Зникнення з Луки

П'ятниця, 16 січня 2015 14:39 | Переглядів: 2967

Він прагнув показати їй чудовий лісовий будинок та познайомити з красивими дівчатами, що живуть у ньому. Натомість зник у лісі на довгі 8 місяців. Надія Терещенко все ж таки дочекалась свого чоловіка, проте тільки для того, щоб провести його в останню путь.

Не беріть нічого в дорогу: ані палиці,
ані торби, ні хліба, ні срібла, не майте по двоє убрань.
І в який дім увійдете, зоставайтеся там, і звідти відходьте.
А як хто вас не прийме, то, виходячи з міста того,
обтрусіть від ніг ваших порох на свідчення супроти них
(Євангеліє від Луки 9,3-5)

На автошляху територіального значення Т2548, що з’єднує райцентр Щорс з селом Єліне та має протяжність 22,5 км, розташоване село з біблійною назвою Лука. Ні, там не народився автор одного з канонічних християнських Євангелій, не жив там і навіть не бував проїздом, бо у часи його земного життя у тих місцях був дуже глухий ліс, а люди, що могли зустрітися тут, були затятими язичниками ще років з тисячу.

Село з’явилося у часи колективізації, коли у людей відбирали у спільний «казан» їхнє майно та обіцяли, що відтоді нічого особистого не буде, а буде тільки спільне.

І настільки, що навіть спати всі вони будуть під одним рядном. Перший колгосп села Лука носив ім’я Лазаря Моїсеєвича Кагановича, але проіснував він недовго і згодом був приєднаний до колгоспу села Єліне, а після війни - села Тур'я. Останнє зараз є центром сільської ради, що підпорядковує собі і Луку, і ще село Селище та безлюдні Мишине й Ількуча.

- У часи війни, «завдяки» діяльності партизанів, села Лука та Єліне були німцями повністю спалені, - говорить 89-річна Надія Максимівна Терещенко. Вона вже 54 роки мешкає на єдиній вулиці села Лука, що ніби на знущання місцевим жителям носить назву Партизанська.

Верблюдові легше пройти через голчине вушко, аніж багатому в Божеє Царство увійти... (Лк. 18,25)

За словами пані Терещенко, раніше село Лука було місцем проживання працівників лісового господарства, що зараз зветься Єлінським лісництвом. Хоча проблеми з грішми на підприємстві навряд чи є, судячи з «лицарського замку», який у ці дні будується лісництвом і буде новою його адміністративною будівлею, та потреби підприємства у робочій силі нині на порядок менші. Втім, і з нинішнього населення Луки, напевне, мало хто відповідає вимогам лісництва: тут живуть тільки люди похилого віку. Причому в кількості, якої не вистачило б і для комплектування повноцінної групи Ісусових апостолів - лише 9 постійних мешканців.

- Мій чоловік Володимир майже все життя пропрацював у лісництві, - інформує Надія Максимівна. - Спочатку був звичайним робітником. А потім, як призначили лісничим, так до самої пенсії на цій посаді й працював.

Дивлячись на вкриту соломою хату пані Терещенко, розумієш, що колишні лісничі - не рівня нинішнім, які, за словами мешканців села Ревунів Круг (Чернігівський район), приходять на посаду у дірявих сандалях, а за рік добро «Камазами» вивозять.

- Зараз уже немає покрівельників на таку справу, - пояснює Надія Максимівна ймовірні проблеми з дахом її будинку. -Коли років двадцять тому останній раз його лагодили, то покрівельник казав: «Якщо доживеш до того, коли дах протікати стане, то ремонтувати його вже нікому буде». Так майже і сталося - та людина.ще живе, але на дах вже не залізе.

Сама господарка будинку останні кілька років про дах і не думала, хай би він і на решето перетворився. Бо голова іншими, більш важливими речами була зайнята. Навесні 2013 року її 79-річнии чоловік пішов у ліс. Той самий, де усе життя лісникував, і вісім місяців про нього не було ні слуху, ні духу.

Хто Божого Царства не прийме, як дитя, той у нього не ввійде! (Лк. 18,17)

- Кілька років тому у нього щось з головою трапилося: доньку та онуків іноді впізнавати перестав, - згадує пані Терещенко про чоловіка, який доти мав проблеми тільки з зором. - Око одне у нього несправне було, через що він і в армії не служив.

Після початку нерегулярних проблем з пам’яттю пан Терещенко став часто у ліс ходити, чого він не робив після виходу на пенсію. Щоправда, у Луці, окрім лісу, і сходити нікуди; Однак пенсіонери, у силу похилого віку, переважно займалися городом або відпочивали, а тут дід зачастив уліс...

- Піде - і кілька годин його немає, - говорить Надія Максимівна. - «І чого ти в тому лісі не бачив?», - запитую, коли повернеться. А він каже: «Там такий дім красивий є, там дівки гуляють - ходімо і тобі покажу».

Хто хоче душу свою зберегти, той погубить її, а хто ради Мене згубить душу свою, той її збереже (Лк. 9, 24)

Баба Надя на це тільки відмахувалася, бо вважала за вигадки дідової зіпсованої голови. Та й лісу страшиться, хоча й прожила біля нього понад півстоліття. Дуже заблукати боїться, атому, коли й трапляється піти по маслюки, від дороги далеко не відходить та постійно озирається, щоб орієнтир на село не втратити.

За словами Надії Максимівни, ніякого будинку у лісі немає й бути не може. Були колись будки, у яких насіння хвойних дерев зберігали, а зараз - тільки їх залишки. Раніше інколи там і дівчата були, ховаючись від дощу, який заставав їх під час роботи з висадки розплідника чи інших лісових робіт. Але це дуже давно було.

- Частину його колишньої ділянки минулого року прибирали, а він дуже добре знав, як це робити, і ми думали, що він ходить дивитись, чи правильно там усе відбувається, - пояснює тодішні свої думки Надія Максимівна. - Але впевненими у цьому не були, і я дуже хвилювалася, коли його по півдня вдома не було. А він прийде, аж цвіте - такий задоволений.

Часом санки брав із собою, але так їх порожні й привозив. Я казала: «Ти хоч би гілок яких привіз». А він тільки мовчить.

Був випадок, коли діда не було довше, аніж зазвичай, і, як виявилося, він загубився у лісі. Однак завдяки працівникам лісництва та слідам на снігу Володимира Петровича вдалося знайти недалеко від Луки.

Коли хто приходить до Мене, і не зненавидить свого батька та матері, і дружини й дітей, і братів і сестер, а до того й своєї душі, той не може буть учнем Моїм! (Лк. 14, 26)

День космонавтики 12 квітня 2013 року в хаті пенсіонерів тривав, як зазвичай. Баба поралася по хазяйству, а дід, що став з початком проблем зі здоров’ям дуже мовчазним, тихо лежав на печі.

- Я сказала йому, що йду сіяти овес і просила піти зі мною, - каже пані Терещенко. - Він звично промовчав, і мені здалося, ніби він спить. Подумала: може прихворів, то нехай відпочиває.

Впоравшись на городі, Надія Максимівна повернулася до хати. Двері - зачинені, хоча вона їх кидала відкритими. Відімкнула. Грубка устаткована, в’юшка зачинена, а діда немає. Вибігла на вулицю: на снігу, що деінде ще не розтав, помітні дідові сліди у напрямку лісу.

Покричала, погукала - марно. Два дні шукали діда: лісництво, єгері місцевого мисливського господарства ТОВ «Єлінський ліс», міліція, родичі... Жодних слідів.

Йшли дні, потім місяці, а про діда - ані звістки.

- Сиділа вдома, сподівалася, що може хто хоч латку яку від його одежі принесе, -згадує Надія Максимівна.

Однак деякі сподівання, що дід все ж таки живий, його родичів не полишали. А раптом дійшов до якогось села, а додому не повертається, бо забув, хто він і звідки... На цей випадок онучка пані Терещенко звернулася на адресу телевізійної передачі «Жди меня». Ану як дід вийшов десь у Росії? До кордону ж всього-то кілометрів 15. Але марно.

- 7 грудня 2013 року мисливці полювали на лося, після пострілу побігли за твариною і натрапили на залишки людини, - говорить Надія Максимівна. - Кілометрах у чотирьох західніше звідси, у болоті - розірваний дикими тваринами одяг та кістки. Викликали міліцію.

Горе вам, законникам, бо ви на людей тягарі накладаєте, які важко носити, а самі й одним пальцем своїм не доторкуєтесь тягарів! (Лк. 11, 46)

Правоохоронці з’їздили на місце знахідки, привезли пані Терещенко залишки одягу на ідентифікацію. Надія Максимівна впізнала одяг свого чоловіка. Після цього міліціонери попросили у жінки якийсь мішок. Згодом повернули його з кістками небіжчика - кинули на порозі.

- Кажуть: «Шукайте машину і везіть у Щорс на експертизу», - переказує дії правоохоронців Надія Максимівна. - і поїхали. А де мені ту машину взяти? І кістки у мішку на порозі лежать. Телефоную доньці, кажу: «Дід на порозі лежить, машина треба...»

Зрештою, машину родичам пані Терещенко знайти все ж таки вдалося: онук у Тур’ї попросив у когось. Закинули в неї мішок і повезли у райцентр.

- Про експертизу мені видали довідку, - говорить баба Надя, шукаючи її у металевому бідончику, де зберігає різноманітні документи. - Знайти не можу, але одне пам’ятаю точно. Там було написано, що слідів насильницької смерті не виявлено.

Якщо дійсно так, то слід віддати належне медичній експертизі міста Щорс, яка так досконало змогла зробити висновок! Це ж по скелету, що 8 місяців пролежав у лісі. А тіло, нехай і вже неживе, було пошматоване лісовими звірами.

Розпродай усе, що ти маєш, і вбогим роздай, і матимеш скарб свій на небі. (Лк. 18, 22)

Вже майже два роки Надія Максимівна живе сама у своїй холодній хаті. Її відвідують донька, що мешкає в обласному центрі, онуки з Тур’їта Чернігова, а іноді й маленькі правнуки. Сил для роботи вже немає, а тому з господарства у неї тільки одна курка та три коти.

- Двадцять один рік я пропрацювала у Тур’ї листоношею. Газет та листів було стільки, що ледве доносила: величезна валіза, ще й на руках чималий стос. Моя родина теж дуже багато видань передплачувала, але часу читати не було. А зараз дома весь час сиджу - бери тільки та читай, - говорить пані Терещенко, витягуючи на розпал груби одну з купи газет у дровітні. «Урядовий кур’єр» 1993 року з доповіддю (на півномера!) тодішнього прем’єр-міністра України Леоніда Кучми.

Зміст старих газет Надії Максимівні зовсім не цікавий, а ось дід їх любив погортати, коли гнав самогонку в облаштованій для цього процесу дровітні.

Ігор Стах, "Чернігівщина" №3(507) від 15 січня 2015