Якщо дільничний міліціонер — жінка

Бійці першого фронту — так ще називають дільничних інспекторів міліції, які щодня підтримують правопорядок у ввірених їм районах міста. У Чернігові усього 112 дільничних, більшість із яких чоловіки. Втім, прекрасна половина людства такої відповідальної та неспокійної роботи теж не цурається. Жінки в буквальному розумінні слабкою статтю себе не вважають. Переконатися, що так воно є в дійсності, вийшло під час розмови з трьома представницями цієї професії. Зустріч відбулася напередодні Дня дільничного інспектора міліції, що рівно 10 років відзначається 18 червня.

Довіряй, але перевіряй

Такому принципу в роботі слідує дільничний інспектор ВДІМ ЧМВ майор міліції Наталія Величко, яка працює в органах уже 15 років. Останні 8 років її робоче місце — це опорний пункт № 18, що обслуговує приватний сектор, відомий старшому поколінню як Землянки (вулиці Муринсона, Белінського). До того вона працювала у кримінальній міліції у справах неповнолітніх, а ще раніше, як і її чоловік, у Департаменті виконання покарань, куди її направили після закінчення школи міліції. «Бути дільничним інспектором для мене означає самореалізовуватися через допомогу людям, — розповідає Наталія. — Звісно, така робота відображається на людині, як і робота з підростаючим поколінням, що відбилося від рук. Але ці обов’язки морально виявилися надто тяжкими. Я намагалася всім цим дітям якось допомогти і всіх обігріти, їхні проблеми сприймала як свої».

Знайома Наталія й зі специфікою пенітенціарної системи, адже 1,5 року працювала начальником загону в жіночій колонії № 44. «Тоді таке відчуття було, що я теж позбавлена свободи, наче строк відбуваєш, — ділиться вона спогадами. — Засуджені так і жартували, мовляв, ми відсидимо й вийдемо, а ти тут будеш усе життя…».

Проте сталося інакше. Сьогодні до її обов’язків входить прийом громадян, тричі на тиждень. Бідність району обслуговування накладає свій відбиток і на його проблематику. Тому цілком зрозумілою є тривога людини, нехай і в формі, якій доводиться заходити у темні сумнівного вигляду бараки, куди навіть чоловіки-колеги ходять тільки вдвох.

За словами співрозмовниці, найчастіше звернення стосуються сварок у сім’ї та конфліктів між сусідами. Але скільки людей, стільки випадків, і в кожному потрібен індивідуальний підхід. «Добре, що жінці більше довіряють, більше відкриваються», — констатує вона. Якось, будучи на добовому чергуванні, Наталії довелося рятувати життя молодій вдові з чотирма дітьми, котра хотіла вчинити суїцид. До розпачу її привела складна життєва ситуація: помер чоловік-наркоман, а жінка залишилася з дітьми в орендованому житлі без будь-якої підтримки. Наталія тоді морально її підтримала і знайшла потрібні слова. Говорила, що налагоджувати своє життя, як би тяжко не було, потрібно, а головне — є заради кого. Сьогодні, випадково зустрівшись у місті, Наталія завжди чує її радісний оклик на ім’я та по батькові. Попри всі побоювання, дівчині вдалося влаштувати двох дітей у садок, двоє з нею вдома. «Я не психолог за освітою, але доводиться ним бути. Завжди ставлю себе на місце людини, яка потрапила в біду, — міркує вона. — Усі проблеми можна вирішити, просто когось підштовхувати до цього потрібно, а з кимось і суворіше бути. Буває, що люди, яким ти хочеш допомогти, виявляються відвертими брехунами. Тому мій головний принцип: довіряй, але перевіряй. Для нашої роботи це необхідно».

За роботою дільничного стоїть безліч людських доль

Обов’язки дільничного інспектора ВДІМ ЧМВ майор міліції Світлана Притиковська виконує з 1998 року, коли закінчила Чернігівське училище внутрішніх справ. Піти в міліцію спонукала авторитетна особистість родича в погонах — «грози» хуліганів і дебоширів. «Дивлячись на нього, я помітила в собі чоловічі риси характеру, і це мене підштовхнуло зробити такий вибір, — зізнається вона. — Про це я не шкодую і відверто кажу, що свою роботу люблю».

У робочий час Світлана одягнена в сіру фірмову спідницю і взуття на підборах. «Говорити, що надання чоловічій професії жіночого шарму допомогає в роботі, було б неправильним, — каже вона. — У нашому професійному середовищі навіть такий жарт є: «міліціонер — це безстатева істота». Сльози тут не проходять. Втім, ніхто не жаліється, тим паче, що під час виконання своїх обов’язків не до жіночих слабкостей.

Територія обслуговування Світлани — район Красного мосту, зокрема Центральний парк культури і відпочинку, центральний стадіон та «Золотий берег». Це місця відпочинку, тож причини для зустрічі із заявниками в міліцію відомі. «Здебільшого це ситуації, пов’язані із надмірним вживанням алкоголю, і крадіжки. Прийшла людина на пляж, залишила сумочку з телефоном, покупалась, а телефону вже немає», — розповідає вона. Аби розкрити такі злочини, треба зустрітися не з однією людиною. Благо, що допомагають досвід та служба техзабезпечення в органах.

Напевно, одна з особливостей такої роботи — це постійна бойова готовність, адже недарма дільничним нарівні з оперативними співробітниками дозволяється постійне зберігання та носіння табельної зброї, яку, на щастя, застосовувати не доводилося. Адже ситуації бувають різні. Якось до них прийшла ставати на облік жінка, яка відсиділа 8 років за вбивство. «Ми поговорили, домовилися про її позитивну поведінку на майбутнє, і вона повернулася додому. Як з’ясувалося, за час, поки її не було, вмерла її мати, приватний будинок прийшов у занепад. Без роботи, без коштів на підніжному кормі жити непросто. Тож за 4 дні вона в нас вже стояла на порозі із сумкою, прохала повернути її в колонію, звідки, до речі, вочевидь за добру поведінку, вона вийшла на 2 роки раніше, ніж було передбачено строком. Ми заспокоїли її, ніби переконали, що все налагодиться, і вона пішла. В черговий раз, прийшовши до нас, вона з ножем кинулася на постового», — каже Світлана. На щастя, ніхто не постраждав. Фактично жінка таки досягнула свого, промінявши тяготи вільного життя на казенне харчування і постіль.

Непривабливий бік життя вчить дивитися на світ по-дорослому

Інспектор по роботі з населенням ВДІМ ЧМВ лейтенант Наталія Редько, напевно, одна з наймолодших дівчат у відділі. Їй усього 26 років, з яких понад 2 роки вона на службі. Одним із позитивних моментів такої роботи вважає набуття життєвого досвіду: «Саме тут, стикнувшись із непривабливим боком життя, побачивши проблеми, що турбують людей, більш реалістично, вже по-дорослому сприймаєш життя».

Те, що хоч Наталія має вищу педагогічну освіту, але стала міліціонером та встигла попрацювати в ДАІ, не випадковість. «Мені здається, що як народилася, я вже тоді хотіла працювати в міліції. Усі знали, як я цього хочу, тож коли вирішила вступити в Одеське професійне училище з підготовки робітників міліції, мене ніхто не відмовляв, — розповідає вона. — Щоб працювати дільничним, потрібні не тільки особисті морально-ділові якості та дисципліна, а й витримка». Адже звикати треба і до ненормованого графіка, і до контингенту громадян, які часто не вписуються в загальноприйняті норми. Серед завдань дільничного і проведення роз’яснювальної профілактичної роботи зі звільненими з місць позбавлення волі, умовно засудженими й тими, хто полюбляє пиячити та схильний до злодійкуватої поведінки.

Своєї сім’ї в дівчини поки що немає, але вона співчуває тим жінкам, половинка яких працює дільничним. «Будь я не інспектором, а цивільною дружиною міліціонера, вряд чи змогла змиритися з його роботою, яка несе в собі ризики для здоров’я, яка «відпускає» додому після 22-ї і може підняти в будь-який час, — каже вона. — Втім, віддачу від роботи відчуває той, хто її любить. Попри кризу довіри населення до міліції, у нас відносно спокійна ситуація в місті. Та й той факт, що коли трапляється пожежа чи хтось на вулиці знепритомнів, першим ділом телефонують у міліцію, — вже про щось говорить».


Інга Вітковська, тижневик «Чернігівські відомості» № 25 (1213), 18 червня 2014

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: