Віталій Авраменко: «Краще працювати на себе і самому»

У села Нічогівка Козелецького району, як і в будь-якого невеличкого населеного пункту, є свій неписаний стиль життя і своїособ- ливості. Хтосьїздить на заробітки до столиці, хтось вирощує вдома городину і продає обабіч дороги, адже село розташоване за п'ять кілометрів від траси Київ-Чернігів. Ще для когось незамінною «валютою» стали худоба та птиця, вирощені власноруч. Однак таке життя легким не назвеш...
Віталій Авраменко, який колись був головою місцевого колгоспу, й надалі займається рослинництвом та тваринництвом. Але у тій мірі, яка дозволяє прогодувати сім'ю.

«А більшого мені й не треба, - зізнається Віталій Степанович. - У цьому селі закопана моя пуповина, тому я не можу його покинути. Я за своє життя багато чого спробував: і колгоспом керував, і кооператив створював... Та з часом зрозумів: у нашій державі краще працювати на себе і самому, бо догодити колективу важко, та ще й з тими умовами, що нам пропонують можновладці».

Головою колгоспу імені Кірова Віталія Авраменка обрали несподівано, зізнається чоловік. Якраз у той час, коли почали реформувати галузь.

«Я весь час працював у колгоспі. Спочатку інженером, потім - комбайнером, - каже пан Авраменко. - Тоді така ситуація була: за рік змінилося три голови. Працювали за такою схемою: цей розкрадати не дає - оберемо іншого. Так-і до мене черга дійшла: кинули, як кота в мішку. Якраз перед жнивами. Поля готові до збору врожаю, а збирати немає чим - ні запчастин, щоб полагодити техніку, ні пального. Одним словом, збирай хоч голими руками. Сяк-так упоралися. А наприкінці року (1999 р. - Авт.) мене відправили на курси з реформування сільського господарства, де пояснили все «на пальцях». Чому так сталося? Дехто пов'язує це зі стресовою після розпаду СРСР ситуацією, руйнуванням торговельних зв'язків, ринку збуту сільгосппродукції, «неправильним» ставленням влади до тваринницької галузі. Мовляв, тут винуватий «доленосний» Указ Президента України Леоніда Кучми №1529 від 3 грудня 1999 року «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора», в ході виконання якого начебто й була ослаблена галузь».

Є й інша точка зору на цю проблему, стверджує Віталій Степанович. Мовляв, ті, хто її сповідує, стверджують: указ тут ні до чого - це самі селяни та їхні тодішні керманичі підрубали сучок, на якому сиділи. Тому що невірно трактували значення указу, яким було визнано право людей на індивідуальні земельні паї. Й елементарно розтягли господарства.

«Моя особиста думка - в кожній із цих точок зору є доля правди. Але у будь-якому разі людський фактор зіграв свою роль. Беззаперечно, голови колгоспів, директори радгоспів і сам колектив своєю діяльністю впливали на реформу. Якщо колгосп міцно стояв на ногах і його очолював далекоглядний керівник, була сильна матеріальна база, то й сьогодні цей колектив не пасе задніх. Та сталося - як сталося. Я приїхав, пояснив ситуацію і запропонував людям обрати своїх лідерів, яким би довіряли. Так я очолив СВК «Надія», ще одне новостворене господарство - ТОВ «Вікторія» - під своє керівництво взяла інша людина».

Господарство, яким керував Віталій Авраменко, протрималося на ногах вісім років. Хоча він зібрав своє найближче оточення, однак створення кооперативу було головною його необачністю, зізнається чоловік.
«Вийшло те ж саме, що і в колгоспі. Люди почали організовувати збори правління, ставити палки в колеса. Добре, коли колектив дивиться в одну точку - на розвиток, а не поводить себе як лебідь, рак і щука, - розповідає мій співрозмовник. - Одному треба щось поцупити, іншому-нажитися, а третій- працювати не хоче. Та ще й від держави ніякої допомоги чи підтримки. Правду говорить мудре прислів'я: «Один у полі не воїн». Були часи, коли в коморі бежало зерно, а заплатити податки не було чим, бо реалізувати продукцію нікому. Тож і закінчили свою діяльність з 10-ма тисячами податкового боргу. Тоді я твердо вирішив: «Досить!».
Нині чоловік веде домашнє господарство. Тримає "п'ять корів, обробляє пайові землі та реалізовує продукцію у Києві на ринку. Каже, що доходу вистачає і родину прогодувати, і нащадків на ноги поставити.

До речі, під час спілкування з Віталієм Авраменком, який ніколи не залишався осторонь сільського господарства, я поцікавилася, чи підтримав би він ідею Василя Нестерука про внесення змін до закону України «Про оренду землі», де було б чітко вказано, що орендарі мають сплачувати на кожну сільраду, де орендують землі, наприклад, по 20 доларів за гектар орендної землі.

«Це було б дійсно суттєве вливання коштів у місцеві бюджети. Вважаю, що такі зміни в жодному разі не розорили б орендарів, а от інфраструктурі чи то соціальній сфері села, безперечно, допомогли б, - наголосив чоловік. - Люди, що живуть на селі, виявилися державі зайвими. Але, на щастя, земля не заростає бур'янами, її орендують великі фермерські господарства або одноосібники й отримують з того прибуток, тому допомога селу, у якому вони працюють, - святий обов'язок. А законодавче підґрунтя - це вже якась впевненість у завтрашньому дні. А то всі обіцянки державних поводирів щодо турботи про село і людей так і лишаються балаканиною. Та й звідки їм там, у Києві, що сяє вогнями і розкішшю, знати, як потопає у вечірніх сутінках неосвітлена Нічогівка-з розбитою дорогою та її повсякденними проблемами», - підсумував Віталій Авраменко.

Сніжана Божок, газета "Чернігівщина" №37 (365) від 13.09.12

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.