Дев’яноста зима Ганни Іванівни

Жителька Мени – учасник бойових дій, інвалід першої групи Великої Вітчизняної війни Ганна Пастушок відзначила 90-річчя.

Ой, доленько-доле…

Її родове коріння – у Дягові. А в Мені виросли діти, тут чимало років відпрацювала на консервному заводі в часи його розквіту.

Зараз уже сили не ті, а ще ж років два тому невелику грядку картоплі сама доглядала, сама й копала. Не тому, що не було кому допомогти, просто не давали роботящі селянські гени сидіти без діла. Та й коли руки в роботі, менше сумних думок снує. Бо думки ті, як незвані гості – і не кличеш їх, і не ждеш, а вони все одно приходять…

Вісімнадцятилітньою, у 1943-му, стала телефоністкою зенітної батареї у складі Першого Українського фронту. Визволяла від фашистів не лише Україну, а й Краків, Варшаву, Франкфурт-на-Майні, дійшла до Берліна. За битву на Одері має орден Вітчизняної війни ІІ ступеня. Тоді ж, у 1945-му, нагороджена медалями «За визволення Варшави», «За бойові заслуги», у 1946-му – «За визволення Німеччини». Нагород у Ганни Іванівни багато, але ці для неї – найпам’ятніші.

А найдорожчий – орден Матері-героїні. Двох синів і трьох доньок народила, виростила і виховала разом з чоловіком Іваном Іллічем, теж колишнім фронтовиком. Але доля, зберігши у війну життя їй самій, найрідніших людей не пожаліла: у 1985-му від інсульту помер чоловік, а за ним посипалися й діти. І це найчорніше материне горе. Сьогодні в живих лише Валя – одна з п’ятьох.

Червоне – то любов, а чорне – то журба

Ганна Іванівна відзначати поважний ювілей не хотіла. Але приїхали привітати представники ветеранської організації, її голова Раїса Москальська передала Почесні грамоти від райдержадміністрації та райвійськкомату. Учасники ветеранського хору Віра Соловей та Леонід Мельниченко влаштували невеличкий концерт – і посвітліло трохи на душі в іменинниці.

А ввечері зібралась уся велика родина – бо немає синів, то є невістки, немає доньок – є зяті, а ще ж дев’ять онуків, сім правнуків. І всі найріднішої і найдобрішої матусі-бабусі не відцуралися, всі люблять її, усі провідують, бо ж і вона для кожного з них у своєму серці знайшла затишний куточок. Тож за великим родинним столом Ганні Іванівні всі разом здоров’я побажали і згадали тих своїх дорогих і незабутніх, хто вже пішов у інший світ.

Найбільше клопоталися біля святкового столу донька Валя, внучка Ліля та зять Володя. Саме вони живуть з Ганною Іванівною разом в одному будинку. На святі був і племінник ювілярки, син уже давно покійної сестри Ольги. Микола, залишившись без матері ще школярем, виріс і виховувався разом з її дітьми. І досі йде до Ганни Іванівни – і за розрадою, і за допомогою.

Колись геніальний Шевченко написав: «Раз добром нагріте серце – вік не охолоне». Коли ж добро власного серця дарувати всім ближнім, то потеплішає і зима – навіть дев’яноста.

***

Цими днями 90 років виповнилося і учаснику бойових дій, інваліду І групи Великої Вітчизняної війни менянину Олексію Федоровичу Коноваленку, який воював у складі Першого Білоруського фронту, звільняв від фашистів Україну (зокрема, й Чернігівщину), Білорусію, Польщу, Німеччину. Його бойові заслуги відзначені двома медалями «За відвагу», «За визволення Варшави», «За взяття Берліна», орденом Віт¬чизняної війни ІІ ступеня.

З нагоди ювілею ветерана привітали, вручили почесні відзнаки і подарунки заступник голови районної ради Віктор Лях, заступник міського голови Юрій Стальниченко, ветеранський актив на чолі з Раїсою Москальською.

Валентина Фещенко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.