Тетяна Куда сьомого народила у 44. Тримають три корови

Я його племінничка, — 6-річна Вікуся з Харитонівки Срібнянського району показує на усміхненого Ромчика, якому трохи більше рочку. Дівчинка турботливо годує кашкою малюка. Він щойно прокинувся. За картиною з усмішкою спостерігає 45-річна Тетяна Куда. Вона і мама, і бабуся. Найстаршій доньці Аллі — 27 років, Яні — 25, Юрі — 17, Сашко закінчив 9 класів, Сергій — п’ять, йому 11, Віталику — десять. А Ромчик — наймолодший серед сімох діточок Кудів. Він з’явився на світ, коли Тетяні було 44, її чоловіку Віктору — 56. іх старшій онуці Вікусі вже 6. Дівчинка із задоволенням бавить на п’ять років молодшого дядька Рому.



«І не думали, що у нас щось може вийти»

Разом Куди 28 років. Тетяна працювала у колгоспі на кухні, чоловік — шофером. Так і зійшлися. Живуть мирно, трудяться усією сім’єю. Великий будинок, красиве доглянуте обійстя з трояндами у квітнику (це захоплення Тетяни). Непитущі.

— У Бога віруємо, но ми обнаковенні люди, — уточнює Тетяна і додає: — Так на роду написано, мабуть.

Звістку про те, що у сім’ї з’явиться сьома дитина, і без того велика родина сприйняла по-різному.

— І не думали, що у нас шось може бути, — згадує Тетяна. — Дівчата мої зразу у стресі були. Тепер уже довольні. Ми з Яною навіть трохи разом вагітні ходили. Зараз її Даші піврочку.

А от бабуся наша, моя мама, дуже зраділа.

— Не хотіли позбутися дитинки?

— Ні, — категорично заперечує Тетяна. — Думали, що дівчинка буде. Зраділи, бо наших дівчат з дому позабирали. Вони окремо живуть, у них свої сім’ї. Алла у Харитонівці, вона медпрацівник, Яна у Срібному, до декрету працювала вихователькою.

Самі хлопці у хаті лишились. Гадали, буде на старість помошниця. Я УЗД не робила, навіть на обліку не стояла. Тож статі дитини не знали. Вийшов Роман.

— Про велику сім’ю мріяли?

— Нас у мами троє було, і у чоловіка троє. А от у сусідів наших шестеро дітей. Мені завжди подобалось, коли вони всі до батьків збирались, і собі так хотілось.

— Чоловік допомагає?

— Муж у мене молодець. Такого ще пошукати. Працює сторожем. Не п’є, не куре, не кодірований, не гулящий, — сміється Тетяна. — Та й хлопці старші усе допомагають: і сапують, і косять, і їсти варять. У нас такого нема, щоб це твоя робота, це моя. Усе спільно. Три корови тримаємо, птицю, городи. Як треба було косить, то поруч з чоловіком ставала пліч-о-пліч. Треба теляті накосити — пішла сама.

— Це ж вам скільки їсти треба готувати...

— Не знаю. Як розказують, що десятилітрову каструлю наварюють. У нас такого нема. Вранці, в обід і увечері — свіже. Хлопці помагають: можуть і салат скришить, і суп зварить. Та й чоловік теж.

— І відпочити, мабуть, ніколи?

— Аби білі ночі були, то ми б і спати не лягали, — зітхає. — Та діти і відпочивати встигають. Хочуть на дискотеку — то на дискотеку. Ходимо на річку. У Срібне на качелі їздимо. Зібралися і поїхали оддихнуть. Треба все успівать.

Надівати памперси вчилась у доньки



— Згадувати, як за дитиною доглядати, важко?

— Усе приходить автоматично, — запевняє Тетяна. — Купать, пеленать знала як. Памперси бачила, а от надівать хтозна-як. Донька вчила.

— Легше з дітьми було тоді чи зараз, уже маючи досвід?

— Як перше родила, то жила зі свекрухою. Все переживала, що спатиму серед ночі, а мале плакатиме. Тоді свекруха скаже: народили дитя, а самі сплять. А як народила, то тільки доня ворухнеться — прокидалась. Зрозуміла, що у матері сон вже не такий, як у молодої безтурботної дівчини.

— Діти діляться іграшками, солодощами, речами?

— Дуже дружні, — не нахвалиться Тетяна. — Старші Ромчику зі школи цукерки приносять. Самі на обід не з’їдять, все малому.

Речі від старших до молодших переходять. Взуття, звичайно, доводиться нове купувати, бо на хлопцях горить: то футбол, то ігри.

Он колясці уже 25 год. І Рома в ній їздив. Хотіли купити нову. Взяли покористуватися. А він у сучасній не спить.

Уже тепер маленьку нову придбали, а велику іще людям передали.

— Пам’ятаєте, хто коли перше слово сказав, коли перші кроки зробив?

— Всі пішли до року. Юра за тиждень. У Серьожі перше слово не мама, не тато — трактор. Ромчик вже лепече: та, баба, гіля, му. А от мами немає.

Тетяна годує найменшого груддю. Хоча той не відмовляється ні від борщу, ні від каші.

— Старших хлопців до трьох років годувала. Вони вже і говорять. Підходить: «Мамо, дай циці». Уже і сміються з них, а мені байдуже. Хай їдять. Потім донька розказала, що Всесвітня організація охорони здоров’я радить дітей до двох років груддю годувати. Розумніші ростуть.

Марина Забіян, "Вісник Ч" №29 (1576) від 21 липня 2016

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: