Про суперзірок Інтернету: орликівських бабусь

В Орликівці, що в Семенівському районі, Інтернету нема. Про те, що пісня «Лісапет мій, лісапет» у виконанні жінок із фольклорно-етнографічного ансамблю «Чиста криниця» «порвав» інтернетний простір, у селі дізналися від сина Валентини Семенченко Андрія, який зателефонував матері із Сєвєроморська, аби повідомити приголомшуючу новину. А онука сказала: «Бабусю, ти у нас тепер звіздуся».

«Це в Чернігові на Красній площі нас зняв Юра на камеру»

Жінки сміються, дивуються, як їхня пісня потрапила в Інтернет.
— Та це два роки тому, як ми їздили в Чернігів на творчий звіт району, нас зняв на камеру син Ганни Трохимівни Козіної Юра. Ми вийшли з театру, сиділи в автобусі. Стомилися дуже. Перекусили. Трохи відпочили, а тоді й завели «Лісапет», — розповідає директор сільського будинку культури Алла Романенко. — Тепер уже Юра сказав, що загрузив на свою сторінку в соціальній мережі. А недавно хтось виклав його на YouTube. Це один з найвідоміших сайтів у світі. Кажуть, уже мільйон переглядів цього сайта зафіксовано. Так що знають орликівських бабусь тепер, вважайте, в усьому світі. Грошей, правда, ніхто з жінок не одержав ні копійки.
— Нас на відео шість в автобусі, а в ансамблі ще беруть участь Оксана Бардакова і Оксана Халіман, — вносить точність Ганна Трохимівна. — І козак у нас є — Юрій Халіман. Вони усі ще молоді. А ми ж народні обряди показуємо. У цьому ділі без молодих не обійтись.

До слави, яка так несподівано звалилася на жінок, вони ставляться спокійно. За довге трудове життя особливої уваги не відчували. Працювали не покладаючи рук, дітей ростили, в люди виводили. Онуків діждали, а у двох вже й правнуки є. Пісню любили завжди, співали в сільському хорі, а десять років тому об'єдналися у фольклорно-етнографічний ансамбль «Чиста криниця». Тепер же, після того «Лісапета» в Інтернеті, хто вже тільки до них не приїздив! Показали жіночок і СТБ, і «1+1», і «Інтер», написали про них «Комсомольская правда в Украине», газета «Сегодня», обласні видання. Приємно, звичайно. Діти дзвонять, вітають мам з успіхом. Ніколи жінкам їхати до Києва на телебачення, хазяйство ж у кожної, корови, свині, птиця. Та Алла Миколаївна каже:
— Їдьте! Ви заслужили, щоб вас знали не тільки в селі. Сусіди доглянуть ваше хазяйство, корову подоять. Буде все гаразд! їдьте.

І того дня, коли завітали до Орликівки ми, до будинку культури зателефонували з «Інтеру». Сказали, що за жінками вже виїхала з Києва машина, що вже наступного ранку їх покажуть у програмі «Ранок з Інтером». Жінки навіть сполохалися. Не попередили, а так зразу — машина за вами пішла! Хтось на здоров'я скаржився, хтось за домівку хвилювався, хазяйство.
— Ні, не поїдем, — заявили.
А тоді здалися. Ночували у столиці, а о пів на восьму ранку вже линув з екрана веселий «Лісапет», а ще народна пісня «На городі козу пасла». До співучих бабусь приєднався професійний чоловічий ансамбль «Дідзьо». З хлопцями вони навіть потанцювали. Пожалкували, що не змогла приїхати до Києва Наталія Григорівна Шаповал, незамінна учасниця ансамблю. От би і її сюди!

У кожної — своя доля

Наталія Григорівна — людина в Орликівці шанована. Майже тридцять літ випускниця Московського педагогічного інституту викладала в школі історію. З 1975 року обирається депутатом сільської ради. Родом вона з Буди-Вороб'ївської, що в Новгород-Сіверському районі. В Орликівці зустріла свою долю. Віктор Васильович працював механізатором. Подружжя виростило двох синів — Володимира й Олександра, діждалося онуків.

Раїса Олексіївна Семененко 45 років життя віддала сільській культурі. Була і директором, і художнім керівником будинку культури, працювала в бібліотеці. Чоловік її Іван Павлович з Житомирщини. Приїхав до Орликівки після Малинського лісогосподарського технікуму. Батькову професію успадкував син Володимир, майстер лісу. Армію йому випало служити в Афганістані, що не забувається ніколи. Дочка Раїси Олексіївни Світлана — вчителька початкових класів у Погорільцях. Пишається бабуся онуками. Леся і Віка закінчили школу з золотими медалями, нині студентки.

Після того ж Малинського технікуму приїхала в Орликівку Галина Іванівна Бондар. Працювала в лісництві майстром з підсоч-ки. Це коли з сосон збирають живицю. А далі 26 літ була бухгалтером сільської ради. Сорок років прожили з чоловіком Миколою Дмитровичем, виростили й виховали дочку і сина. Валя живе з сім'єю в Донецьку, Микола — в Чернігові. Десять років тому Микола Дмитрович помер.
— Тепер, коли я залишилася сама, наш ансамбль для мене — віддушина, моя рідня, — каже жінка.

Три місяці тому прийшла біда і в оселю Валентини Трохимівни Семенченко — ампутували ногу чоловікові Миколі Івановичу. Веселий був, активний учасник художньої самодіяльності. Краще нього ніхто не читав зі сцени гуморески. Працював лісорубом, вона — дояркою. Трьох чудових дітей виростили. Андрій армію служив на Півночі, на атомоході. Там стався витік газу. За ліквідацію аварії був нагороджений орденом «За мужність». Північ його не відпустила. Живе син у Сєвєроморську, має хорошу жінку, двох дорослих дітей. Другий син Віктор теж живе в Росії. Недалеко, в Новозибкові. Його дочки вже студентки. А в дочки Наташі, що теж живе з сім'єю на Брянщині, — троє дітей і перший онучок Єгорка.

Ганна Трохимівна Козіна — рідна сестра Валентини Трохимівни, теж удова. Поховала першого чоловіка, з яким нажила двох синів. Пішов у вічність і другий, батько її доньки. За фахом вона вчителька математики, працювала в школі на Брянщині, художнім керівником будинку культури в рідному селі, а останні десять літ перед пенсією очолювала тут сільську раду. Старший син Дмитро живе в Семенівці, Юрій — в Заполяр'ї. Дочка Марина — в Чернігові. У бабусі вже три красуні онуки — Анжела, Сніжана і Юля.

Усе життя дояркою в колгоспі в Перелюбі Корюківського району пропрацювала Ніна Єгорівна Ермоленко. Після смерті першого чоловіка вийшла заміж в Орликівку. Та життя склалося так, що й другого поховала. У неї четверо дітей. Син Анатолій живе в Амурській області, Олександр — у Запоріжжі, В'ячеслав — на Дніпропетровщині. Дочка Наташа з двома синами — тут, у селі, біля матері.
— Два роки тому тяжко захворів старший онук Андрій, — розповідає Ніна Єгорівна. — Потрібна була операція. Зібрати на неї кошти допомагало усе село і в першу чергу — мої подруги по ансамблю. Пам'ятатиму усе життя і дякуватиму добрим людям. У мене вже шестеро онуків і правнучок Єгорка. Жити є для кого. А пісня, з якою дружу усе життя, додає сили.

«Вишиті чехлики — це ще наших мам і бабусь»

Вони — чудові, ці шестеро жінок з ансамблю «Чиста криниця». Бог нагородив кожну красивим голосом. Співають з дитинства. А об'єднавшись в ансамбль, вирішили відновити місцеві обряди. Почали з «Єльця». Цей обряд виконувався перед весіллям, коли подруги несли молодій коровай зі стрічками на гілочках і ставили під пісні «Єльце». Гадається, так тут, поблизу Росії, називають те, що в Україні зветься «вільце». Красивий обряд показали у Семенівці, у Чернігові на фестивалі «Поліське коло», а далі в Орликівці, на День села. Ініціатором того дійства була Валентина Трохимівна Семенченко, пам'ять якої береже дивну красу народних обрядів.
Затим жінки влаштували справжню «Масляну» — з тяганням колоди, веселощами і піснями. А ще відродили «Пироги», обряд післявесільний. їм аплодували в Семенівці, Новгороді-Сіверському, Чернігові і, звісно, вдома, в Орликівці.
А як гарно співають вони українські народні пісні! В першу чергу ті, які успадкували від мам і бабусь: «Терем», «Озеречко», «Ой, що то за гора», «Та повій, вітер, повій, буйний», «Ой, на горі цигани стояли» і ще багато давніх пісень.

Щодо костюмів, то дістали зі скринь чехлики — вишивані сорочки з дивними узорами на рукавах. У кого не збереглися фартухи, пошили їх із вишитих рушників. Старовинні костюми вдягають, коли показують обряди А кілька років тому одна з політичних партій подарувала учасницям ансамблю нові сценічні костюми, сучасні. На нашому фото жінки в них.
Колись із ансамблем виступав баяніст. Тепер баян лежить без руху, а жінки виконують пісні акапельно. Але дуже хочуть, щоб знайшовся вправний музика. Кажуть, з ним пісня звучить краще.

Лісапет — це добре, а мациклєт — ще краще

Пісню «Лісапет мій, лісапет», що прийшла в наші краї з Тернопілля, жінки почули з екрана телевізора.

Продавала самогон, продавала,
Трохи грошей собі назбирала.
На базарі лісапет я придбала,
Найкрутіша у селі баба стала.
Лісапет мій, лісапет,
Двохкопьосний «Гранд Черокі»!
І дзвінок великий є,
Шкіряне сідло широке.
На багажник покладу
Два мішки із буряками,
І лечу через село лісапетом,
Наче танком...

Весела, жартівлива, вона сподобалася всім. Вирішили й самі заспівати. Але на сцену з нею не виходили — не впліталася вона в їхній репертуар. Ну, там за столом, у товаристві — можна, а зі сцени — соромилися. І ніколи не думали, що саме «Лісапет» прославить їх на весь світ.
Ще що цікаво. Одного разу Ганна Трохимівна Козіна каже подругам:
— Слухайте, дівки, а я оце вночі склала продовження «Лісапета». Щоб наше воно було, орликівське.
І заспівала:

Буду я лисички продавати,
Щоб на цей раз мациклєт придбати.
Трьохколісний «Гранд Черокі» вже надворі,
Кум Іван мені моргає за забором.
Мациклєт мій, мациклєт
Вже виблискує на сонці.
Тормози у нього є
І коляска є при боці.
Помчимо із кумом ми,
Не страшна нам каменюка.
Хоч і бомбу підклади,
Тая самая падлюка.
Кум Іван мій свою гордість
Також має,
На машину давно гроші він збирає.
А як справжній «Гранд Черокі» він придбає,
Отоді вже мене він покатає.
«Гранд Черокі», Гранд Черокі»,
Там колеса на всі боки.
Вона має тормози,
Швидкість більшу в три рази.
І така машина – звір!
Це вже ти мені повір.
Лісапет мій, лісапет.
Від його був тільки вред.
Мациклєт — неначе птиця,
В господарстві пригодиться.
А машина — то круте,
Все указує на те!

З оцим доповненням і співають жінки пісню. Кажуть, що буде й продовження. Стане «Лісапет» чисто орликівським. Нехай уже не ображається його автор Наталя Фаліон із Тернопілля.
Вони що завгодно можуть утнути, це я вам точно говорю. Ніна Єгорівна Єрмоленко як заведе — мертвого підніме. Ох і голос! Найстарша з них 1940 року народження, друга — 1942-го, третя — 1943-го, а ще три — 1947-го. Хіба це вік! Пошли їм, Господи, здоров'я! Співайте, дорогі наші, прославляйте рідну землю. Нехай увесь світ знає, які ми, українці.

Лідія Кузьменко, тижневик «Вісник Ч» №7 (1397)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.