Чаклун з Провалля

П'ятниця, 6 березня 2015 15:34 | Переглядів: 2237

Незважаючи на статус передової лінії фронту, у часи форсування Дніпра поблизу селища Любеч, вулиця Провальська не втратила жодної хати. Всі лишилися цілими і майже неушкодженими. і тільки одна, як виняток, зникла, немов і не було.

До війни в ній жив дехто Тихон Ахонько. Він не був місцевим, і звідки й коли він з’явився у Любечі, ніхто вже не знає. Обличчям Тихон був схожий на першого радянського чекіста Фелікса Дзержинського. Носив такий самий картуз, у якому Залізний Фелікс зображений на багатьох фотознімках, що дожили до наших днів. Був час, коли й борідку Тихон відрощував «а-ля Дзержинський».

Жив громадянин Ахонько не сам. Разом з ним жила його дружина Домна та троє їхніх дітей: доньки Віра та Розалія, а також хлопчик, якого місцеві через його хворобу називали золотушним (страждав на зовнішній туберкульоз).

Можливо, через хворобливість дитини хлопця Тихон не любив. Поговорювали навіть, що він його втопив, коли після річної подорожі теплоходом у Гомель хлопець безслідно зник. У Любечі він сідав на теплохід разом з батьком, а після прибуття теплохода в Гомель його вже не було. Згодом тіло хлопця знайшли у Дніпрі. Тоді майже всі в Любечі були впевнені: смерть сина цілком на совісті батька.

Однак ще до того ходила про Тихона дурна слава. Любечани вважали, що він пов’язаний з чорними силами, а тому позаочі називали його чаклуном або відьмаком. І приводів для того кожен з мешканців селища мав чимало - про них люди могли нарозказувати сім мішків гречаної вовни.

Гостинний господар

Якось сидів у Тихона хтось зі знайомих: чи то випивали, чи обговорювали щось, або одне й інше разом - невідомо. Коли надворі стемніло, гість висловив бажання піти додому, проте Тихон умовляв його залишитися. Гість наполягав, і тоді господар сказав йому щось на перший погляд безглузде:

- Якщо так сильно хочеш, то йди, але додому ти не потрапиш.

Гість надів капелюха, вийшов на подвір’я, переводячи подих від полегшення, що нарешті зміг покинути гостинного господаря, і обімлів. Попід самим подвір’ям стояли величезні сосни, а ліс був настільки густим, що йти було нікуди. Простоявши з півгодини на порозі та згадавши слова Тихона, гість повернувся до хати, впав перед господарем на коліна і став благати, щоб той провів його додому.

- Будеш ще коли-небудь мені перечити? - запитав, посміхаючись, Тихон. Отримавши у відповідь ледь не клятву вірності, продовжив - Можеш іти, ліс уже відступив.

Гість вийшов на вулицю, а лісу там наче й не було. Звичний Тихонів двір, стежка до хвіртки, сусідні хати. Гість вибіг за ворота і, не пам’ятаючи себе, понісся додому.

Гроші для дружини

Дружина Тихона також була хворобливою. Чоловік не виказував їй жодної симпатії, і люди вважали це образою за те, що вона народила йому хворого спадкоємця.

У родини Ахоньків були регулярні проблеми з грішми. Домна постійно скиглила і вимагала від чоловіка грошей, а той їй лише відповідав, що для будь-якої жінки здоровий красень-чоловік повинен бути набагато важливішим за мерзенні папірці.

Одного разу дружина так йому набридла зі своїми скигленнями, що Тихон, накидаючи куфайку, сказав: «Будуть тобі гроші. Стільки буде, скільки ти ніколи й не бачила».

Після цього він кудись пішов і його дуже довго не було. Домна навіть хвилюватися за чоловіка почала та стала думати, що який він не є бідний, однак їй самій з трьома дітьми ніяк без нього не прожити. Аж раптом двері відчинилися. На порозі стояв Тихон, а в руках у нього - така величезна купа грошей, що він тримав їх обома руками, бо в одній не вміщались.

- Тепер ти задоволена? - поцікавився Тихон і поклав гроші на стіл. - Роби з ними, що тобі заманеться.

Домна аж помолоділа років на десять від радощів. Сховала гроші у скриню і вирішила, що завтра з самого ранку піде на базар. Усю ніч вона не спала, плануючи покупки та передчуваючи, як же тепер зміниться їхнє життя.

Ще сонце не піднялося, як вона була вже одягнена, підготувала кілька мішків для нових товарів і полізла у скриню по гроші. Скриня була на замку, ключ був тільки у Домни і ніхто, окрім неї, туди залізти не міг. Жінка підняла кришку й обімліла: замість купи грошей, які вона вчора ховала, у скрині лежала купа... кленового листя.

Тихон любив таким чином знущатися з дружини. Бувало, роздобуде вона десь шмат м’яса, зварить на сім’ю величезного чугунка борщу, поставить його на стіл, а накласти у тарілки не може. Щойно витягнутий з печі борщ виявляється вкритим товстелезним шаром... криги.

Талановитий парубок

Ще з юнацького віку за Тихоном водились такі «штучки».

Бувало, збереться у чиїйсь хаті молодь, почне пісні співати, танцювати. Одним словом, розважатись, як на той час їй здавалося, «по повній». Аж тут приходить Тихон. Образиться на когось з нічого (а він був дуже образливим) - і ось вже дівчата, задравши сукні, біжать з вересками з хати, бо помешкання невідомо яким чином стало на метр затоплене річковою водою. І жаби квакають, вистрибуючи з води на стіл.

Надвір вибігли - а ніде ніякої води немає і сукні абсолютно сухі, хоча ще кілька секунд тому були наскрізь мокрі. В хаті також все по-старому: так, як і було до того, як Тихон на когось образився.

Вже тоді, за словами старожилів Любеча, дехто з освічених людей говорив, що Тихон володіє гіпнозом. Багато хто ніколи доти не чув такого слова, не розумів його змісту і дотя-мив тільки за кілька років потому. Оскільки те дивне слово, як і все, що було пов’язане з Тихоном, відкладалося у пам’яті надовго.

Погане місце

Після війни на місці згорілої Тихоно-вої хати місцевий капітан річкового транспорту побудував нову. Проте жив там дуже мало: отримав квартиру у Мозирі (Білорусь), куди відразу ж переїхав.

Хату купила місцева жителька Віра Сергіївна, але також надовго в ній не затрималася, бо всього за кілька місяців потому... згоріла. З тих часів на тому місці будуватися ніхто не наважився.

* * *

Що сталося з Тихоном та його родиною? Домна померла у Любечі, а Тихон разом з доньками переїхав жити у Гомель. На які кошти? Поговорюють, що він був сексотом НКВС - організації, яка не пропускала жодної людини, котра мала паранормальні здібності.

* * *

Автор висловлює щиру подяку за допомогу Борису Федоровичу Македону та Анатолію Андрійовичу Федорченку, старожилам селища Любеч

- Назва вулиці Провальської походить від урочища Провалля, яке колись було на її місці. У радянські часи вулиця була перейменована на Льва Толстого, а в незалежні - на Володимирську, на честь київського князя Володимира Святого, мати якого, Малуша, народилася саме у Любечі.

Ігор Стах, фото: Іван Ковтун, "Чернігівщина" №10(514) від 5 березня 2015