«Тепер молока хватає на всіх», — радіє мама п'ятьох дітей Лідія Орехович

Восени 2015 року родина 36-річної Лідії Орехович з Шаболтасівки Сосницького району отримала нетель. Така програма, передача нетелей багатодітним родинам, існує на Чернігівщині з 2011 року. Фінансується з обласного бюджету. Сім'ї, які мають більше п’яти дітей до 18 років, земельну ділянку та місце, де тримати корову, можуть взяти собі теличку. Родини пишуть заяви і чекають, їх розглядає комісія з району, вирішують, кому дати худобину, а кому відмовити. Корову дають як благодійну допомогу, яка ніяк не оподатковується, і віддавати нікому нічого (наприклад, телятко) не треба. Сім’я обов’язково має бути сільська. І, головне, корівку протягом двох наступних років потрібно берегти і пестити, з дому не збувати: не продавати, не дарувати, не різати на м’ясо. Про що кожного року надавати довідку в райдержадміністрацію. А якщо таке сталося — негайно повернути вартість худоби в бюджет. Якщо ж захворіла — здати на м’ясо. І гроші, що за неї дадуть, повернути.


Микола Орехович з онуками: Ярославом, Сніжаною, Кариною (на руках у Сніжани) та Артемом. У центрі - корова Веселушка

Тільки декрет закінчився — знову у декрет

Лідія Орехович переїхала в Шаболтасівку близько семи років тому, коли вдруге вийшла заміж. Родом з села Жукля Корюківського району. З першим чоловіком жила в Холмах. Уже півтора року, як Лідія вдова. 4 червня 2013 року 29-річного Юрія Ореховича знайшли повішеним у новому сараї. Жінка каже, причини тому не було: не пив, з головою все в порядку, руки не розпускав. Не те, що перший Лідин чоловік. Він батько трьох старших дітей — Вікторії (14 років), Сніжани (13) та Артема (11 років). Навіть після розлучення приїздив у Шаболтасівку, влаштовував сварки та розбірки. Бувало, і до нового чоловіка чіплявся. Юрій — батько двох менших дітей, семирічного Ярослава та чотирирічної Карини.

— Не було ні петлі, нічого. Просто така рамка, і голова висить на рамці, — досі не може повірити жінка.

— Лихого не чекали, — каже батько покійного Микола Орехович. — Я навіть хату на сина переписати не встиг. Є така версія, що йому «помогли».

Лідія Орехович з дітьми живе у свекровій хаті, яку він віддав сину і його сім’ї. Всі там прописані. Батьки покійного чоловіка живуть на цій же вулиці, але далі.

— Коли ще не минуло 40 днів по чоловіку, жили зі свекрами, в їхній хаті, бо тут страшно було. Перший чоловік приїжджав, із Холмів, п’яний. З пляшкою горілки по трасі так і йшов. Прийшов до свекра, вибив ногою двері в хаті, все там валяв. Ми з дітьми ховалися. Страшне було, — згадує Лідія.

Лідія росла в багатодітній родині, у сім’ї було шестеро дітей.

— Одне в сім’ї — то не дитина, — каже Лідія. — Треба, щоб були брати, сестри. Залудиться вдома одне.

Жінка після народження першої дитини і до теперішнього часу — в декретній відпустці. Зараз — по догляду за дитиною до шести років.

— Між старшими дочками різниця рік, — каже. — Хотіла так, щоб двох дітей зразу виростить, та й усе. Потім виходило, як тільки декрет закінчується, народжується дитина — і знов у декрет.

«Будете галушку брати? Пишіть заяву»

Родина живе на гроші, що держава платить на дітей. І з домашнього господарства.

Тримають двох свиней, курей, гусей. Була корова Марта. Тепер є ще й Веселушка.

— Може, молоко здаєте чи возите на базар?

