Мобільна версія сайту Головна сторінка » Новини » Людям про людей » «А яка матка не буде плакать? Як я їх народила і виростила»

«А яка матка не буде плакать? Як я їх народила і виростила»

Двох синів чекає з війни 54-річна Галина Коваленко з Нових Млинів Щорського району. Молодший, 27-річний Олег Коваленко, розповідає жінка, друге літо відвоював. Сам військовий. Жив і служив у Гончарівському. Там на нього чекають дружина і дитина-першокласник. Спочатку Олег воював на Луганщині, потім перекинули на Донеччину, десь під Горлівку.

Старшого, 28-річного Ігоря, забрали до війська повісткою у березні цього року. Зараз він під Новим Айдаром на Луганщині. А до війни жив разом з матір’ю, підробляв.

— Такого у селі, щоб двоє синів і двох забрали, та ще й обидва на Донбасі, ні в кого нема, — жаліється жінка. — Ніхто до мене з військкомату і двері не одкрив. Не попитав, що тобі надо. Усе з чоловіком (вітчимом Ігоря та Олега) удвох робимо. У синових бойових товаришів, розповідають, батькам і сіно, і дрова давали. А нам ніхто нічого.

Як повістка прийшла старшому, хотіла у військкомат іти розбиратися. Одного забрали, він на «Градах» воює. У тому году чуть не загинув, з машини його вирізали. Він снаряди по 70 кілограмів тягає. Бувало, що і під машинами на землі спали, раз на добу їли.

Той год усі казали: плаче і плаче, і плаче. Це вже цей год наче сама себе успокоюю. Бога прошу і молю, щоб сохранив і заступив. Яка ж матка не буде плакать? Як я їх родила і ростила. Сама (чоловік Галини Петрівни помер, коли хлопці ходили до дев’ятого класу. — Авт.). Ким тільки не працювала, щоб синів на ноги поставити, — говорить. — Не знаєш, що може бути до вечора. Такого життя нікому не бажаю.

Тепер на Сирію перекинулись. Мо’, у нас получшає. Молодший казав: головне, щоб війська російські вивели, а сепаратистам ми толк уставим.

— Коли хлопці у відпустку приходили, переміни в них побачили?
— Старший Ігор змінився у луччу сторону. Побув у людях, побачив, як батьків цінять. То завжди, як сірничок, був, а це спокійнішим став. А з меншим Олегом усе навпаки. Коли і слово грубе скаже. Я все пробачаю. Бідні хлопці.

Марина Забіян, тижневик «Вісник Ч» №43 (1537)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Галина Коваленко, війна, сини, Щорський район, «Вісник Ч», Марина Забіян

Додати в: