Будьмо людьми!

У далекому минулому - партизан-підпільник, воїн Червоної Армії. Студент медичного вишу, ортопед-травматолог вищої категорії. Головний травматолог Чернігівщини. Кандидат медичних наук. Заслужений винахідник СРСР. Популяризатор здорового способу життя. І це все про одну людину - чернігівця Івана Івановича Хижка, якому нещодавно виповнилося 90.


Зустрівся з Іваном Івановичем у його просторій квартирі майже в центрі міста. До речі, він сам підтримує порядок і чистоту, куховарить, пере білизну...

А найголовніше - не полишає працювати над науковими дослідженнями і винаходами. Дуже пишається, що незабаром вийде його чергова монографія про оперативне лікування колінних суглобів...

- Перед війною я закінчив 10-річку,- згадує Іван Іванович. - Усім класом поїхали у райцентр - Чуднів, Житомирської області - сфотографуватися. Там же, з рупору на стовпі, дізналися про початок війни. Неабияк злякалися. 10 кілометрів ледь не бігли додому.

А в селі голова колгоспу нас попередив - німці, коли прийдуть, усіх комсомольців перестріляють.

Ми тоді спритні були, не з лякливих - вирішили створити підпілля.

У Кругах була друкарня, я туди ходив і брав листівки, прокламації із закликом боротися проти фашистів, приносив у село.

Якось зустрівся з угорським патрулем. Думав, кінець. На щастя, не обшукали.

Лише унтер-офіцер з розмаху вдарив мене в обличчя, аж юшка потекла.

- Ну, - кажу собі, - я вам віддячу.

І така нагода випала. Я. працюючи на залізниці, зробив вигляд, що подружився з угорцями - вони інколи мене до столу запрошували, пригощали. Один із них, Шандор, навіть пропонував посприяти, аби мене до них у військо взяли.

Аж якось із хлопцями - партизанами загону імені Кутузова - обрали момент і "розрахувалися" з кількома окупантами.

Я й надалі активно співпрацював із партизанами - підривали потяги з німецькою та угорською технікою. То була ціла наука.

А коли погнали наші війська ворога, пішов до лав Червоної Армії, був сержантом.

Одного разу потрапили під мінометний вогонь, ледь живим залишився. На моїх очах осколок міни розрізав, наче ножем, живіт землякові Якову.

Він благав: «Ваню, не кидай мене".

Ми тоді, шестеро земляків, пообіцяли одне одному: як би там не було, якщо живий - допоможи.

і по війні, згадавши, подумав, наскільки це важливо - врятувати людське життя. Виникло нестримне бажання стати лікарем...

Свого часу Хижко закінчив Львівський і Київський медичні інститути. Працював на Луганщині і Донеччині лікарем-травмато-логом. Він, колишній фронтовик, ніколи не боявся братися за надскладні операції.

...Працюючи на Чернігівщині, Хижко повертає-до повноцінного життя не одну сотню пацієнтів. Тому й не випадково запропонували йому посаду головного ортопеда області.

- Навіть, як я потім дізнався, відомий лікар-травматолог Ілізаров, який зробив справжній прорив у траматології і ортопедії, якось одному зі своїх пацієнтів з Чернігівщини сказав: «А чого ви приїхали лікуватися до мене? У вас у Чернігові є Хижко». Приємно мені таке було почути.

Переймаючись проблемами лікування захворювань хребта, лікар Хижко захищає дисертацію на тему «Остеосинтез вільними та натягнутими спицями (клініко-експериментальне дослідження)», і отримує звання кандидата медичних наук.

На цьому не зупиняється - його винаходи щодо активного розтягнення хребта мали успіх і підтвердження у найвищих наукових інстанціях колишнього СРСР. 20 авторських свідоцтв і більше сотні раціоналізаторських розробок - такий підсумок допитливого розуму і невичерпної енергії Івана Хижка.

Він і досі продовжує наукову діяльність. Свій неоціненний досвід з лікування не тільки травм, а й внутрішніх хвороб, систематизував у роботі «Лікування остеохондрозу хребта, ендартеріїту, трофічних виразок», яка стає в нагоді лікарям-практикам.

- Іване Івановичу, ви свого першого пацієнта пам’ятаєте?

- Онук композитора Вірьовки - хірург - постійно брав мене, студента, на операції, казав, що руки в мене - не граблі.

Згадати саме першого - я не можу. Адже стільки часу минуло, скільки їх було! Але з впевненістю можу сказати, чим і пишаюся - жодний з моїх пацієнтів не став інвалідом,

- У вас є багато наукових розробок...

- Інфарктів багато тепер, інсультів, ендартеріїтів. Я написав роботу «Повітря, що видихається - лікувальне», у якій довів -певна концентрація в організмі вуглекислого газу впливає на нього позитивно. Розширюються альвеоли, поліпшується тонус судин. У своїй практиці часто застосовував введення кисню під шкіру, що давало можливість відновити кровообіг у кінцівках. Людина оживала на очах! Шкода, що цю методику не застосовують теперішні лікарі.

- Відверто кажучи, - зауважує Іван Іванович, - може, ви цього не надрукуєте. Але я вкрай засмучений ставленням нинішніх лікарів до пацієнтів. Вони дуже і дуже люблять гроші. Не таким повинен бути лікар! Коли працював у Сєвєродонецьку, так ми всім відділенням раділи перемогам наших хірургів, разом співчували одне одному. А тепер... Може, часи диктують по-іншому? Не знаю, але лікар -тоді лікар, коли пацієнт для нього - понад усе. Це - по-перше. А по-друге - лікар має вчитися. Я, наприклад, розробив і застосовував методику збереження кісток і суглобів, не вдаючись до травмуючих розрізів. Думаєте, хтось цим зацікавився у нас? Ні! А ця методика отримала багато схвальних відгуків у найвищих наукових медичних колах інших країн.

- Іване Івановичу, ви доволі поважного віку. Що допомагає зберігати ясність розуму, оптимізм?

- Тепер у медицині популяризується фізкультура, зарядка. А я завжди шукав те, за рахунок чого людина живе. Я із четвертого класу вже косив з косарями, постійно був у роботі. Ні, не бігав ранком. Раніше навіть курив, іноді не спав протягом кількох діб. Але коли у людини є мета і вона усвідомлює, для чого живе - тоді житиме довго. Й дотепер сам себе обслуговую. Із задоволенням приймаю гостей, своїх рідних, близьких. На жаль, у сучасній комп’ютерній техніці погано розбираюся. Але прийде онук - допоможе.

- Що б ви побажали сучасним лікарям?

- Будьте людьми!

Вадим Балінський,"Чернігівщина" №52 (452) від 26 грудня 2013

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: