Б.: «Деньги получил. К сожалению, в магазинах , а я  был во многих – нет ни фарша, ни мяса. Купил мозгов. Нет молока».

 

М.: «Я уже  третий  раз отпрашиваюсь с  работы, а  мастер из бюро не приезжает. И света нет второй  день на этаже, пробки вылетают каждую минуту  даже  новые, отремонтировать в ЖЭКе не могут».

 М.: «Выбросила картошку, которую вчера только купила. Одна  гниль».

 

І так  далі…

    До вищенаписаного додам, що мої батьки, хоча й працювали як водиться  до заповітів робітничої сім’ї «соціалістичного суспільства», тим не менш, 5 років  чекали на  житло – і їм дали усього лише «малосємєйку» в «Руському чуді» (мешканці  Чернігова  знають ці  ледь не бараки «біля  танку», де передпокої + кухня + туалет займали всього 4  кв. метри, а  душ був  один  на поверх на  етаж і працював через раз).

 

 

Добавить в: