Вівця завжди веде отару

40-річний Сергій Москаленко з Волосківців Менського району, власник фермерського господарства «Марина-М», тримає стадо із 80 баранів та овець. Котитися починають з грудня і по лютий. Уже є приплод 10 голів. А до кінця зими очікують іще 30.

— Який норов у баранів та овець?
— Барани б'ються.
— Кажуть, тупа, як вівця. Правда?
— Як з кошари випускаєш, то летять одна перед одною, нікого не бачать, ягнят топчуть. Як попруть. Ну, вийдуть же всі. Ні, їм треба усім першими бути. Тупі.

Отару Сергій Миколайович тримає років п'ять. 20 білих овець купив у місцевому СК імені Мічуріна. Пізніше почав розводити чорних «романівських». Вони, говорить, приводять і по двоє, і по троє ягняток. Котитися можуть і двічі на рік.

— Куди продаєте тварин?
— Поки що нікуди. Навіть якщо хтось і просить, не даємо. Треба, аби в отарі їх більше сотні стало. Тоді вже можна щось думати. їх якщо зараз почати їсти, то переведуться.

— Чим задобрити вівцю?
— Вівсом, — не роздумуючи, відповідає Сергій Микблайович. — А ще треба стригти раз на рік обов'язково, паразитів ганяти, глистів усяких і сіль давати.
Окрім вівса, їдять сіно, просяну, люпинову солому.

— А овочі, фрукти?
— Буряки даємо.

— Раціон як складаєте?
— Мішок сіна і шість відер вівса уранці та увечері.



— Яким рік Вівці, гадаєте, буде?
— У нас шо попало буде, хоч вівці, хоч не вівці.

— Спокійними овець не назвеш?
— Чого ж не назвеш. Як вівцю ріжеш, то вона наче повинна дригатися, вириватися, а вона мовчки лежить. Не І ворушиться і не пикне, і не микне, доки кров не стече.

— Дружні тварини?
— Дружні до певної межі. У тому році вівця народила ягня. І здохла. Забрав додому, щоб виходити. Тоді ходили по селу, то ні на крок від нас.
А взагалі їм аби годували, більше нічого не треба.
За вожаків у стаді вівці. Є кілька головних; куди пішли, туди і всі.

— Чекайте. Не баран у стаді головний, а вівця?
— Так і є.

— Думали про те, що рік Вівці (Кози), то буде вам щастя?
— Аякже ж. У нас щодня щастя,

— Напередодні Нового року треба вівці на вушко сказати бажання. Кажуть, що здійсниться. А ви своє вже загадали?
— Ще ні. У мене все, що треба, є. Але щось придумаємо, — усміхається Сергій Миколайович.



Марина Забіян, тижневик «Вісник Ч» №1 (1495)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.