Щодня бігає по п’ять кілометрів, моржує і ходить до спортзали

Леонід Крупенко на Козелеччині - справжня знаменитість. Ім’я спортивного пенсіонера на слуху навіть в мерії5 бо жодне спортивне змагання без його участі не відбувається. Важко навіть уявити - шістдесят років він захищає честь рідного краю на різноманітних змаганнях. Це біг на різні дистанції, лижний спорт, участь в естафетах та марафонах. А в молоді роки він був навіть призером першості України з багатоборства ГПО (готовий до праці та оборони) - біг сто метрів, метання гранати, крос на три кілометри, підтягування на перекладині, плавання вільним стилем. Професійно займався боксом. У його скромній колекції, як він її називає, понад тридцять медалей із Всеукраїнських та Республіканських змагань. Нині йому 78! Та Леонід Пилипович жодного дня не проводить без спортивної зали. Заряду енергії цього бадьорого і життєрадісного пенсіонера ще вистачить не на одне покоління. А з читачами «Чернігівщини» спортивний дідусь охоче поділився секретами богатирської сили та міцного здоров’я.



Подолав відстань до Америки...

Доки хтось о шостій ранку ще бачить солодкі сни, Леонід Пилипович з легкістю долає щоденну п’ятикілометрову дистанцію.

«Прокидаюся ще удосвіта і мені вже хочеться на повні груди вдихнути морозного повітря. Вдягаюся і гайда на вулицю. Раніше у мене жоден зимовий день не проходив без лиж, які я нещодавно передав молодому, перспективному спортсмену, - зізнається мій співбесідник. - Але якщо буде гарна зима, то без лиж вона, звісно, для мене не мине».

Пригадати, коли почав займатися спортом, пенсіонер достеменно не може. Говорить, що завжди був у русі - скільки себе пам’ятає.

«Футбол, волейбол, баскетбол - встигав усе. Грав за колгосп, за село, за медиків, вчителів, за район...», - усміхається чоловік.

Він переконаний, що серцево-судинну систему розвивають тільки динамічні вправи: біг, плавання, ходьба на лижах. Власне, лижі Леонід Пилипович теж освоїв ще змолоду і в цьому спорті досяг не менших вершин. Головне, каже він, змагатися. По тридцять кілометрів бігав на лижах. Постійно брав участь у марафонах.

«Нехай ти останнє місце займеш, але все одно відчуєш дух змагання. Запитую часто у людей, чому вони не змагаються. А вони мені: мовляв, для себе те роблять, - дивується мій співбесідник. - Але ж для себе - це значить немає роботи на повну силу, немає розвитку, а отже, не буде і спортивних результатів. Якщо загалом підрахувати всі мої марафони, пробіжки зранку, то відстань до Америки я вже подолав».

З десяток тренажерів — власними руками

Козелецька дитячо-юнацька спортивна школа живе і розвивається скоріше за рахунок власного ентузіазму, ніж завдяки державній чи районній підтримці. Майже все тут робиться силами директора та тренерів. Наш герой також ніколи не лишався осторонь благих справ.

З десяток тренажерів, що є у закладі, він виготовив власноруч кустарним способом. І слугують вони вже не один десяток років.

«Робили ремонт у приміщенні нашої школи, то Леонід Пилипович першим взявся за шпаклювання. І плитку клав, і стіни вирівнював, і фарбував, - розповідає директор Козелецької ДЮСШ Віктор Сергієнко. - А влітку ми проводили реконструкцію стадіону, який за останні роки перетворився на справжній пустир через постійну відсутність коштів на його облаштування. То що ви думаєте? Пилипович сам сів за кермо трактора і вирівнював велике футбольне поле по всьому периметру. Цього невгамовного пенсіонера я завжди ставлю у приклад для наших молодих спортсменів. Кожного дня він приходить до спортивної зали. У будь-яку погоду не полишає тренувань. І ніколи не скаржиться ні на здоров’я, ні на втому».

У мінус 32 - в ополонку

Хтось сам собі режисер, а Леонід Пилипович - сам собі лікар. І рецепт його здоров’я та молодості ховається на дні ополонки. 25 років поспіль він моржує. Для більшості людей мінус на вулиці -це привід тепло вдягнутися, а для нього навпаки - роздягнутися.

«Вода як рукою знімає і втому, і всі болячки. Особливо та водичка, що в ополонці, коли на вулиці -32, - усміхається наш герой. - Я скажу так: усі мої секрети не в чудодійних розрекламованих пігулках, а в постійному русі, активному способі життя і моржуванні».

Щозими пенсіонер ловить на собі різні погляди. Хтось хвалить, хтось дивується, а дехто відверто каже - ненормальний...

«Так-так, буває по-різному. Але гарним для всіх не будеш. Мені не важливо, що про мене думають оточуючі. Я моржував чверть століття. Нині вже не так часто, але як буде добрячий морозець, то залюбки стрибну в ополонку».

Треба вміти і шуруп вкрутити, і борщ зварити

Український борщ, дерунчики, млинці, каші - за будь-що береться залюбки Леонід Пилипович. І не в плані попоїсти, а приготувати і порадувати на тринадцять років молодшу дружину Валентину.

«Я все життя експериментую: і в спорті, і на кухні. Треба встигнути спробувати все - життя у нас одне. Готувати люблю і вмію. Мені дивно, коли кажуть: мій чоловік і картоплі собі не посмажить... Не вірю. Той, хто каже, що не вміє, -просто не пробував. Учитися ніколи не пізно. Треба вміти і шуруп вкрутити, і борщ зварити».

Леонід Пилипович людина міцного гарту. Його життєвий девіз: старість у радість. Він з легкістю може дати фору молодим спортсменам, яких і досі залюбки тренує у спортивній школі за відсутності їхніх наставників, намагаючись передати молоді весь свій безцінний досвід.

Сніжана Божок,"Чернігівщина" №51 (608) від 22 грудня 2016

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: