У цій чудовій родині виховується восьмеро дітей, при цьому жодної спільної!

Тільки хороше можна сказати про сім'ю Миколи Анатолійовича Садовенка та Світлани Олексіївни Безродної з села Жевідь, що у Чернігівському районі. Вже два роки живуть вони в мирі та злагоді, виховують дітей від перших шлюбів та чекають на першу спільну дитину.

У Миколи від першого шлюбу є шестеро дітей, двоє з яких йому не рідні, але це нічого не міняє. Світлана теж має двох дітей від колишнього чоловіка.

- Як стільки дітей та ще й не рідних, можуть уживатися під одним дахом?! - може подумати і запитати читач.
- Та просто чудово, - скажу я вам. Адже в цій сім'ї немає «твоїх» і «моїх», рідних і нерідних дітей, для них вони спільні, найкращі діти.

На перший погляд здасться дивним, чому батько, коли йшов з родини, забрав із собою дітей. Практика показує, що таке буває дуже рідко. А тут не одна дитина, а шестеро!!!
- Не міг я залишити дітей на таку матір, - говорить Микола. - Краще нехай живуть зі мною, чим на вулиці чи в дитячому будинку.

Зі своєю першою дружиною Микола Анатолійович жив в селі Степанки на Черкащині.
- Одружилися в 2002 році, - починає розмову чоловік. - Жінка вже мала двох дітей від першого шлюбу - Віталика й Оксанку. З першого ж дня діти почали називати мене татом, - згадує Микола, - і я ніколи не відчував, що вони не мої, навпаки, як рідні стали. Потім, у 2003 році, народився Богдан за ним Аня, Ярослава і Ваня. Жінка не приділяла уваги дітям. Почала вести розпусне життя. Могла піти в магазин, а повернутися наступного дня.

Роботи в селі не було і Миколі доводилося їздити в інше село, бо треба ж було якось сім'ю годувати. «Щоб трохи підзаробити у вільний від головної роботи час я різав свиней, - згадує чоловік. - Одного разу було багато замовлень в іншому селі і мені довелося пробути там два дні. Коли приїхав додому, був вражений, діти сиділи одні вдома, голодні. А їх матір десь гуляла. Тоді, мабуть, і вирішив, що так більше не може продовжувати».

- А як познайомилися із Світланою?
- А її я знав давно, вона була дружиною мого однокласника і друга. Спочатку ми на одній вулиці жили, потім вони переїхали у сусіднє село, а я ходив до них у гості, по господарству допомагав. У неї чоловік пив дуже, частенько бив її. І одного разу з п'яної голови, ніби жартома, запропонував помінятися жінками. Мовляв, спробуй... поживи з нею. Через деякий час так сталося! Світлана розвелася з чоловіком, я пішов від своєї жінки, нас довгий час не розлучали, бо Ваня був ще зовсім маленький, приїхали в Чернігів, а потім - у цю хату. У неї батьки родом звідси.

Микола продав у Степанках будинок, забрав чотирьох наймолодших дітей і поїхав. Залишив двох старших дітей зі своєю матір'ю, яка теж збиралася переїжджати.
- Коли забирали менших, - згадує Галина Миколаївна, - Оксана з Віталиком крізь сльози спитали «А куди нам йти, кому ми потрібні?».

І вже в жовтні, коли переїжджали батьки Миколи, вони привезли з собою і їх.
- Я не міг залишити дітей з такою матір'ю, прикипів до них всією душею і не хотів, щоб вони ходили по людях чи опинилися у дитячому будинку, адже матері вони зовсім непотрібні. І немає різниці - рідні вони мені чи ні, я всіх їх люблю однаково.

- А як же ваша дружина ставиться до такої великої родини?
- Спочатку їй було важкувато, але зараз вже звикла. І навіть не уявляє свого життя без них.
Зараз ця велика сім'я живе в одній хаті з двома кімнатами у батьків Миколи. А у своїй роблять ремонт, надіються що скоро вже переїдуть в нове помешкання. Старший син Світлани Віталик закінчив 9 класів і навчається у Чернігові в училищі. Віталик, Оксана і Богданчик вчаться в школі.

Влітку Миколу розлучили з колишньою жінкою і тепер вони з Світланою можуть офіційно побратися.
Як виявилося в ході нашої розмови, Микола, не дивлячись на те, що має багато турбот з такою великою родиною, ще й встигає писати вірші.
- Я дуже люблю поезію, писати почав ще в школі і відтоді не переставав. Назбиралося вже не на одну книжку віршів. Часто пишу дітям в школу. Всі вірші присвячую своїй родині.

«Троянди»

В коханні зростають троянди
Іі зорі палають вночі.
Одвічна любов всіх тривожить,
І янголи з неба летять.

Хай кожен троянди л любить,
Хай кожен кохання пізна.
Господь посилає надію
Любіть же ви, браття, любіть.

Хай чуб сивина вже покрила,
А серце любов береже.
в коханні зростають троянди,
В коханні зростає усе.

Вірш Миколи Садовенка


Батько Микола, його мати Галина Миколаївна, син Ваня, дочка колишньої дружини від її першого шлюбу Оксана, дочка Ярослава, дочка Аня. Інших вдома не було. А дружина лежить в лікарні на збереженні

Марія Савіна, тижневик «Чернігівщина» №44 (267)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.