Наші за кордоном. Чернігівка про турецьку гостинність, патріотизм та повагу до традицій

Подорожувати, жити за кордоном, вчитися у ВУЗі, ще і гроші непогані заробляти, і все це у 22 роки. Можна позаздрити, чи не так? Неля Сулим, студентка Чернігівського державного університету економіки та управління за спеціальністю "туризмознавство", встигає робити це залюбки та із задоволенням. Вибравши туристичну діяльність справою свого життя, дівчина уже другий рік живе на дві країни. Туристичний сезон вона проводить, працюючи на середземноморському узбережжі Туреччини. А із закінченням сезону приїздить до Україні на чотири місяці, щоб готуватися до сесії і здавати іспити в університеті.

До Туреччини я потрапила завдяки навчанню у ВУЗі. Він має договір із інститутом у Києві. Якщо ти добре навчаєшся, то  отримаєш право пройти співбесіду, і зможеш працювати у одного із відомих туристичних операторів. Навчанню це не заважає. Викладачі ставляться до таких студентів дуже лояльно, сесію здати можна наперед, до від’їзду на роботу. Ось такий великий плюс є на туристичній кафедрі.

Коли я збиралася виїздити працювати до Туреччини вперше, всі мої знайомі не могли зрозуміти, навіщо я це роблю. "Ти їдеш в рабство, ти незрозуміло чим будеш там займатися", - тільки і чула я. Ніхто і слухати не хотів, коли я розповідала про роботу в туристичній галузі. Але мене це зовсім не зупиняло. Я хотіла дізнатися щось невідоме, отримати нові враження і зрозуміти для себе, що таке інша країна, світ, незнайомий нам.

Звісно, я якось собі уявляла майбутню роботу. Але дійсність перевершила всі мої сподівання. Тільки приїхавши, я зрозуміла, наскільки це чудово - працювати у туристичній сфері. Моя посада зветься трансфермен. Це гід, що супроводжує відпочивальників з готелю до аеропорту і у зворотному напрямку, а також виїздить із ними на екскурсії, які не потребують спеціальних знань екскурсовода.

Турецьку мову вивчила досить швидко. Без неї в країні ніяк. Хоча і працюєш із туристами переважно із країн пострадянського простору, але ж треба і спілкуватися з водіями-турками, і виходити у місто, з місцевими говорити. Коли я тільки прилетіла до Туреччини вперше, наш роботодавець, компанія TEZ-tour, організовувала для нас двотижневі курси. Далі вже - справа практики та самоосвіти. У своїй сфері розповім що завгодно. Про політику, правда, я навряд чи зможу вільно поговорити. Але зрозумію все, що мені скажуть.
Крім "наших" туристів є ще відпочивальники з Болгарії та Румунії - з цими я спілкуюся англійською мовою.

Робота трансфермена - це ненормований графік. Літаки з курортниками приземляються цілодобово, рейсів у компанії дуже багато. Доводиться зустрічати та відвозити туристів і раннього ранку, і глибокої ночі. Іноді нам дають трошки часу поспати, а потім знову - на виїзд. Офіційний вихідний є один раз на два тижні, але якщо дуже треба, то можна попросити трохи часу відіспатися додатково.

Житло в Туреччині нам надає компанія. Це так званий європейський парний гуртожиток. Чоловічі та жіночі блоки окремо, все ж таки Туреччина - мусульманська країна. Для сімейних пар виділяють окрему кімнату.

Менталітет вихідців із Росії чи України такий, що турист, у якого послуга "all inclusive", вважає, що в цю ціну входять і люди, які обслуговують туристів. Наші на відпочинку вимагають від персоналу дуже багато того, що ніхто їм не повинен робити. Курортники із країн Прибалтики в цьому плані більш культурні, чи що. Мабуть, відбивається близькість до Європи. А щодо п’янства на курортах - то найбільше вживають алкоголь зовсім не "наші". Принаймні, є ті, хто напивається зовсім не слабкіше, наприклад, німці.

Працювати із нашими туристами важко передусім тому, що ніхто не розуміє, що ж таке дисципліна. Можуть прийти на екскурсію пізніше на півгодини чи дві години, посеред екскурсії захотіти повернутися назад до готелю, або взагалі зникнути десь у дорозі, вирішивши проїхатися до сусіднього міста. І ніхто не усвідомлює, що ти відповідаєш за них, що це чужа країна, що якщо вони загубляться десь у глибинці, де ніхто не знає російської, їх важко буде знайти. Таке враження, що іноді на відпочинку у людей просто відключається розум.

Турки - надзвичайно гостинна та приязна нація. Тому, хто подорожує по країні, може зайти і попросити чаю чи води у будь-який будинок, і тобі не тільки дадуть попити, а і відпочити запропонують, і помитися. До гостей у них дуже хороше ставлення.

До наших жінок місцеві чоловіки ставляться ввічливо. Якщо жінка сказала, щоб її не чіпали, то нав’язуватися не будуть. Звісно, на відпочинку наші дівчата можуть дозволити собі більше, ніж у себе вдома. І, якщо вона не проти, то турок, який складе їй компанію, завжди знайдеться. Але це особиста справа кожного. Турецькі чоловіки, в принципі, такі ж, як і кругом. Я знаю українських дівчат, які вдало вийшли заміж за турків, і щасливі у шлюбі. Паранджу на них ніхто не одягає.

