Холостяк нардеп Губар: «У Верховну Раду поїду на маршрутці, потім на метро»

До Верховної Ради потрапив №26 у партійному списку комуністів — 41-річний Віктор Губар. Він родом з села Нехаївки Коропського району, був сільським головою. З 2010 року живе у Чернігові, працює секретарем Чернігівського обкому Компартії. Власного житла немає, бізнесу немає, машина: чорна «десятка».

1. Кредит не брав, «Бріоні» не купував

— Уже знаєте, що будете робити як народний депутат для країни і для рідного краю? Чи будете приєднуватися до більшості? Чи були такі пропозиції?
— Я пройшов по списку Компартії. У нас чітко відпрацьована позиція, що ми у більшість не вступатимемо.
— Квартиру б отримали за день, і причому не ту, що від держави, а купили б розкішну.
— Є таке поняття, як принциповість.
— Не будете спокушатись мільйоном доларів?
— Ні. Не думаю, щоб я за мільйон доларів опустився так низько.
— І на скільки вистачить вашої витримки?
— Думаю, вистачить.

— Але ж поки що і не було пропозицій?
— Якщо побачать у мені людину, котра може на це піти, тоді пропонуватимуть гроші за якусь послугу. Бо просто так кошти ніхто не дасть. Я думаю, що зради не буде, хоча зарікатися ні в чому не можна. Але я в собі впевнений. Довірою людей я не повинен знехтувати.
Щодо планів: для мене ця робота нова, не можу похвалитися напрацюваннями. Мені ближчі сільські питання: відродження сільського господарства. Були ферми, господарства, а сьогодні — розруха.
Від людей не відвертатимусь. Хто ж допоможе, якщо не свій?
— Вікторе Івановичу, коли в Київ треба їхати?
— 12 грудня — перша сесія Верховної Ради. Перше засідання, новообрані депутати приймуть присягу.

— Як ви готуєтесь до прийняття присяги? Приїдуть поважні дядечки на «Мерседесах», у костюмах від «Бріоні», в туфлях з крокодилової шкіри за 10 тисяч доларів, на руці годинник за 200 тисяч доларів. А ви поки що не такий.
— Не такий і, думаю, таким не буду.
— Кредит не брали, щоб придбати одяг десь у магазині на Хрещатику?
— Не брав. Який є, такий і прийду.
— У Київ поїдете на своїй «десятці»?
— Поїду на звичайній маршрутці. Потім, по Києву, на метро.
— Як ви думаєте, це сприймуть?
—Думаю, будуть на мене зверхньо дивитися. Але нічого.

2. «Лещенко пообіцяв підтримку»

— Вікторе Івановичу, ви виграли вибори і стали народним депутатом, а ваш безпосередній керівник Володимир Лещенко не пройшов. Чи не виникло напруження у стосунках?
— Ні. Рішення про його висування на окрузі, як людини відомої і авторитетної, приймалося на партійному пленумі. Всі усвідомлювали, що Володимиру Олексійовичу буде важко.
— А може таке бути, що ви поступитесь місцем у партійному списку?
— Теоретично такої можливості немає. Список кандидатів у депутати парламенту був затверджений на 45-ому, позачерговому, з'їзді Компартії.
— Що сказав вам Володимир Олексійович після виборів?
— Пообіцяв підтримку. Результат цих виборів нас усіх порадував. За Компартію на Чернігівщині проголосували 13,2 відсотка виборців, які брали участь у голосуванні.

3. «Я не бізнесмен»

— Вікторе Івановичу, як сталося, що ви пішли в комуністи? Для покоління 40-річних це не характерно.
— Я виріс у селі, в сім'ї простих людей. Родом з Нехаївки Коропського району. Мама, Антоніна Василівна, працювала у рільничій бригаді. Тато, Іван Максимович, був робітником на автоматично-телефонній станції (АТС).
Мамі 68 років, на жаль, хворіє. Проживає з моєю старшою сестрою у селі Карильському Коропського району.
Ще школярем я працював у Нехаївському сільгосппідприємстві «Прогрес». Після школи пішов учитися на агронома, у Харківський державний аграрний університет. Повернувся у Нехаївку, працював у рідному сільгосппідприємстві на різних посадах. Потім була служба в армії.
— У партію встигли вступити? (Наприкінці 80-х років двадцятого століття у тодішній державі Радянський Союз була одна партія — Комуністична).
— Ні, я вступив у партію у 2007 році. А от у комсомолі був. Система, яка була тоді, дала мені шанс по життю. Я навчався безкоштовно. Якби на сьогоднішній час, батьки не спромоглися б назбирати суму, щоб я навчався. Я отримав безкоштовну освіту і по життю далі пішов сам. Я свідомо обрав Компартію. У мене коштів нема — я не бізнесмен.

4. Перейшов дорогу голові

— Односельці вибрали вас сільським головою у 31 рік.
— Так. 31995 року і по 2001 рік я працював у місцевому сільгосппідприємстві «Прогрес». Був завідуючим дільницею рільництва—бригадиром. Але у зв'язку з цими пресловутими аграрними реформами, які були затіяні, сільгосппідприємство декілька разів реформували. Почалися невиплати зарплати. Працюєш, а прожити нема за що. Тому я написав заяву і пішов з сільгосппідприємства. У 2002 році мені запропонували висунути свою кандидатуру на голову сільської ради. Претендентів на посаду було три. Окрім мене, діючий голова сільради Валентина Пилипенко і Юрій Сидоренко, завгар сільгосппідприємства. Переміг я.
— Чому вибрали вас, як вважаєте?
— Очевидно, зіграло роль те, що я був принциповим і не боязким. Склалися напружені стосунки з головою сільгосппідприємства Петром Капицею. Валентина Василівна Пилипенко і зараз у нього в заступниках. Агрофірма на папері є, а фактично господарство в селі зруйноване. Автопарк вивезений на металолом. Розбирають приміщення, на фермі залишилось 20 чи ЗО голів корів. У них був у селі тандем, а я перейшов дорогу. Районне керівництво, адміністрація не підтримували мене, а навпаки.
Працювати було дуже нелегко. Тому я термін відбув, чотири роки, і на наступний термін свою кандидатуру вже не висував. Пішов працювати спеціалістом у районний відділ земельних ресурсів. А після земельного відділу вирішив обрати для себе партійну роботу. Працював, починаючи від секретаря районного комітету Компартії, тоді другим секретарем, далі першим і потім — секретарем обласного комітету.

5. Заявку на квартиру у Києві ще не подавав

— Тобто з 2007 року працювали тільки в партії? А коли ви переїхали у Чернігів?
— Коли мені запропонували посаду секретаря обкому, у кінці 2010 року. Проживаю у квартирі знайомих. Свого житла не маю. Ні в Чернігові, ні в Коропі, ні в Нехаївці.
— Не можу не зауважити — ви всього два роки в Чернігові і вже так просунулись у своєму кар'єрному зрості. А залишились би у Нехаєвці — досі б підписували бабцям довідки.
— Справді, це так.
— Перед тим, як іти до вас в обком, я подивилась на сайті Центрвиборчкому вашу декларацію про доходи. І там зі здивуванням відзначила, що у рядку сім'я, члени родини ви нікого не вказали. Ви розлучений чи як?
— Я ще не був одружений.

— Чи подали ви заявку на отримання квартири в Києві?
— Ще не подавав.
— Чого чекаєте? Чи ви можете придбати квартиру за свої кошти?
— Деякий час я житиму в готелі «Київ». Але в майбутньому потрібно буде займатись квартирним питанням. Якби кошти були, я б житло придбав. Але, підкреслюю, я з простої сім'ї, бізнесу не маю. Живу на свою зарплату. А на зарплату придбати квартиру нереально.
— Багато платять у Компартії?
— Я у штаті центрального комітету. Моя офіційна зарплата трошки більше 2 тисяч гривень.

Ольга Макуха, тижневик «Вісник Ч» №49 (1387)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.