Світлана і Олександр Ісаченки із Змітнева створили патронатну сім’ю

Тепер у їхньому будинку людно і гамірно, бо в сім’ї зростає шестеро дітей: четверо своїх та двох взяли на виховання.

Патронатна сім’я – це тимчасова форма професійного догляду, виховання та реабілітації дитини, яка опинилася в складних життєвих обставинах або залишилася без батьківського піклування. Патронатні вихователі — це спеціально підготовлені люди, які за державну плату доглядають дитину (зазвичай до 3-6 місяців), доки вирішується її подальша доля: повернення в сім’ю чи усиновлення. Патронат — це найкраща альтернатива інтернатам, яка дозволяє дитині перебувати у сімейному затишку, поки її власна родина долає кризу.

СТАРШОМУ – 23, А МЕНШОМУ 7

Світлана Вікторівна і Олександр Михайлович довго вагалися брати чужих дітей у свою сім’ю, адже діти – це величезна відповідальність. Нагодувати, доглянути – це дрібниці для забезпеченої сім’ї, а ось дуже переживали чи порозуміються, чи зможуть налагодити стосунки. Але коли по телевізору бачили, як діти залишаються без житла, без батьків, голодні і холодні – душа боліла, серце обливалося кров’ю, бо чужих дітей же не буває. З ініціативи Олександра Михайловича подружжя таки наважилося і зробили крок назустріч добру.

У жовтні 2025 року вони взяли перших дітей. Діти хворіли. Можливо тому, що це був жовтень і в цей період завжди простудні захворювання частішають. А ще менша дівчинка поламала ногу, лежала у Корюківській лікарні і батьки після роботи їхали до неї. І виплати почались не відразу, а вони так потрібні були дитині. Це з такими першими труднощами стикнулися Ісаченки. Але це нічого, Світлана і Олександр, навчаючись 2 місяці у Чернігові різного наслухалися і готувались до складнішого.

А вже нині навіть не відчувають, що це не їхні діти. За всіх шістьох переживають, піклуються, щоб усе у них було. Старший 23-річний син Женя вже створив свою сім’ю і проживає у Польщі. 19-річна дочка Аня навчається у виші і додому приїздить не часто. Найстарша дома 13-річна Евеліна, а найменший у королівстві дівчат 7-річний син Назар. А також дві рідні сестрички 12-річна Надія і 11-річна Тетяна гарно влилися у дружну сім’ю Ісаченків, батьки їх не розділяють на своїх і чужих.

Кажуть, ніби їхні. Дівчатка дуже хороші і хочуть батькам завжди допомогти. То гребуть територію, то по господарству допомагають: то корівок напоять кожна свою та буряка накришать. Це більше у вихідні. А у будні діти у школі – зранку їх забирає шкільний автобус, який підвозить змітнівських школярів до Спаської школи. А ввечері теж привозить автобус близько до 17-ої, взимку вже вечоріє. Уроки у них завжди вивчені у школі, дуже рідко Світлана може щось допомогти. Разом працюють і разом відпочивають, разом готують смаколики і разом їдуть до «Голівуду» у Чернігів.

КОХАННЮ НЕМАЄ ПЕРЕШКОД

Подружжя Ісаченків разом вже 20 років. Світлана родом із Шабалинова, а Олександр місцевий. А познайомились через його хресного, який теж взяв дружину із Шабалинового, куму Світлани. Довго Олександр не вагався, хоч ще був «зеленуватий», у 21 рік одружився і 3-річного сина Світлани полюбив. Батьки з обох сторін не розділили рішення дітей, тому їм довелося з «нуля» починати вити своє сімейне гніздо. Вже й не віриться, що не було навіть каструлі, в якій зварити їсти і ложка одна на всіх. Але коханню не було перешкод, окрилені пристрастю, молодята зуміли не тільки стати щасливими самі, а й подарували щастя своїм дітям. Не віриться…

Бо за роки вони добре обжилися: придбали і оновили будинок, мають автомобіль, трактор і все обладнання для обробітку землі, заготівлі сіна. Мають величезне господарство: 8 корів, 8 поросят, 20 індиків, 40 гусей, бройлерів. У Ісаченків найбільше корів серед односельців. Першу корівку і порося Світлані подарували батьки. А потім життя підказало, що в селі, щоб щось мати, треба добре працювати. І це для них не новина, бо працелюбство у них з дитинства. Олександр після закінчення школи далі вчитись не пішов, сказав, що буде працювати на фермі.

