У вишиванці не лише на свято

Дехто з них вишиває скільки себе пам’ятає. Є й такі, що взяли голку до рук вже у солідному віці. Жінки із клубу вишивальниць, який діє при Бобровицькій бібліотеці, запевняють, що це давнє рукоділля не лише піднімає настрій, а й нормалізує тиск і навіть покращує зір!



Щосереди у них дівич-вечір. І не тому, що вони не беруть до себе в компанію чоловіків. Заняття особливе – більш жіноче. Вишивають і співають українських пісень. Тут навіть атмосфера якась особлива – неначе ти ненароком повертаєшся у далеке минуле...

Вишиванка – це не просто символ України, національна святиня, яка символізує собою і несе духовне багатство, високу мудрість і традиційний зв’язок багатьох поколінь, що не переривається віками. Це ще й гарно, престижно і сучасно!

«Нині на вишивку великий попит. Особливо весільні рушники, сорочки, спідниці. Не може не радувати, що ми знову почали пишатися нашим культурним надбанням. Адже вишиванка повинна не лише прикрашати, а й вселяти в людину особливу гордість і шану за те, що вона вдягає національне вбрання», - говорить майстриня Галина Шута.

Саме ця жіночка мимоволі підбурила бобровичанок до такого чудового, я б навіть сказала, патріотичного заняття. До бібліотеки Галина Сергіївна приходила мити підлогу і щоразу, то у гарній вишиванці, то з симпатичною серветкою. Захоплювались у духовній скарбниці її талантом, а потім хтось запропонував, а чому б не повчитися у людини, яка присвятила цьому рукоділлю все своє життя.

«Голку з ниткою взяла до рук дошкільням. Писати ще не вміла, а вишивати потроху вчилася», - посміхається пані Галина.

Понад тисячу вишиванок на її рахунку. Обшила всю родину, близьких, друзів, знайомих і незнайомих молодят... Тепер до мудрих порад майстрині досухаються всі учасниці клубу. Тут її називають лагідно – багатодітною бабусею, бо має п’ятеро внучат. Ангеліна і Хрестина поділяють бабусене захоплення. Також вміють добре орудувати голкою з ниткою. Вишите придане від бабусі Галі для внуків вже чекає свого часу.

Завідувачка бібліотекою Любов Федченко зізнається, що вишивала в юності, а тоді довгий час навіть не торкалася шитва.

«Коли дочка старшенькому онучку купила вишиваночку і віддала за неї 350 гривень, при чому не ручної, а машинної роботи я подумала: ага, а ще трьом якщо купити – це понад тисячу гривень обійдеться. Чому б самій не вишити? Тож моїми першими роботами стали вишиті сорочечки для чотирьох внучат. Потім чоловікові на ювілей вишила гарну таку, - пригадує Любов Степанівна. - Якось пішли ми до свахи на день народження, а там серед гостей був болгарин. Як облюбовав він чоловікову вишиванку. Продайте і продайте, мовляв. Я пояснюю – це подарунок. Він тоді каже, замовляю у вас таку ж – заплачу скільки скажите. Українська вишивка приваблива не лише для наших людей, а й для іноземців».



Оксана Делемень одна з наймолодших вишивальниць. Окрім рукоділля вона самобутній художник і флорист. А ще пані Оксана зуміла залучити до жіночої компанії сильну стать – свого синочка Нікіту. Вишивати хлопчик навчився та його посидючості вистачило на одну невеличку картину.



Живе спілкування рукодільниць, обмін досвідом, оволодіння різними вишивальними прийомами і техніками, неформальні, дружні бесіди людей, захоплених одним хоббі, – усе це об’єднує учасниць клубу. Щосереди у них особливий день. Вони збираються за улюбленим заняттям і діляться секретами народного мистецтва. А всім бажаючим залюбки показують майстер-клас ще й смачним чаєм пригощають.

Сніжана Божок, "Чернігівщина" №22 (631) від 1 червня 2017

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: