Як «махновець» Семенюта українців патріотизму вчить

Відомий у світі науковець - кандидат технічних наук, професор, почесний професор Білоруського державного університету транспорту, академік Міжнародної академії зв'язку (м. Москва), дійсний член Міжнародного клубу Золотого перетину Микола Семенюта зумів здивувати світову громадськість, коли до низки своїх наукових праць технічного профілю долучив і розлогу аналітичну статтю «Т. Г. Шевченко - символ єдності слов'янських народів».

Напередодні 200-річного ювілею Кобзаря нам, українцям, особливо приємно чути, що це величне ім'я з пошаною промовляють в усіх куточках світу, а творче надбання вивчають у сусідній державі - Республіці Білорусь. Завдяки небайдужим людям і сучасним технологіям удалося поспілкуватися з Миколою Пилиповичем, який живе в Гомелі (Білорусь), і дізнатися чимало цікавого.

- Миколо Пилиповичу, з'ясувалося, що ви - наш земляк, а історія вашої родини також пов'язана з відомими українцями.
- Батьки мої, їхні батьки - із знаменитого села Гуляйполе, малої батьківщини Нестора Махна. В дореволюційні роки мій дідусь Захар Белогуб працював ливарником на заводі, Нестор навчався там цьому ремеслу. Прізвище Семенюти расповсюджено серед гуляйпільців і серед анархістів Гуляйполя теж. Багато з них були репресовані в 1937 році. Тому в родині зазвичай не торкалися цієї теми, хоча розповідали, що правда про Нестора Івановича занадто викривлена.

- Коли готувалася до інтерв'ю, знайшла публікації, що за життя ви збирали інформацію про цю особистість, незважаючи на те, що колеги називали вас махновцем?
- Вважав це за комплімент. Адже з дитинства запам'яталося, що хоча рідні висловлювалися й обережно, але не все з тих жахіть, що звучали на адресу Нестора Махна, було правдою. Лише в зрілі роки, наприкінці 80-х, почав збирати свідчення про відомого анархіста. Не можу сказати, що він - герой, адже доводилось йому й «экспроприировать», і грабувати, а інколи й убивати, словом, поводився він за страшними законами Громадянської війни. Та його ідеї щодо розвитку нового суспільства, де ставку було зроблено на місцеве самоврядування, вдало реалізувалися в Швеції.

- Ви бували в Україні, зокрема, на малій батьківщині?
- Не раз бував у Гуляйполі, в хаті свого батька на березі річки Гайчур. У Гуляйполі відвідав могили своїх предків. Хочу додати, що малою батьківщиною для мене є й Хортиця. У 1929 р. батьки переїхали в село Верхня Хортиця (Запоріжжя), де я й народився. У цьому селі й на острові Хортиця - колисці запорозьких козаків - пройшло моє дитинство. Там уперше познайомився з історією Запорозької Січі, яку К. Маркс називав «вільною козацькою республікою».
Хортиця часів мого дитинства - безкраї кукурудзяні й пшеничні поля, мальовничі ставки й знаменитий п'ятсотрічний запорозький дуб. Величний острів... Дніпровські кручі, скіфські могили й кам'яні баби були джерелом моїх знань про історію українського народу.

- Усе це - національна гордість України. Щодо Тараса Шевченка. Чому вирішили порушити цю тему в своїй статті?
- Останнім часом деякі заангажовані журналісти, а часом і вчені, приписують Кобзареві націоналістські, а то й сепаратистські ідеї. Я вивчав творчість Тараса Шевченка з юних років. Усе життя, впродовж десятків років, де б не жив, де б не працював, зі мною був том «Кобзаря». З довоєнної пори я з благоговінням зберігаю унікальне видання 1939 р. «Т. Г. Шевченко. Вибрані твори», яке вийшло до 125-річчя народження Шевченка.
Через усе життя поет проніс ідеал свободи слов'янських народів. Наше майбутнє він бачив у єднанні. Це має виняткове значення в наші дні. Гадаю, Білорусь у цьому подає приклад і прагнення дружби всіх слов'янських народів, побудовану на принципах взаємоповаги, суверенітету й територіальної недоторканності.



- Миколо Пилиповичу, оскільки ваша стаття досить об'ємна й містить чимало біографічних даних із життя Тараса Григоровича, які відомі нашим читачам, пропоную зараз акцентувати увагу на основних її моментах, зокрема, на спорідненості поглядів поета з поглядами інших класиків світової культури - Грибоєдова, Пушкіна.
- Очевидно, вперше ідея єдності й дружби слов'янських народів прозвучала в поемі «Гайдамаки», де описано повстання українських селян проти польської шляхти:
Нехай житом, пшеницею,
Як золотом покрита,
Не розмежованою зостанеться
Навіки од моря до моря
- слов'янськая земля.
Виступаючи за об'єднання, Шевченко ставить завдання розвитку національної культури, зокрема, української мови. Безумовним є факт впливу на світорозуміння Тараса Григоровича безсмертної комедії «Горе от ума» О. С. Грибоєдова. Адже невипадково, коли готував друге видання «Кобзаря», поет використав як передмову такі чудові слова Грибоєдова:
«Воскреснем ли когда
от чужевластья мод?
Чтоб умный, добрый наш народ
Хотя по языку нас
не считал за немцев?».
Хочу також зазначити виразну спорідненість думок і текстів Пушкіна й Шевченка про декабристів, неприховану любов до цих людей. Пушкін у вірші «Клеветникам России» писав: «Славянские ль ручки сольются в русском море?». У Шевченка у вірші «Єретик» є рядки:
«І потекли в одне море
Слов'янськії ріки».
Відмінність лише в тому, що в Пушкіна ідея єднання висловлена під знаком запитання, а у Шевченка - в окличній формі.

- Миколо Пилиповичу, а що ви можете сказати нам, українцям, на тлі тих подій, які відбуваються нині в Україні?
- Давайте будемо наслідувати заповіту Т. Г. Шевченка, який він дав усім нам:
«Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю!»
Слова Тараса Григоровича, геніального майстра слова, революційного демократа, великого мислителя, який пророкував трудовому народу щасливе майбутнє, звучать на десятках різних мов. Його «Заповіт», пробуджує серця в Європі, Африці, Азії та Америці, в далекій Австралії. Безсмертний «Кобзар» супроводжує сильних під час походів у Арктику, космічних польотів. Шевченко - це не лише «услада слуха», а й борець із усіма проявами неправди, несправедливості, соціального зла. Так буде завжди! Адже істинні цінності - безсмертні.
І ще. Любіть рідну мову, любіть інші мови, особливо наші слов'янські, тільки знання мов дає можливість вивчити історію інших народів.

- Спасибі за розмову. Запрошуємо вас відвідати нашу Чернігівську землю, зокрема, побувати у Седневі, історія якого також пов'язана з ім'ям Тараса Шевченка, й побачити, що Кобзаревий «Заповіт» для нас - священний.

Наталія Бушай, газета «Наш край» №11-12 (9255-9256) 8 лютого 2014 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.