Мирослава Кантур навчається у Польщі

18-річна Мирослава Кантур із села Комарівка Борзнянського району навчається в Академії імені Анджея Фрича Мод-жевського у місті Краків (Польща). Рік тому вступила на факультет журналістики. Дівчина дуже хоче втілити в життя мрію стати футбольним коментатором. Мирося любить футбол. Щира прихильниця клубу «Дніпро». Щоб потрапити 27 травня цього року на фінал матчу ліги Європи між командами «Дніпро» та «Севілья» у Варшаві, дівчина після занять в університеті підробляла. На вулицях Кракова роздавала рекламні листівки. І потрапила на гру. Квиток на матч коштував 200 злотих (1 злотий — 6 гривень). Торік на сайті «Футбол юкрейн ньюс» з’явилося фото Миросі у футболці з написом на спині: «Ні, не Мессі чи Шева, Коноплянка Forever!!!» Євген Коноплянка раніше грав за «Дніпро», гравець збірної України. Нині напівзахисник клубу «Севілья».



— Той матч — незабутня подія в моєму житті. Була хода фанів від Варшавського середмістя до стадіону. Красиво, драйвово, — розповідає дівчина. Вона приїхала на канікули і хоче полікувати зуб. Бо не має польської медичної страховки. Та й послуги стоматологів в Україні чи не вдвічі дешевші. Нині допомагає татові 49-річному Юрію Івановичу. Він завідувач дитячого відділу місцевої бібліотеки, краєзнавець. Раніше працював учителем історії. Керівник співочого гурту «Смоляни». Мама 50-річна Галина Михайлівна — вчитель математики Комарівської школи.

— Миросю, як ти потрапила до Польщі? В Україні ж можна вивчитися на журналіста.

— Після 9 класу я вступила до Чернігівського педагогічного ліцею для обдарованої сільської молоді. Там ходила на гурток «Євроклуб». Почала вчити польську мову. Брала уроки у чернігівського ксьондза у католицькому храмі. Знайшла сайт фірми, яка займається влаштуванням бажаючих навчатися у Польщі. Там був перелік вимог. Одна з них — не просто розуміння мови, а й сертифікат про рівень отриманих знань. Тоді пішла до центру вивчення іноземних мов. Було це під кінець 11-го класу (другого курсу). За чотири місяці освоїла і граматику, і розмовну мову. Фірма-посередник возила нас на екскурсію у Польщу. Сумніви щодо вибору місця навчання розвіялись. Для вступу у польські вузи не потрібно здавати ЗИО.

— Батьки не боялися відпускати 17-річну домашню дівчинку?

— Мені пощастило з батьками. Тато і мама завжди і в усьому підтримують. У мене було 10,5 бала атестата, і оцінки хороші. Проте конкурс на жур-фак у Києві дуже великий, а бюджетних місць мало. Ми порахували. Навчання у Києві дорожче, ніж за кордоном. Семестр (півроку) у Польщі коштував 2350 злотих. Весь липень 2014 року студіювала мову самостійно. Читала польські газети, книги, слухала музику. І от, у кінці літа мені надіслали повідомлення, що я пройшла. На цей час у мене вже були документи для виїзду за кордон. 27 серпня рушила до Польщі. Навчальний рік там починається 1 жовтня. Та я ще мала можливість місяць ходити на мовні курси і жити в гуртожитку. За це заплатила 500 злотих.

— Що тебе вразило?

— Як тільки перетнули кордон, відчула, які там рівні дороги. Скрізь порядок. Газони, квіти. Люди усміхаються. Перші місяці мене видавав акцент. Коли почався Майдан, поляки говорили: «Ви молодці». Мені навіть знижку в перукарні робили.

— Де ти живеш?

— Винаймаємо вп’ятьох двокімнатну квартиру у центрі Кракова. Двоє заробітчан і троє студентів. З кожного по 400 злотих на місяць. (100 злотих — 600 гривень). Плюс по 60 злотих за комунальні послуги. С Інтернет і всі вигоди.

— Мирославе, харчуєшся в кафе?

— Кожен готує собі сам. Ціни в супермаркетах не захмарні. Олія по чотири злоті за пляшку. Одна з дівчат працює помічником кухаря у ресторані. їм видають певні страви додому. Наприклад, пляцок (пиріг з чимось). Вона нас пригощає.

— Полюбилася польська кухня?

— Навчилася готувати бігус (капуста, тушкована з м’ясом). Журек — суп на житній заквасці з домашньою ковбасою.

— Скільки коштує проїзд у громадському транспорті?

— Зазвичай я ходжу пішки, бо живу недалеко від університету. Тролейбусів немає. На трамвай купую проїзний за 47 злотих на місяць. Автобус — один злотий 40 грошів.

— Як розважаєшся?

— У Кракові багато велосипедних доріжок. Парків, де люди лежать на травичці і читають книжки, займаються йогою, медитують. Прекрасні концерти у філармонії. Я ходила на фестиваль органної музики. Квиток коштує 50 злотих, але для студентів він удвічі дешевший. 15 травня була ніч музеїв. Зазвичай вхід до музею коштує 20 злотих і більше. А в таку ніч достатньо купити прохідну монету за злотий і заходити до всіх музеїв, скільки встигаєш за ніч. Я побувала в замку «Ва-вель». У Кракові сила-силенна туристів. Ресторани, кав’ярні забиті. Будь-який студент може знайти роботу офіціанта. Іноземні туристи залишають хороші чайові в євро. Графік навчань такий, що зранку може пар і не бути. Я підробляла у промоутерському бюро, роздавала рекламні листівки. За тиждень заробляла по 300 злотих. У розмовах поляки заздрять німцям. Мовляв, і зарплати у них високі, і пенсії, і соціальний захист. Я слухаю і думаю: «Не живете ви, як українці». Пенсія найменша у них 1200 злотих. У моєї бабусі 1200 гривень. Та й пенсіонери там виглядають молодо, не такі зморені, як наші. І сіл таких, як у нас, з поваленими парканами, закинутими хатами немає. Дорогою від Кракова до Варшави я бачила двоповерхові будиночки з ландшафтними гірками, квітниками. Звісно, у них є і худоба, і городи, але це все доглянуте. 6 і ринки, де продають домашнє. Наприклад, десять яєць коштує 4-5 злотих.

— Не сумуєш за домашнім салом?

— Сало тут продають, порізане слайсами (тоненькими шматочками). С і українські продукти. Бачила цукерки «Рошен», вони не дешевші за польські. Пиво «Львівське», «Оболонь», горілку «Українську».

— Мирославе, якщо порахувати плату за навчання, квартиру, харчування, поточні витрати, вони становитимуть десь більше 60 тисяч на рік, звідки гроші? Тобі навчатися на бакалавра три роки.

— Сімейні заощадження тата і мами, вони працюють. Бабуся допомагає, є хазяйство. Я готувалася, відкладала гроші, подаровані мені на дні народження і свята. Навчаючись у ліцеї, я писала наукову роботу з історії і за це отримувала стипендію. І, не забувайте, я маю підробіток.

— Важко вчитися?

— Для тих, хто старається, ні. Це не в Україні, якщо ти вчишся на платному, тебе тягнуть, не відраховують. У Польщі можна перездавати, але кожна спроба перездачі коштує більше, ніж попередня.

У нас цікаво навчатися. Лекції читають багато професійних журналістів.

— Ким себе бачиш після закінчення і де плануєш заробляти: в Україні чи за кордоном?

— Час покаже, в яку галузь іти. Мрію вступити до магістратури Ягелонського університету у Кракові. Це один з найстарших вузів Європи. Там навчається донька нинішнього президента Польщі Анджея Дуди. Але там оплата лише в евро.

— Сумуєш за рідними?

— Ми спілкуємося по скайпу. Я приїжджаю на канікули.

— Хлопця в Польщі знайшла?

— Ні. Проте друзів-хлопців багато. Це пов’язано з любов’ю до футболу.

— Що смачного привозиш додому?

— Обваженики (бублики) і краківські ковбаси.

Батько Миросі Юрій Іванович задоволений, що донька отримує європейську освіту. А от журек до смаку йому не прийшовся. Каже, наш борщ смачніший.

* * *

Нещодавно президент Коморовський (колишній президент Польщі) говорив про... 24 тисячі студентів з України, які вчаться у польських вишах. Ті, які мають «карту поляка», не платять за навчання. «Карта поляка» — це документ, який отримують люди з іншим громадянством, якщо мають польське походження http://kartapolaka.org.ua/. Дехто купує цю карту, не маючи польського коріння, але що поробиш. Також виділена певна кількість безкоштовних місць для громадян України. Словом, учіть мови, не бійтеся, і все
вийде.

Валентина Остерська, «ВісникЧ» №31 (1525)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: