Мала Доч: Легковажність семи няньок

П'ятниця, 11 липня 2014 13:56 | Переглядів: 4563

Сегодня был звонок последний в школе, И стала взрослой маленькая дочь.

(Олександр Розенбаум)

О, науковці й лінгвісти, знавці милозвучної української, працею котрих відбувається переклад на рідну солов’їну російських власних назв населених пунктів, розташованих на території України...

Певно, з їх подачі село «Борковка», що у Менському районі, стало носити назву «Бірківка», хоча пани, вотчиною яких село колись було і від імені якого вони й отримали своє прізвище, чомусь іменуються Дуніними-Борковськими, а не Дуніними-Бірківськими. Чи тут справа рук колишнього прем’єр-міністра України, який перетворював російські слова на українські шляхом заміни літер «о» на «і»?

Така ж дивина сталася і з назвою села, яке нещодавно відвідала «Чернігівщина». Не дочекався винесеного в епіграф перетворення поважний пан, що хазяйнував у цих місцях багато століть тому: в юному віці його донька втопилася у місцевій річці. Що зробив пан з її няньками - невідомо, а місце трагедії увіковічнив у назві «Малая Дочь» - утоплениця була його меншою донькою.

В українському варіанті назва села звучить, як «Мала Доч», а не «Мала Донька». Добре, нехай власні назви не перекладаються, а лише замінюються фонетично близькими у мові звуками. Але ж чому тоді «малая» стала «мала»? Якщо вже «мала», то «донька». А якщо «доч», то «малая». А тут...

«Мала Донька», яка зменшується

Село «Мала Донька» (будемо називати його так) Борзнянського району стоїть за кілька кілометрів від Московської траси. Однак тією лісовою ґрунтовкою дістатися села можна хіба що якимось брутальним трактором. А з колом кілометрів у 15 через село Но-селівку можна й асфальтом доїхати.

Демографічну кризу «Малої Доньки» легко прослідкувати за останні 8 років. У 2006 році, за офіційними даними, малодочерців було 73, у 2011 - 35, а сьогодні - 27. До того ж один виїхав на навчання у Київ і буде дурнем, якщо повернеться. Менш аніж за 10 років село перетворилося на хутір.

Так, саме «маподочерцями» називають себе місцеві жителі. Якби вони зійшлися в протистоянні з мешканцями села Пам’ять Леніна («Чернігівщина», №20 від 15 травня), це б стало жахом для... спортивного коментатора: «ма-лодочерці» проти «пам’ятьленінців».

Офіційний селянин

На дворі вечоріло. За маподочерським часом - дев’ята. На обрії, наче нізвідки, з’явилися кілька корів. А за ними, з палицею, виринув і чоловік пенсійного віку. Він у брюках і піджаку - хоч зараз на паспорт фотографуй (полюбляють наші селяни офіційний стиль), а на додачу - в гумових чоботях. Злегка похитуючись, він прямував (наскільки йому вдавалося прямувати), за коровами та скеровував їх рух у напрямку домівки. При цьому гучно дивувався, чому вони досі не наїлися, бо корови постійно зупинялися поскубти траву.

Це корінний малодочерець Анатолій Ти-щенко. Нині 75-річний пенсіонер, а колись тракторист колгоспу «Ленінський комсомол». Того дня, як і в інші 12 на місяць, він за пастуха. Річ у тім, що у власності мешканців «Малої Доньки» 5 корів, з них по дві «бурьонки» у двох дворах, тому й пасти їх господарям доводиться дуже часто.

- Молоком грошей не заробиш, - жаліється пан Тищенко, що проживає на вулиці Шевченка. - Бахмацький молокозавод приймає по 2 гривні за літру.

Чарочка для роботи

Колись (характерно для кожного такого села в занепаді) людей у «Малій Доньці» проживало значно більше. За словами Анатолія Тищенка, тільки за жінками вантажний колгоспний «ЗІС» приїздив двічі, вивозячи їх на лани.

- Тоді було і чарочку вип’єш, і в полі працюєш, - з посмішкою згадує дідусь.

- Судячи з Вашого стану, з першим Ви й сьогодні непогано впоралися. Де тут у Малій Доньці щось можна взяти для «підняття настрою»?

- Ніде нема. Колись була у нас лавка, але вже давно не працює. У Носелівці (центр сільської ради. - Авт.) є варіанти. Самогонка по 15 гривень. А у нас або своє, або допоможеш кому, так пригостить.

У молоді роки Анатолій Тищенко 39 місяців віддав збройним силам - служив танкістом у 31 -й танковій бригаді в узбецькому місті Навої. Нинішньою ситуацією на сході України він вкрай невдоволений. Як можна її вирішити? Говорить, потрясаючи в повітрі палицею: «Якби мобілізували, то я у свої 75 ще б так їм, б...ь, гусеницю розвернув, що...!»

Замерзлий рот

На відміну від односельця Анатолія, який проживає з дружиною, його однолітка баба Галя вже кілька років самотня. Чоловік, як і вона, був уродженцем «Малої Доньки».

- Ніде нікого, - каже баба Галя. - Інколи й рот замерзне, бо ні з ким за день словом перемовитися. Ото на собаку чи кота кричиш, аби тільки погомоніть.

Голосувати на президентських виборах селяни їздили до Носелівки. Урну привозили й до «Малої Доньки», але тільки, тим, хто нездужає.

Інших возили на дільницю й назад. Машиною було доцільніше: у такому разі можна було доставити покупки з носелівського магазину. «Хто пшона купив, хто макаронів», - згадує баба Галя.

У самій «Малій Доньці» можна придбати тільки хліб: тричі на тиждень через село проїздить автомобіль, що везе хліб-булки з Борзни у село Тростянку. Баба Галя каже, що довгий час продавали по 4,50 гривні за буханку, потім кілька тижнів - по 4,80, а після інавгурації нового президента - вже по 5 гривень.

Щодо нового покоління у «Малій Доньці», то наймолодший минулого року закінчив Носелівську школу і «подався в люди». Наймолодша ж донька з тих, що мешкають у «Малій Доньці», навчається заочно у Ніжинському педагогічному та викладає українську в Носелівській школі.

* * *
За словами місцевих, у того ж пана, що дав селу назву «Малая Дочь», була ще одна трагедія у житті. Дещо вище за течією тієї ж річки втопилася і... старша його дочка.

Ту місцину він назвав «Велика Донька» (нині - Велика Доч). І село теж більше, з центром Великодочинської сільської ради.

Ігор Стах, "Чернігівщина" №28 (480) від 10 липня 2014