Чилійські цікавинки з глибинки

У столиці Патагонії друзі познайомили мене з успішним місцевим бізнесменом Хорхе - привітним чорнявим чилійцем, який запросив нас до себе додому, на вечерю.



Будиночок його, як і сусідні - одноповерховий. На маленькому подвір’ї розташовані майстерня з робочим кабінетом, альтанка з мангалом та тенісним столом, а якихось зелених насаджень немає. Ті лічені метри, що залишилися, слугують для стоянок автівок та гуляння собачки. До речі, у місті майже за кожною житловою будівлею пильнують, інколи занадто агресивні, горласті чотириногі охоронці.

Невимушена атмосфера спілкування

Традиції в сім’ї Хорхе - інтернаціональні, бо він одружився на аргентинській красуні Сандрі, яка подарувала йому двох синочків. Господиня зустріла нас чарівною посмішкою і відразу запропонувала чай або каву, створивши невимушену атмосферу спілкування. Познайомилися, привіталися традиційним «Оле!» з символічним поцілунком.

Мені, може, це і не коректно, цікаво було оглянути оселю. І гостинні господарі не відмовили, то я й почав імпровізовану фото-екскурсію. Приємно те, що все скромненько, зі смаком, без зайвих пишнот, але кожна кімната справляє враження своєрідного міні-музею з національними оригінальними експонатами часів ковбоїв та морських мандрів.

Стосовно побутового начиння, то все -сучасне, європейське, а головне - зручне. Розповіли, що цей шестикімнатний будиночок починав зводити ще батько Хорхе, який і синові передав навички столяра та кухаря.

Застілля, як і годиться за місцевими звичаями, з дуже скромненьким чаркуванням і без тостів, затягнулося далеко за північ. Дізнався, що більшість чилійців одружуються до ЗО, дуже цінують сімейні цінності, а ось процедура розлучення узаконена лише нещодавно. Виявляється, Чилі є останньою країною Латинської Америки, в якій дозволили розірвання шлюбу.

Єдине, що для мене було дещо нуднуватим, так це -спілкування, адже розмовляли переважно іспанською, з деяким, інколи для мене, перекладом. Тому ще раз наголошу: їдете за кордон - вивчайте обов’язково мову, щоб не бути глухонімим...



Затиснута між Андами і Тихим океаном

Наступного ранку, насолодившись на вершині пагорба Ла Крус приголомшливим краєвидом морської протоки та північною частиною Вогняної Землі, яка видні-ється на горизонті, ми з Пунта Аренаса поїхали в глибинку Чилі - дорогами провінції з загадковою назвою «Остання надія». А це майже 250 кілометрів. Зрозуміло, що для мене, як першовідкривача цієї країни - все було цікаво.

За чилійською легендою, після того, як Бог створив чудеса світу, в нього залишилося ще чимало різноманітних красот: високі гори, барвисті долини, величезні льодовики, бурхливі річки, вкриті снігом вулкани, чисті озера, чудові ліси, суворі пустелі, казкові фіорди та золоті пляжі.

Щоб не втрачати цієї краси даремно, Бог склав її в окремій частині планети. І, таким чином, на світ з’явилася Чилі.

Затиснута між Андами і Тихим океаном, територія країни тягнеться майже на 4300 км: від посушливої на півночі пустелі Атаками до дикої малонаселеної Патагонії на півдні. Завдяки такій полярній географії Чилі має широкі різноманітні природні ландшафти, окрім тропіків. Уявляєте: досить складно повірити, що в одній країні співіснують льодовики й пустелі, кондори і колібрі, пальми і берези, вічні сніги і діючі вулкани...

Чилі - це справжня Мекка для активного туризму та мандрівок, які набувають все більшої популярності серед іноземців. І закономірно, що з кожним роком до країни приїжджає понад два мільйони туристів із різних куточків планети.

За вікном автівки була вже звична картина: дорога петляла серед огороджених приватних територій - степів, лісочків, пагорбів, на яких нагулювала вагу різна живність: вівці, телята, корови, коні, лами. Обабіч траси майже не побачиш, як у нас, населених пунктів. Але намилуєшся незвичними краєвидами. Ось так непомітно і прибули до Пуерто Наталеса.

«Остання надія» мореплавців



Провінція, де розташована її столиця, отримала назву «Остання надія» від капітана експедиції Хуана Ладрільєро, який у 1557 році шукав шлях із заходу до Магелланової протоки, яку, зазвичай, традиційно та успішно перетинали з півдня. Мандрівник тривалий час досліджував Тихоокеанське узбережжя з надією знайти потрібний курс серед лабіринту чисельних фіордів. Завдання було досить складним, і шукачі неодноразово упиралися чи у схил гори, чи в льодовик. А час спливав... Пароплав уже потребував ремонту, провізія закінчувалася, команда перебувала в поганому фізичному та моральному стані.

Капітан вирішив зробити заключну спробу, дослідивши невідому протоку, назвавши її останньою надією, яка іспанською мовою звучить як «Ультима Есперанса». На жаль, і вона не принесла очікуваного результату. Однак на березі, де нині розташований Пуерто Наталес, моряки знайшли прісну воду, здобули потрібні харчі, які дали можливість команді повернутися додому, щоб уже наступного року знайти омріяний шлях. І Ладрільєро став першим мореплавцем, який успішно увійшов до протоку Магеллана із заходу. Та суворий холодний клімат й войовничі туземці в подальшому, упродовж трьох століть, не зацікавили іспанців.

Берізка у бруньках, а храм - у прапорах

Столиця провінції Пуерто Наталес була заснована лише у 1911 році, як порт для експорту вовни і баранини, а нині процвітає за рахунок індустрії туризму, для якої створена вся сучасна інфраструктура.

Це - непоказне провінційно-тихеньке містечко. Немає тут гарних архітектурних споруд чи інших пам’яток старовини. Але все це не має ніякого значення! Головною причиною популярності міста серед туристів є близькість до відомого національного парку Торрес дель Пайне, а все інше - відходить на задній план. Головна романтика -унікальна природа Патагонії.



На вулицях містечка в очі впадають чистота, чепурненькі будиночки, біля яких привернули увагу цікаві сміттєві бачки на зразок вусатого двірника. Більшість жителів одягнені скромно, в кросівках та джинсах. Майже не чути хамства чи лайки, все спокійно, неквапливо, розмірено. А головне, чилійці дуже привітні люди і завжди готові прийти на допомогу.

Центральна площа міста Артуро Прата, як зелена оаза, на алеях якої - різноманітні дерева. І яке ж було моє здивування, коли побачив берізоньку, яка порадувала весняними бруньками й китицями. А далі - симпатичний католицький храм, на вежі якого майоріли два національні прапори - Чилі та Патагонії. Подумалося: у Чернігові, хоч і багато церков, але на них не побачиш синьо-жовтого знамена.

На світанку -в круїз

Прогулялися по набережній і в касі порту купили квитки на пароплав, який вранці стартує до Національного парку. Вечеряли у затишному ресторанчику, яких у місті чимало і на будь-які смаки. Тож поласував морською рибкою, послухав чилійську музику, відпочив, бо завтра - у дводенний морський круїз до Пуерто Едена, одного з важкодоступних населених пунктів Чилі...

Сергій Гайдук, Деснянка» №45 (730) від 15 листопада 2018

Теги: Сергій Гайдук, Деснянка»

Добавить в:
Армения

СтоматГарант

ЦентрКомплект