Остання бунтарка коропських лісів

Живучи на самоті посеред лісу, вона не боїться ані злочинців, ні звірів. Каже, що ні тим, ні іншим у неї немає чим поживитися. Олена Андріївна Божок, котра нещодавно відсвяткувала 86-річчя, вже понад два роки - єдиний житель села Кучі, що у Коропському районі.



Останніми її сусідами були дві родини, проте кілька років тому вони покинули Кучі й нині мешкають в інших селах Атюшівської сільради (об’єднує села Атюша, Кучі, Лубенець, Пуста Гребля, Рубанників). Колись у Кучах було понад 60 дворів, а зараз лишився тільки один - Олени Андріївни. Зникненню всіх інших сприяли час та злодії.

- Взимку біля двору повно вовчих слідів, але самих вовків бачити не доводилося, - говорить пані Божок. - А ось лисицю бачу дуже часто: гуляє коло колишнього колгоспного хліва. Також зайців багато бігає.

У хащах, навпроти двору Олени Андріївни, видніються залишки сільгоспбудівлі, де раніше тримали коней. У колгоспні часи в Кучах була кінська бригада, підрозділ колективного господарства села Атюша. Як про колгоспне, так і про власне господарство у пані Божок залишилися тільки спогади.

- Колись була у мене корова, свині, кури, але з часом, старіючи, потроху господарства позбавлялася, доки не позбавилася остаточно, - пояснює пані Божок.

Припинити на селі утримувати корову - майже юридично визнати свою старість, причому у фінальній її стадії. Так вважає уродженець села Куковичі Менського району Михайло Ілляшик - напевне, найголовніший на Чернігівщині представник сільської філософії. Що ж казати про Олену Андріївну, яка минулого року припинила утримувати навіть кота? Вона його нікуди не здавала й умисне не позбувалася - він просто зник, а іншого вирішила не заводити.

Кота ж треба годувати, а сил пані Божок вистачає тільки на те, щоб собі хоч щось приготувати. З тієї ж причини ще раніше бабуся позбулася собаки. Незважаючи на те, що кіт за собаку витриваліший та винахідливіший щодо пошуку їжі, прогодуватися самостійно і йому було у Кучах не під силу - у Олени Андріївни не живуть навіть миші, бо і їм поживитись нічим.

- Кілька разів на тиждень до мене приїздить донька, котра живе у селі Атюша (6,4 км від Куч. - Авт.). Вона привезе харчів, приготує щось, - говорить пані Божок. - Також часто гостює син, який живе у Черкасах.

Рідні умовляли бабу Олену переїхати до них, проте вона настільки вперто відмовлялася, що зрештою вони припинили ці спроби.

- Тут я сама собі господарка, - каже пенсіонерка, - а там ким я буду? Поки зможу, буду у себе жити. Дома найкраще.

Діти постійно на телефонному зв’язку з Оленою Андріївною. Для цього довелося змусити її навчитися користуватися мобільним телефоном, від чого вона всіляко відмовлялася. Зрештою, і потреби такої до останнього в неї не було, бо ще минулого року у хаті пані Божок регулярно теленькав звичайний стаціонарний телефон. Підключений він і зараз, але не працює.

- Торік щось, мабуть, з проводкою трапилося і мій телефон працювати перестав, - жаліється Олена Андріївна. - З’ясувати причину нікому, бо єдиного на всю Атюшу телефоніста, говорять, скоротили.

Електрику поки що у Кучах відключати не збираються, хоча енергетики Чернігівщини зовсім не люблять освітлювати села з одним жителем (про таке «Чернігівщина» вже розповідала, дивіться «Достукатися до влади» від 9.07.2015 р. та «Мости у потой-біччя» від 11.12.2014). Сама пані Божок з розумінням ставиться до роботи низових працівників Міненерго, хоча в разі зникнення в Атюші електрики їхні руки доходять до неї в останню чергу.

- Чим я займаюсь протягом дня? Топлю грубу, варю який-небудь суп чи кашу та дивлюсь телевізор, - пояснює Олена Андріївна.

Серед телевізійних програм перевагу пенсіонерка надає новинам та політичним ток-шоу. Якби до Куч доходили вибори, а останні кілька разів скриньку для голосування єдиній мешканці села чомусь не привозили, то 100% голосів виборців тут би отримала Радикальна партія.

- Дуже виступи Олега Ляшка мені подобаються, - зізнається пенсіонерка. -Якби ж його слухали, то, може б, у країні все й на лад пішло. Але ж вони його ж не слухають...

Рецепт налагодження ситуації в Україні від Олени Андріївни простий: «Нехай менше з наших кишень грошей крадуть, щоб ціни щоночі не зростали». Сама пенсіонерка особисто не нічого не купувала вже багато років, бо у Кучах ніде, а з рідного села не виїздила вже роки 3-4. Востаннє Олена Андріївна покидала Кучі, коли її возили у гості до доньки в Атюшу.

- Спочатку, коли одна на все село лишилася, мені бувало самотньо, поговорити з кимось хотілося. А потім звикла і тепер за людьми не дуже нуджуся, - говорить пані Божок. - Влітку частото грибники повз двір проходять, то атюшинці, які тут поруч сіно або ліс заготовляють, то мисливці. Коли похолодає, нема нікого.

Звісно, зізнається пенсіонерка, коли їй здоровилося і вона постійно щось робила по господарству, то і веселіш було, і день не так довго тягнувся. Для людини, що все життя проробила без вихідних, важко було змиритися з неможливістю працювати, бо працювала Олена Андріївна дійсно з самого малечку, коли ще у дитинстві матуся долучала її до прядіння та жаття жмень (місцева назва процесу пом’якшення конопляних волокон для, подальшого виготовлення з них тканини).

А коли нічого не робиш, то й думки різні починають у голову лізти, зокрема страх. Тим більш, коли жити доводиться одній посеред лісу. Навіть з часом жінка не звикла жити один на один з темрявою за вікном. Зізнається, що страшнувато, проте в рідній хаті вона нічого не боїться, а як стемніє, то й не виходить.

- Коли розвидниться, то боятися мені нічого, - пояснює Олена Андріївна.

У всі часи у Кучах була лише одна вулиця, і останні років 60, відколи у неї з’явилася назва, вона незмінна - Жовтнева. Проте нині назва вулиці під загрозою, оскільки у законах про декомунізацію навіть для села Кучі винятку не передбачено.

- Їм робити нічого, то й займаються дурницею, - висловлюється щодо перейменувань пані Божок. - У Кучах, певне, що перейменовувати не будуть.



Окрім дітей, відвідує регулярно Олену Андріївну і листоноша. Пенсіонерка виписує кілька газет, тож щотижня працівник «Укрпошти» доставляє їх у Кучі «Славутою». Читати баба Олена любить, як і піклуватися про власний вигляд. Після того, як сфотографувалася для газети, бабуся попросила, щоб їй показали, як вона вийшла.

- Непогано, - оцінила Олена Андріївна, вдивляючись в екран фотоапарата. - Дійсно, непогано вийшла.

* * *

Історія села Кучі налічує понад 150 років. Напередодні скасування кріпацтва тут мешкало 4 особи (дві пари), налічувалось єдине дворове господарство й поштова станція. Назва поселення виникла буцімто від назви урочища, яке з трьох сторін було оточене непрохідним болотом і нагадувало кучу (купу).

Місцеві старожили розповідали, що урочище Кучі на стику XIX та XX століть було місцем зборів незадоволених царською владою мешканців села та студентів. Судячи з політичних вподобань Олени Андріївни Божок, живе бунтарський дух в Кучах і донині.

Ігор Стах, "Чернігівщина" №47 (551) від 19 листопада 2015

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: