Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » Жанна Боднарук: «Вірю, що Україна таки заживе слави у світі як вільна, мирна і багата держава»

Жанна Боднарук: «Вірю, що Україна таки заживе слави у світі як вільна, мирна і багата держава»

Народна артистка України Жанна Боднарук походить з музичної родини, яку я добре знаю. З її батьком, Любомиром Боднаруком, відомим хормейстером, засновником та художнім керівником Чернігівського камерного хору ім. Дмитра Бортнянського, заслуженим діячем мистецтв України неодноразово виступали на обласній, столичній сценах і за кордоном. З мамою, Любов’ю Боднарук (у минулому - артисткою Гуцульського ансамблю пісні й танцю), музичним редактором обласного радіо і телебачення разом працювали і по-дружньому спілкувалися. Тому, коли випала нагода зустрітися в Чернігові з самобутньою Жанною, не втримався від спокуси взяти новорічне інтерв’ю.



Апофеоз душі


- Розпочнемо з традиційного: що стало для талановитої співачки і яскравої жінки найпам’ятнішою подією 2017 року?

- Гаму неповторних почуттів приніс Указ Президента про присвоєння мені звання народної артистки України, який додав незрівнянного апофеозу душі та нового творчого злету! ! символічно, що цю новину я почула саме в День Незалежності, під час сольного концерту в Галичі, місті мого дитинства. Яка ж то була насолода отримувати вітання від друзів і колег...



А в сімейному житті - це 20-річний ювілей мого синочка Андрійка, яким я пишаюся. Він закінчив режисерське відділення Київського коледжу культури і мистецтва, а нині навчається на акторському факультеті в Національній академії керівних кадрів міністерства культури і мистецтв. Вже неодноразово брав участь у різних виставах і мистецьких акціях. Паралельно з тим співає, і йому це дуже подобається.

- Які традиції зустрічі Нового року є у вашій родині? і які страви та напої обов’язкові на вашому святковому столі?

- Класичний набір з популярного кінофільму «З легким паром...« - шампанське, мандарини, різноманітні ласощі і... олів’є (сміється). Але над ним довго мудрувати, тому я готую його зрідка й оригінально, здебільшого, на французький манер.

2018 рік відсвяткуємо у Словаччині на Низьких Татрах з різноманітно широким столом, а опісля покатаємося на лижах. Далі мене чекають тижневі новорічно-різдвяні гастролі.

Найкращі концерти життя

- Ви багато й успішно гастролюєте світом. Вам гаряче аплодували Париж і Нью-Йорк, Ліон і Брюссель, Мюнхен і Прага, Варшава, Братислава, Мінськ, Кишинів... Вас чули і чують на великих і малих сценах, милуються вашим потужним голосом, якому підвладні фольк, джаз, блюз, етно-поп-рок. А яка країна вразила найбільше?

- Яка країна? АТО... Торік ми з чоловіком виступали там із сольними концертами. Наше авто супроводжував броньовик, бійці зі зброєю, у бронежилетах. Щодня по три концерти. Розклали апаратуру - виступили - зібралися - і в іншу «точку» на концерт. Від одного села до іншого мчали з шаленою швидкістю. Я співала біля Волновахи, Мар’їнки, Ольгінки, Ку-рахового... Назв багатьох сіл не запам’ятала. Очі чоловіків, які «тримають» мирне небо над нами, досі переді мною.

Бачила, в яких умовах, у яких землянках вони живуть. Виступала у полі. Навколо концертного майданчика чоловіки зробили захисний щит з автомобілів.

Пам’ятаю, вечоріє. Увімкнути світло не дозволяють. Хлопців вишикували переді мною в шеренгу. «Розслабтеся», - прошу. Ніяк... Почала виконувати одну з найулюбленіших пісень Je Ne Regrette Rien («Я ні про що не шкодую») з репертуару Едіт Піаф. Раптом собака, яку бійці прихистили, виходить на майданчик з чимось їстівним у зубах. Кладе свою «смакоту» біля мене і починає «підспівувати»... Чоловіки нарешті... розслабились.

Від бійців АТО привезла море квітів. Де взяли - не знаю, але дарували з такою щирою вдячністю. Це були одні з найкращих концертів за все творче життя.

Родинна спадковість, помножена на здібності й знання

- Жанно, ви виховувалися у мистецькій атмосфері, насиченій музикою та піснями. То ваш талант - це родинна спадковість чи цьому сприяли ще й інші чинники?

- Звісно, родинна спадковість, помножена на здібності й знання. Коли мені було п’ять років, батьки мене віддали в музичну школу вчитись грі на фортепіано і леліяли думку, що я буду піаністкою. Зрештою, консерваторію я закінчила як піаністка. Але співати у мене було бажання завжди. І я співала в хорах, ансамблях, з оркестром...

Щодо мого професійного вибору, то це - моє бажання, наполегливість і навіть потреба. У дитинстві я переслухала багатьох світових виконавців. У нас вдома було багато грамплатівок з різножанровою музикою. Я все переслухала, і це, мабуть, вплинуло на мою творчу долю. Згодом трапилася нагода піти солісткою в естрадно-симфонічний оркестр міста. Батькам я про це не казала, а коли оркестр давав звітний концерт, то для всіх це було великою несподіванкою! Я виконувала пісні як солістка та ще й під оркестр!

- Яким запам’ятався вам батько як сім’янин?

- Надзвичайно доброю, інтелігентною, ввічливою, культурною, ерудованою людиною. Він був душею у своєму товаристві. Без нього не обходився жоден захід. Батько мав неймовірне почуттям гумору.

- Жанно, як стверджують фахівці, ваші пісні - сплав новаторства і ностальгії за красивою мелодикою, розкішним оркеструванням із «живими» інструментами, за цікавим аранжуванням. Ви свої жанри, стиль і манеру виконання якось обмежуєте?

- Ні, рамки обмеження - це не моє. Я вважаю, що вміння і майстерність співати в різних стилях тільки збагачує творчість артиста.

«Доля подарувала мені Анатолія»

- Справді, ваш спектр вокалу величезний і різноманітний. У цьому, мабуть, заслуга і вашого чоловіка Анатолія Карпенка - композитора, музиканта, аранжувальника?

- Приємно, що доля подарувала мені Анатолія...

- А як це сталося?

- Познайомила нас викладач Київської консерваторії, композитор Ганна Гаврилець, згодом Шевченківський лауреат. Запропонувала заспівати свою пісню «Дівчина дощу». «Є у мене колега, хороший аранжувальник, - каже. - Поїдемо, щоб написав аранжування до пісні».

Я студенткою була. Жила у гуртожитку. Яке там заміжжя! Вся у творчості. На чоловіків уваги не звертала.

Згадує Анатолій: Я до зустрічі з Жанною не чув, як вона співає. А коли почув - був у такому захваті! І повернувшись із закордонних гастролей зрозумів: спалахнула іскра кохання.

- І як Анатолій зізнався про свою іскринку?

- Приходить охоронець гуртожитку: «Жанно, там на тебе якийсь юнак чекає». Я знала: Анатолій прийшов у справах. Виходжу - а він з букетом квітів, шампанським, цукерками і... зізнається в коханні. Була ошелешена. І вже 23 рік ми пліч о пліч йдемо рушничком щастя і творчості, оберігаючи таїну любові, що послана Богом.



Під марш Мендельсона

- А коли пролунало «Гірко!» і вуста злилися в медовому поцілунку?

- 15 червня 1996 року в Чернігові під марш Мендельсона, а далі під час скромного сімейного весілля. Тепер, коли під’їжджаю до міста, то серце йокає. Це вже назавжди, тим більше, тут похований тато, його іменем названа вулиця і провулок. Приємно, що і для Анатолія Чернігів став рідним, адже ще в часи армійської служби в Гончарівському він частенько відпочивав на деснянських краєвидах.

- У зв’язку з декомунізацією, вулицю Дзержинського перейменували і назвали іменем вашого батька. Це родина клопотала чи була ініціатива міста?

- Це - ідея громади Чернігова, і для нас це було великою несподіванкою. Коли моя мама дізналася, то не могла стримати сльози. Мій тато дуже багато зробив для культури Чернігівщини упродовж 30-ти років, зокрема, для хорового мистецтва. Він Чернігівщину фактично піднімав і відроджував. Батько був одним з найкращих хормейстерів України.

- А в яких стилях пише музику Анатолій?


- У різних. Це - музика до фільмів, класична, оперета, мюзикли, спектаклі, жартівлива пісня, джаз, рок. Він не тільки зі мною працює, але з багатьма українськими артистами. Йому дуже гарно вдається етностиль і поєднання жанрів. А у підсумку Анатолій пише музику - я виконую його пісні. Дуетом співаємо. Створили студію звукозапису «СКАРБ» (Студія КАРпенка-Боднарук).

Сімейне життя - це велика праця

- Кажуть: творчим людям нелегко під одним дахом... Що, на ваш погляд, головне в сімейному житті?

- Сімейне життя - це велика праця, терпіння, взаєморозуміння та спільна думка, і в мене був взірець, приклад сімейної ідилії - наша родина. У батька і матері навіть імена співзвучні: Любомир і Любов. Тато й мама одне до одного звертались «Любцю». І приємно, що моя романтична мрія про такого однодумця, як тато, здійснилася. Хоча, розумію: чоловік і жінка - два різні світи. Але... ми обидва Козероги, і коли два різні світи перетинаються на спільних інтересах, коли з півслова розуміють одне одного, народжується гармонія.

- І що, ніколи не сваритесь?

- Це можна назвати не сваркою, а доброзичливим сперечанням, в якому знаходимо консенсус. А як інакше? До цього додам, що обдурювати я ніколи не вміла - по мені відразу видно. Не терплю ні брехні, ні зрадливості, бо й сама незрадлива.

- Ваша мама розповідала, що Анатолій - прекрасний господар. Сам ремонту квартирі зробив, вмонтував нові двері, вікна, виклав паркет...

- У цьому плані мені пощастило. І поприбирає, і їсти приготує. Часом приходжу від своїх студентів - на мене обід чекає. Анатолій з насолодою і зі знанням кулінарних секретів готує на природі шашлики.

Красива жінка - красива країна

- Творчій досконалості немає меж, і, слухаючи вас, легко налаштуватися на ліричну хвилю. А чи Жанна задоволена досягнутим?

- Не можна бути задоволеною досягнутим, коли сподіваєшся, що ще чимало попереду. Але зроблено багато. У мене - понад 300 пісень. Звичайно, слухач не має змоги почути всі. Нема такого ефірного доступу, якого хотілося б. Маю сім випущених розтиражованих альбомів, ще три чекають на випуск. Є багато пісень, які ще не ввійшли в альбоми. Це і світові шлягери, і дуети з різними виконавцями, і, звичайно, наші пісні, адже я українська співачка, а не співачка з України.



- Як справжній лицар мушу зазначити, що ви маєте гарний вигляд. Знаєте жіночі секрети?


- Велике значення мають гени. Пластичної операції не робила. Головне - не забувайте про себе, дбайте і про здоров’я, і про зовнішність, як би важко не жилося... Бо найбільша перемога - перемога над собою. Красива жінка - красива країна. Я пишаюся тим, що я - українка. Тут моє коріння. Я була у багатьох країнах світу і хочу сказати, що за своєю красою і ландшафтом Україна є однією з найкрасивіших. Таких земель, яку нас, мабуть, більш ніде нема. Наші Карпати - величні, розкішні! Люди у нас - найщедріші і найщиріші. Я вірю, що Україна таки заживе слави у світі як вільна, мирна і багата держава.

- І на завершення, ваші новорічно-різдвяні побажання читачам «Деснянки» - шанувальникам вашого таланту...

- Щоб скоріше закінчилося це військове кляте пекло на Сході і Україна здобула перемогу над агресором. А сім’ям побажаю, щоб Новий рік у кожну оселю приніс злагоду, статки, добро, любов і процвітання!



Сергій Гайдук, "Деснянка" №1 (686) від 4 січня 2017

Теги: Жанна Боднарук, Чернігівський камерний хор ім.Дмитра Бортнянського, інтерв’ю, Сергій Гайдук, "Деснянка"

Добавить в:
Армения

СтоматГарант

ЦентрКомплект