Вчителем царя Миколи ІІ був уродженець села Степанівка Менського району

Середа, 12 листопада 2014 10:33 | Переглядів: 2306

Леонід Шестаковський

Чернігівщина дала світу багатьох талановитих людей: політичних і громадських діячів, митців, поетів, науковців, лікарів. Цей перелік можна продовжувати.

Нещодавно, побувавши у відрядженні у Менському районі, дізналася, що в селі Степанівка народився Григорій Данилович - вихователь останнього російського імператора Миколи II.

Про Григорія Даниловича у селі розповідають лише хороше. Зокрема, що на його пожертви на початку XX століття в селі звели школу, яка збереглася дотепер. І хоча вже минуло багато років, будівля і сьогодні, як новенька. Нині в цьому приміщенні Степанівський навчально-виробничий комбінат, до речі, один із кращих в області і в Україні. Звісно, перебуваючи в селі, зайшла до комбінату і поспілкувалася з директором Леонідом Шестаковським. Він виявився цікавим співрозмовником і розказав багато чого про Григорія Даниловича і колишню земську школу.

- Збереглися свідчення, що батько Григорія Даниловича загинув на війні. Тож хлопця як сироту забрали на навчання до військового училища або, як тоді казали, кадетського корпусу. Але своє життя він пов'язав не з військовою справою, а з педагогікою. У цій сфері він досягнув неабияких висот: обіймав багато посад педагогічного спрямування, дослужився до головного вихователя царя Миколи II, - розповідає Леонід Шестаковський. - А щодо сільської школи, то згідно з проектом це мала бути велика двоповерхова споруда. Але підрядчик-шахрай на прізвище Касьянов поцупив частину цегли і звів собі будиночок у сусідньому селі Волосківці. А школа вийшла півтораповерховою. На першому поверсі - два класи-комплекти, учительська, коридор і кухня. Між класами була розсувна стінка. Під час новорічних свят її розбирали і утворювалася велика зала. А на так званому другому поверсі обладнали квартири для вчителів.

Степанівська школа на початку ХХ століття

До речі, цеглу для школи робітники виготовляли вручну на цегельному заводі в Синявці. На кожній цеглині стоїть клеймо майстра. Директор комбінату зазначив, що за якістю вона навіть краща, ніж сучасна, з якої в 1977 році добудовували другий поверх.

У новій школі Григорій Данилович побував лише раз. У 1905 році він вручив кращим учням подарунки, а навчальному закладу - підручники й посібники. Також допоміг вирішити деякі господарські питання.

- У земській школі навчання було безкоштовним. Тож учнів вистачало. Правда, здобути можна було лише початкову освіту. Кожний учитель працював із класом-комплек-том. Згідно з розкладом щопонеділка був урок Закону Божого. Але священик Михальченко, який викладав предмет, часто цього дня похмелявся і забував про свої обов'язки. Школярі до такого звикли, тож зазвичай до уроку не готувалися. Та коли заняття все ж відбувалися, за невивчений урок священик тягав учнів за вуха і ставив із книгою у куток, - повідомив Леонід Шестаковський. - Але варто зазначити, що більшість педагогів, добросовісно ставилися до роботи. Не лише давали уроки дітям, а й брали активну участь у просвітницьких заходах.

Взагалі, інтерес до навчання у селян був великий, але багато дітей через бідність, провчившись 2-3 роки, змушені були залишати школу. Батьки не мали можливості збирати своїх нащадків до навчального закладу - купувати підручники, зошити, одяг і взуття.

Тепер у приміщенні земської школи Степанівський МНВК

Деякі випускники Степанівської земської школи продовжували навчання в інших селах. Наприклад, вступали до Стольненського двокласного міністерського училища, Менської профтехгімназії, Андріївського вищого початкового училища, Сосницької жіночої гімназії. А в 1935 році початкову школу реорганізували у семирічну. Було це вже після смерті мецената.

- Данилович заповідав, щоб його поховали на малій батьківщині. Так і зробили. Спочатку тіло привезли з Петербурга до Мени. Звідти селяни пішки на плечах несли його труну до Степанівки. Також у селі зробили саркофаг для поховання і пам'ятник. До речі, цей пам'ятник поблизу сільської церкви стоїть і нині. Однак ще кілька років тому було не видно, що там написано. Також зрозуміло, що над пам'ятником стояла якась надбудова. Місцеві краєзнавці пояснили, що то був хрест, - продовжує розповідь Леонід Шестаковський. - Рік тому разом із однодумцями вирішили відновити хрест. А напис пофарбували золотом. Також облагородили територію довкола могили.

Директор Степанівського міжшкільного навчально-виробничого комбінату розповів, що нині на місці, де стояв маєток Григорія Даниловича, росте сільський сад.
- Свого часу у панській садибі навіть працював дитячий садочок. Та коли почали зводити клуб у Волосківцях, маєток розібрали, бо потрібні були будівельні матеріали. Правда, у майстрів виникли труднощі з паркетною підлогою. Старожили розповідали, вона така міцна, що навіть молотком її неможливо було розбити. Тож до приміщення запустили свиней. А вони все там перерили і позривали паркет. Наразі від дворянської садиби залишилися хіба що кілька господарчих будівель, - із сумом сказав Леонід Шестаковський.

Наприкінці зустрічі співрозмовник зазначив: - Григорій Данилович був справжнім меценатом і чуйною людиною. Крім школи, він планував звести у селі цегляну церкву. Будівельники навіть заклади фундамент. Але цю справу він не встиг втілити в життя. Варто зауважити, що Григорій Данилович завжди доброзичливо ставився до земляків і прагнув залишити в їхніх серцях лише добру згадку про себе.