Туреччина - країна, де релігія відділена від громадського життя. І якщо жінка не хоче дотримуватися мусульманських звичаїв, її ніхто не буде до цього силувати. Рівні права жінок закріплені законодавчо. Але повага до старшого покоління і його звичаїв зберігається. Місцева дівчина не буде іти по вулиці у короткій спідниці, з під-якої виглядають сідниці, особливо у присутності старшої людини.

Якщо ти заходиш до місцевого кафе щоб поїсти, і замовляєш якусь основну страву, на додаток до неї тобі безкоштовно принесуть різних гарнірів, напоять чаєм чи кавою (а в Туреччині дуже смачна кава!), і ти ледве встанеш з-за столу, наївшись на цілий день і заплативши всього п’ять доларів з чайовими.

Популярною національною стравою є гьозлеме - турецькі коржики із сиром, які випікаються на спеціальній сковороді. Добре смакують із чаєм, і коштують недорого. Дуже багато їдять зелені, ідеальна дієта для дівчат, щоб не набирати вагу. Свинину  турки не вживають, із м’яса готується курятина, яловичина, індичатина, баранина. Звикати до якихось екзотичних страв особливо не треба.

Релігія не має в Туреччині важливого впливу, тому і заборона Корану на вживання алкоголю не діє. Спиртне п’ють часто. Але, порівняно з Україною, де ця традиція перетворилася на безперервне п’янство, там все значно спокійніше. Зазвичай люди дозволяють собі випити одну-дві пляшки пива під час перегляду футбольних матчів (на футболі там всі повернуті) чи деяку кількість ракії, місцевої анісової горілки, яку розбавляють з водою, під час дружніх вечірок.
А от традиційні весілля у Туреччині - безалкогольні. Передусім це дуже багато солодощів і танці на всю ніч, причому чоловіки танцюють більше за жінок. Застілля зі спиртним в цей день зовсім непопулярні.

Середня заробітна плата у країні - близько 800 доларів. Це не дуже багато, тому що значну частину суми з’їдають комунальні послуги та оплата електроенергії. У Туреччині в багатоквартирних будинках через небезпеку землетрусів відсутнє центральне опалення, і люди зігріваються електрообігрівачами, а накопичують електроенергію за допомогою сонячних батарей. Але, все одно, за моїми спостереженнями, рівень життя помітно вищий, ніж в Україні.

Традиційні турецькі вечірки проходять просто на балконах будинків. Люди нікуди не їздять за місто. Вони виносять барбекюшницю на балкон, готують м’ясо і запрошують друзів. Балкони у них більші за площею, ніж в Україні, там є де розміститися, щоб посмажити м’ясо. А потім гості сидять у вітальні і розмовляють чи розважаються. Красивий звичай пов’язаний з тими запрошеними, хто з якихось причин не зміг прийти на вечірку. Таким людям на  знак поваги господарі передають повну таріль всіх страв, які були у них на столі в цей день. А назад таріль повертається до верху наповнена солодощами.

Забезпечені українці люблять купувати собі житло в Туреччині, тим більше, коштує воно там дешевше, ніж у нас. Такі люди приїздять у відпустку не в готель, а до себе додому, користуючись всіма перевагами власної квартири. А поїсти можна в тому ж місцевому кафе за 5 доларів.

Про громадські заворушення, які відбувалися у Стамбулі та деяких інших великих містах, ми дізнавалися від туристів, які розповідали нам про це, прилетівши з України. У туристичній зоні ніякої напруженості не відчувалося зовсім. Туреччина дуже чуйно ставиться до безпеки і комфорту людей, які приїздять сюди на відпочинок, і зовсім не хоче втрачати колосальні доходи від туризму.

У Туреччині справжній культ Ататюрка, реформатора країни і засновника Турецької Республіки. Люди дуже шанують засновника сучасної країни, на кожне свято вивішуються його портрети не тільки на установах, а і на будинках простих жителів. Мені здається, що авторитет Ататюрка значно вищий, ніж у діючого президента. Сказати щось погане про Ататюрка - завдати турку великої образи.

Турки - великі патріоти. Люди пишаються своїм походженням, і якими вони б не були, бідними чи багатими, всі дуже люблять країну, у якій живуть. Цього так не вистачає нам, українцям.

Коли приїжджаю до України, кидається у вічі відсутність відкритих усміхнених облич, до яких я звикла в Туреччині. На вулицях, у магазинах багато похмурих людей. Свої негаразди є кругом, але там більше звикли радіти прожитому дню і задовольнятися тим, що він дав. У нас таких людей не так багато.

Чи збираюся я після закінчення університету повертатися до України? Поки що не знаю. Я сама хотіла б лишитися жити в Туреччині. Але зараз я там не одна, працюю із майбутнім чоловіком. А він хотів би жити в Україні. Тому це питання поки що відкрите.







Богдан Гуляй

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.