школа Оптима
школа Оптима
школа Оптима
школа Оптима
школа Оптима
школа Оптима
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » На прем’єру своєї вистави – до Чехії



На прем’єру своєї вистави – до Чехії

Повернувся з Чехії відомий чернігівський письменник і журналіст Сергій Дзюба. Там у театрі музики та поезії «Агадір», у місті Брно, поставили спектакль за його творами у перекладі чеською мовою «Закохайся в мене у суботу». На початку цього року побачила світ чеською та українською мовами і збірка віршів Тетяни та Сергія Дзюби «Дощ із твоїми очима». Їхні поезії переклали чеською відомий поет Мілан Грабал та доктор мистецтвознавства, україніст, викладач університету в Брно Петр Каліна. А незабаром цими віршами зацікавилися засновник театру «Агадір», драматург Мілена Фуціманова і директор театру, композитор Ондржей Фуціман. Отож Сергій Дзюба на прем’єрі своєї вистави в Чехії побував. А виставу за творами Тетяни Дзюби «Крила Сімаргла» в Брно покажуть у лютому 2019-го. Цей цікавий проект фінансує Міністерство культури Чехії.



Пропонуємо вашій увазі розповідь Сергія Дзюби про незабутні мандри до Праги та Брно.

У Празі не дозволяють зводити висотні будинки

У Празі, а також Дрездені та Кракові ми з дружиною побували торік, і ця захоплююча подорож до Чехії, Німеччини та Польщі описана у моєму нарисі «Шалені походеньки Європою».

Цього разу друзі з Чехії взяли мені електронні авіаквитки у Міжнародних авіалініях України.

Зустріла мене українська письменниця Олена Лань, яка тепер мешкає в Празі. Це – привітна молода жінка. В Україні працювала журналістом. Її чоловік Петр – чех, менеджер.

Книжки Олени Лань успішно вийшли українською, російською та чеською мовами. З Оленою та Петером ми залюбки гуляли Вишеградом – мальовничим історичним районом Праги. Власне, Вишеград – то фортеця на пагорбі над Влтавою. Фортецю побудовано в десятому столітті. За легендою, заснував її князь Крок, батько княгині Лібуше. Вишеград традиційно вважається одним із найперших центрів чеської держави. І саме тут легендарна княжна Лібуше провістила розквіт і світову славу чеській столиці.

Помолився у величному храмі святих Петра і Павла. Костьол готичний, католицький, я – православний. Та яке це має значення? Адже Господь завжди зі мною. Побачив також унікальні залишки давньої романської мозаїки, славетну романську ротонду Святого Мартина. Зовсім поруч – знамените вишеградське кладовище, де поховані понад 600 видатних діячів чеської культури – Карел Чапек і його дружина, акторка та письменниця Ольга Шайнпфлугова, композитори Антонін Дворжак і Бедржих Сметана...

До речі, у Празі не дозволяють зводити висотні будинки (є один – у вигляді літери «V», як пам’ять про колишнього президента Чехії, видатного драматурга Вацлава Гавела). Причому значення має й колір кожного будинку та його даху (Прага здебільшого помаранчева). Місто виглядає гармонійно, чарівно та казково. Чого не скажеш про наш Київ, хаотично забудований неоковирними багатоповерхівками за роки незалежності (особливо шкода Хрещатика, майдану Незалежності та Подолу).

Далі – швидкий потяг до Брно: комфортабельний, чистий. З Праги цей поїзд їхав у Грац, тобто в Австрію. Чехи тепер часто подорожують Європою. Адже зовсім поруч – Німеччина, Австрія. Але я чомусь думав, що Брно – це кінцева зупинка. Тож милувався пейзажами, доки не задрімав… Прокинувся – і бачу велику станцію. Запитую у пасажирів: «Де це ми? Мені потрібно в Брно». Але люди лише знизують плечами – чехи, на відміну від поляків, не розуміють української. Та й російську знають, в основному, лише вихідці з колишнього СРСР. Тож ліпше спілкуватися англійською, яку тут вивчають у школах.

Мерщій кинувся до дверей, а вони зачинені! Доки мудрував, як їх відчинити, потяг рушив… Згодом дізнався: у чеських поїздах двері вагонів не відчиняються автоматично. Це мають самотужки робити пасажири. Потрібно натиснути на зелену кнопку!

Все це мені пояснив добрий приятель, перекладач та науковець Петр Каліна, котрий зустрічав мене на пероні вокзалу в Брно разом із драматургом Міленою Фуцімановою. Петр заспокоїв, що, власне, нічого страшного не трапилося, я ж іще навіть не потрапив до Австрії! Через півгодини буде вже наступна станція, де можна хутко пересісти на потяг до Брно.

Скориставшись порадами Петера, через годину я вже потрапив у дружні обійми.

Обов’язки легендарного дракона в Брно виконує крокодил

Прага в Богемії, а Брно – це вже Моравія, пояснили мені. Поселившись до затишного готелю «Європа», ми з друзями пішли гуляти вечірнім містом. Брно сяяло різнокольоровими вогнями та гірляндами. Юрби місцевих жителів та гостей веселилися, пили гаряче вино (на кшталт нашого глінтвейну), знамените моравське пиво, жваво спілкувалися. Тож упродовж всієї мандрівки мене не полишало відчуття свята.

Тут півмільйона жителів. Однак у місті затишно. Брно чимось схоже на наш Львів. Тут легко дихається і мріється. Ми завітали до популярної літературної кав’ярні «Понава», де відбуваються усілякі імпрези. Нас радо зустріли її дотепний господар Віт і велика, граціозна біла вівчарка Фін, яку тут дуже люблять! Фін охоче виконує команди, вітається, простягаючи лапу. Любить музику та вистави. Приятелі жартують, що це – найкращий глядач.

У кав’ярні нас обслуговувала гарненька дівчина, яка розмовляла українською. Вона навчається в університеті Брно, й україніст, доктор мистецтвознавства Петр Каліна – її викладач. Отак удень юна чешка навчається, вивчає українську мову, а увечері працює в кафе. Зустріли ми тут і кількох українців, які тепер мешкають у Чехії. Наших співвітчизників у цій державі зараз немало, однак тамтешня українська діаспора практично не об’єднана, як, наприклад, у США чи Канаді. На жаль, поки що для чехів місцеві українці – лише заробітчани.

Наступного ранку я зустрівся з Міленою, і ми до вечора обходили пішки всі наймальовничіші та найцікавіші місця Брно. Це, зокрема, замок Шпільберк, готичний собор святих Петра і Павла, костел святого Якуба, Стара і Нова ратуші, Масариків університет (близько 42 тисяч студентів), Моравська галерея, площа Свободи…

А ось обов’язки легендарного дракона в Брно тепер виконує крокодил… Справа в тому, що в 1608 році угорський король Матіаш подарував місту опудало крокодила, і ця незвичайна тварина так вразила мешканців, що невдовзі виникла легенда про «Брненського дракона».

Стара ратуша буквально овіяна легендами. Одна з них розповідає, чому викривлена вежа на порталі ратуші. У 1510 році власті захотіли, щоб портал став оригінально неповторним. Справу довірили відомому та обдарованому майстру Антону Пільграму (пізніше він прославився, збудувавши собор Святого Стефана у Відні). Йому пообіцяли гідну винагороду, та не дотримали слова. Тому майстер, закінчивши роботу, навмисне вигнув центральну вежу порталу, щоб усі знали про «кривизну» (нечесність) чиновників.

Цікава і легенда про «Брненське колесо». В місті Ледніці мешкав майстер Йиржи Бирк. У 1636 році, добряче випивши пива, він заклався на 12 талерів, що за 12 годин повалить велике дерево, виготовить із нього колесо для підводи й прикотить його в Брно. Опівдні колесо було готове, однак котити його було важко – дорога здавалася безкінечною (66,6 км). Втім, з останніх сил, ледь живий, він все-таки докотив колесо до ратуші. Бургомістр підтвердив це письмово і наказав прикріпити колесо до стіни в арці ратуші. І це колесо, всередині якого вирізьблені ім’я та прізвище майстра, досі висить у Старій ратуші.

Увечері відбулася вистава «Закохайся в мене у суботу» – вже втретє, однак це теж була прем’єра, бо з України приїхав автор (під час першого показу ми з Танею були у Казахстані). Актори і музиканти дуже старалися (серед них і онучка Мілени Фуціманової – юна Кароліна). А таку вишукану, оригінальну музику до спектаклю створив син Мілени – директор театру «Агадір» Ондржей Фуціман. На виставу завітали перекладачі моїх віршів українською – Мілан Грабал і Петр Каліна. Взагалі, глядачів прийшло багато – в основному, чехів, а також були українці й навіть кілька росіян із Москви та Новосибірська, які живуть у Брно.

Я урочисто вручив Міжнародну літературну премію імені Миколи Гоголя «Тріумф» драматургу Мілені Фуцімановій і композитору Ондржею Фуціману за значну творчу діяльність та популяризацію української літератури в Чехії. А завершилося дійство святковою вечерею в літературній кав’ярні. Засиділися ми з приятелями допізна. А вранці я поїхав швидким поїздом на побачення з Прагою…

Щиро дякую за все, дорогі друзі! Тепер попереду нова вистава в Брно – за творами Тетяни Дзюби «Крила Сімаргла».

Сергій Дзюба, «Чернігвщина» №1 (714) від 3 січня 2018

Теги: Сергій Дзюба, Чехія, Сергій Дзюба, «Чернігвщина»

Добавить в:
Армения



ЦентрКомплект