— Нічого не продаємо, все для себе. П’ятеро дітей спробуй прогодувати. Все зразу з’їдається. І молоко, і сир, і сирнички зі сметаною. І просто так попити, з хлібом, з варенням. Що возити? — збентежилась Лідія Миколаївна. — Одної корови на нашу сім’ю мало. А коштує телиця 12-15 тисяч. Я не куплю. Тепер, коли старша корова в запуску, молодша доїться. Щоб дітям молока десь по людях не шукать.

Свекри допомагають Лідії з дітьми і господарством.

Важко було отримати корову? Що для цього робили, які пороги оббивали?

— У Сосниці знають про нас, адже стоїмо на обліку як багатодітна малозабезпечена родина. А тепер ще й виховую дітей сама. Запропонували нам взяти участь у цій програмі, — розповідає Лідія. — Свекор все оформляв.

— Років три тому ще розговор був про це, — говорить Микола Борисович. — Але тоді ніхто нічого. А цей рік кажуть, що вже дають. Із райадміністрації подзвонили на сільраду, а ті — нам. Голова питає: будете брати телушку? Як будете, то пишіть заяву.

— Це було в травні, заяву написали. Влітку прийшла комісія з сільради, голова був. Подивились сараї, склали акт, що в мене нормальні умови, є де корову держать, — додає Лідія Миколаївна.

Щоб хвіст нижче коліна і роги не товсті

— Вибирать я їздив. Як колишній ветеринар, — продовжує Микола Орехович. — Мені сказали: невістка виграла тендер, шукайте машину.

Телушку получили аж у жовтні. З менського племпідприємства. Там стояло на вибір до 10 нетелей, всі красиві. Породи українська червоно-ряба.

— Як вибирали?

— Ну, як... І хвіст щоб довгий був, нижче коліна. І між ребрами щоб відстань три пальці. І статура щоб хороша була. Тобто фігурою щоб була не на бугая похожа, а на корівку. Роги як стоять отак прямо, да товстиє, то вже хорошої корівки з неї не буде. І молока мало даватиме.

Назвали Весела, а звемо Веселушкою. Зразу, через два тижні, отелилася.

— А телятко де?

— Зарізали і в холодильник, на їжу, — здивувалася запитанню Лідія. — Дітей годувати. Ростуть, м’яса хочуть. У Марти теля скоро буде.

Як тільки привезли корову, хтось підпалив сарай

А незадовго після того, як привезли корову, Лідії Орехович підпалили сарай.

— Корову деякий час у свекрів тримали, бо згоріло все наше заготоване сіно. Ми біля траси живемо, може, хто що кинув, — припускає Лідія. — Сарай новий, ще тільки доробили. Там «три в одному»: дровітник, погребня і гараж — покійний чоловік мотоцикл тримав. А тепер у мене мука стоїть там у бочках, інше всяке. На чердаку — сіно було.

15 жовтня ввечері ми всі з дітьми в залі телевізор дивились. Це сама крайня кімната. Що воно там горить, ми побачити ніяк не могли.

— Сусід побачив, — каже дідусь. — Зразу пожежників викликав.

— Я вийшла горщок дитячий на ніч внести, аж там горить! А так би й не побачила, — розповідає Лідія. — Собака гавкає — не вийду, бо я тепер одна, боюся. Хтось по голові трісне, а діти мої кому треба? Пожежники приїхали, загасили, що залишилося. Сарай унизу остався, а чердак із сіном згорів. Корови були в другому місці, в хліві.

— Віктор Іващенко, голова СВК «Зоря», як узнав про нашу біду, дав дев’ять рулонів просяної соломи на корм. Безплатно. І допоміг одремонтірувать чердак. Сільський голова Андрій Іванович (Ірха) дав лісу, щоб сарай достроїть. Фермери допомагали, Федір Ковпинець, Іван Корнієнко. Спасибі всім людям, що не залишили в біді, — дякує Микола Борисович.

— З коровою не помилилися, добре доїться?

— У літрах не скажу, не можна таке казати (мабуть, щоб не зурочити. — Авт.). На сім’ю хватає. І сир є, і сметана, і молоко, — говорить Лідія Орехович.

Олена Гобанова, тижневик «Вісник Ч» №1 (1548)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: