У «лігві» Звєрєва

П'ятниця, 27 лютого 2015 16:46 | Переглядів: 2592

22 лютого виповнився рік з того дня, як Чернігівську обласну раду очолив уродженець Бахмацького району Микола Звєрєв. Чим зараз живе мала батьківщина керівника області, як змінилося життя людей після обрання їхнього земляка на високу посаду та що сьогодні являє собою батьківська садиба Звєрєва - у викладі «Чернігівщини» з місць дитинства та юнацтва чиновника.

Завдяки Миколі Звєрєву, говорить бухгалтер Рубанської сільської ради, упродовж останніх 4-х років з обласного бюджету вони отримали 4,5,10 та 20 тисяч гривень відповідно. Ці гроші є субвенціями на виконання доручень виборців депутатами обласної ради, до складу якої Звєрєв обраний у 2010 році. Окрім цього, зусиллями чиновника село Рубанка отримало 10 тисяч гривень на освітлення вулиць, сільський клуб - ноутбук, а ФАП села Терешиха - бетонний паркан. «Збудував» Звєрєв паркан і на малій батьківщині - у селі Смоловому (всі ці села, а ще Заболоття, Нове, Ковальове входять до складу Рубанської сільради).

З місцем народження діючого голови облради є деякі непорозуміння. Навіть на сайті обласної ради значиться, що народився Звєрєв у Терешисі, хоча насправді місце його народження неподалік - на 7 км. північно-західніше - у Смоловому. Це протиріччя Рубанська сільрада пояснює тим, що реєстрували смолівських дітей саме у Терешисі. У Смоловому і назв вулиць немає, як не було і колись. Тож листи туди писали за адресою: «село Терешиха, хутір Смолове, Миколі Звєреєу».

Сьогодні на малій батьківщині нинішнього очільника облради офіційно зареєстровано 31 мешканця. Як не дивно, але для третини з них у селі є робота на місцевій фермі. 5 чоловіків працюють фуражирами, 5 жінок - доярками, ще одна представниця слабкої статі - завфермою. Надоєне на фермі молоко продають по 4,8 грн. за літр Ічнянському молокозаводу. Людське (насправді коров’яче, але отримане людьми від власних корів) здають у Ніжин по 3,3 грн. за літр. Щодо заробітку на фермі, то чоловіки отримують дещо більше 1500 грн. за місяць.

Перебування земляка на високій посаді не позбавило Смолове статусу звичайного вимираючого села області: автобус не ходить, хліба немає, чорні «очі» замість вікон колишнього сільського магазину, де, мабуть, малий Миколка купив свою першу пляшку ситра (а, може, й пива). Поруч - руїни клубу, який міг бачити запальні танці (під дією пива, якщо воно було) того ж Звєрєва.

На додаток ще й дорога до села зумисне чиновниками зруйнована, тож в разі дощу доводиться добиратися до Смолового 7 км по коліна у багні. Річ у тім, що кілька років тому селянам, замість залишків старої, пообіцяли (зокрема Микола Звєрєв) нову дорогу. Зняли «з м’ясом» усе наявне старе покриття, яке склали у велику купу за колишнім «супермаркетом».

Але на цьому роботи з прокладання нової дороги... зупинились. Чи то гроші скінчилися, чи бажання зникло, чи ті шляхобудівники вирішили запропонувати селянам жити за прислів’ям: все нове - це добре забуте старе (зокрема й польова ґрунтовка).

На узбіччях смолівських вулиць, окрім нечисленних жилих хат, - зарослі деревами та бур’яном руїни. Є, щоправда, й одна вже не жила, але вільна від заростів. Осиротіла, без паркана, вона стоїть на невеличкому піднесенні.

Поруч - колодязь. Крутилка трухла, зі шматком іржавого ланцюга. Відра, звісно, немає.

Вода є: точно крижана, але не факт, що чиста, як це було років 30 тому. Тоді, коли юнак Микола виходив з цієї самої хати, де він народився і жив до відчалювання від батьківських берегів, витягував відро і вмивався або, у якщо напередодні була весела вечірка, жадібно пив великими ковтками.

Крізь шибки дерев’яної веранди можна помітити сулію з чаркою на ній, банку, прялку, аптечку, відро в мисці, березовий віник для підмітання... Селяни кажуть, що до обрання на посаду голови Звєрєв кілька разів на рік навідувався до батьківської хати. Чим займався, можна припускати, судячи хіба що з предметів на веранді.

Хлів, вільний від худоби, руйнується від непотрібності й старості. Іржава залізна комірка - порожня. Лиш висить старий пристрій для приготування вареників на пару. Мабуть, голова облради - прихильник української кухні. Цей «лабаз» зачинений тільки скрученим дротом, з чого видно: Микола Звєрев землякам довіряє. Втім, всередині - кілька шматків шиферу та деякий мотлох.

Чагарнику навколо хати практично немає. Селяни говорять, що кілька років тому, плануючи влаштувати сад, Звєрев повичищав територію. Однак далі руки поки що не дійшли. Єдиний наявний кущ - калина біля колодязя. Її плоди висять, припорошені снігом.

Навчався Микола у школі села Мартинівка, кілометрів за 5 від домівки. Бо в часи брежнєвського застою шкільних автобусів не було, і батьки обирали для школяра географічно найближчу школу (так, це сказано про 5 км!). Хоча у випадку Звєрєва можна припустити, що вже з дитинства він був людиною прогресивних поглядів, а тому перед рухом на південно-схід (Терешиха) віддав перевагу рухові на захід, у напрямку Європи - в Мартинівку.

Навчання сьогоднішніх трьох смоловських школярів фінансується саме Бахмацьким районом, а Мартинівка - то вже Ічнянський. Тому автобус відвозить дітей за 7 км у Терешиську школу.

Заклад правильно називається Терешиським навчально-виховним комплексом «Загальноосвітня школа І-ІІ ст. - дошкільний навчальний заклад». Його приміщення збудоване у 1986 році для сотні учнів, а нині завантажене лише на 10%. Директор у школі вже 12 років - Лариса Вікторівна Циганок, разом з якою (директор викладає географію і біологію) педагогічний колектив складає 5 осіб.

За словами директора, у школі вистачає палива, книжок, комп’ютерної техніки тощо. Дякувати Звєрєву, школа отримала ще й новий бетонний паркан позаторік, на день села. Головна проблема школи - мало дітей, а вирішити її, на думку директора, і голові облради не під силу...

В цьому контексті спадає на думку одна з легенд про походження назви села Виблі - про досвід Катерини II з покращенням демографії цього села у Куликівському районі («Чернігівщина» розповідала про це у статті «Вибули, вабили чи все ж таки... “звабили”?»).

Про закриття Терешиської школи чиновники з ОДА та РДА поки що не говорять, але, напевне, такі думки зріють у їхніх головах. До того ж за 4 км від Терешихи знаходиться Рубанська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, де зараз у 10-11 класах довчаються терешиські випускники. Проте, чи не можна заради збереження робочих місць (для села й 5 - немало) перетворити Терешиську школу на початкову для учнів з усіх наближених сіл, а Рубанську - на старшу? Шкільний-то автобус все одно між цими селами курсує.

Місцевих школярів, говорять селяни, Звєрєв не забуває. На свята сіл, коли приїздить, дарує солодощі та книжки. Обіцяв усіх скопом і в київський аквапарк звозити. Щоправда, поки що не склалося. Однак діти досі пам’ятають обіцянку дяді Колі і продовжують чекати.

Семен Сокира, "Чернігівщина" №9 (513) від 26 лютого 2015