А з 2004 по 2014 працював у школі опалювачем та завгоспом аж поки не закрилася школа. Коли у 2013-му купили власного трактора, а до цього авто, вивчився і одержав водійські посвідчення. По 2018 рік працював у «БіотехЛТД». Але за станом здоров’я мусив залишити роботу і потихеньку почав трудитися вдома. Тваринництво – це його стихія. Він сам доглядає корів, доїть їх доїльним апаратом, сам заготовляє корми, сіно. І обробляє 3 гектари городу, ще й знається на бджільництві, мав 6 вуликів бджіл, але на все не вистачає часу.

Світлана після школи закінчила Харківський інститут Жуковського і має спеціальність психолога. За фахом не працювала, але 16 років вона працює у дитсадку помічником вихователя. Любить дітей, а значить і робота з ними їй у задоволення. 9 років вона працює завклубом, а 3 роки волонтерить.

БУДНІ ІСАЧЕНКІВ

Кожний новий день мало чим відрізняється один від одного. Прокидається подружжя о 5.30. Господар іде у корівник, а дружина порає поросят і птицю. Перший рік, як перейшли на сухі корми, стало значно легше. А до цього варили і картоплю, і пійло запарювали, і мішкою всіх годували. Все видоєне молоко здають на молоковоз, який під’їжджає під хвіртку, ціна правда не змінюється багато років – літр молока коштує 9 грн. Минулого року возили молоко, сметану і кисломолочний сир щоп’яниці у Спаське, було вигідніше, але і мороки більше.

Череда у селі одна велика, влітку випасалось аж 86 голів. Пасуть подворово. Світлана зранку готує сніданок і о 8-ій йде на роботу, всі діти – у школу, чоловік в залежності від сезону працює вдома, на городі. Ввечері всі повертаються, знову поранка, кухня. О 19-ій мама йде на другу роботу – вона зав клуб. Вихідні тільки понеділок і вівторок. Хто грає у теніс, а вона ріже стрічки, щоб було з чого на другий день плести маскувальні сітки. Тато в той час з дітьми вдома. У них режим: всі лягають спати взимку о 21, коли перевели стрілки годинника, то о 22-ій.

Попри такий напружений графік, на столі завжди є що поїсти. Часто мама з дівчатками робить пельмені, вареники. Коржі для празького торта напече чи пряників, а діти роблять крем і прикрашають – у кожного свій торт – виходить відразу три торти. Люблять дівчата і на тракторі покататись, Надія навіть за кермом може їхати – вона така! Дівчатка грають у волейбол, вишивають бісером, наплели кругів на підлогу і стільці. За зиму Світлана їх навчила плести спицями шарфи. А ще вони артисти, вечорами для батьків показують вистави, співають, танцюють. Час для відпочинку теж виділяють. Ось скоро день народження і поїдуть у «Голівуд», вже взимку раз були, сподобалося. Планують у Менський зоопарк, бо ще не були.

Світлана і Олександр люблять природу і виділяють час для себе. Вони компанійські і раніше традиційно гуляли дні народження на 35 гостей. Як не сумно, але у травні спливає термін перебування сестричок у сім’ї Ісаченків. На сім’ю чекають інші діти, які теж хочуть затишку, тепла і любові. Такі правила патронатної сім’ї. Про що мріє Світлана і Олександр? Звісно, щоб щасливі були всі їхні діти, щоб доля була прихильною для Надії і Тетяни. А ще, щоб скоріш зустріти перемогу.

СПЛЕЛИ 160 МАСКУВАЛЬНИХ СІТОК, А У ЛОТЕРЕЮ РОЗІГРУЮТЬ ДОМАШНЬОГО ГУСАКА

При нагоді хочеться окремо розповісти про волонтерство Світлани Ісаченко і всіх змітнівчан. Вона, як завклуб, організувала в селі волонтерську групу. За три роки вчотирьох жінки сплели 160 маскувальних сіток різного розміру і різного кольору. Олександр Михайлович збивав каркас, відвозить сітки для відправки поштою. Іноді долучаються діти Ісаченків. Найбільшу сплели сітку, розміром 10 на 10 метрів, були 4 на 4, 9 на 6 білі, зелені, піщані – які замовляють наші захисники.

Плетуть не лише для земляків, а й для тих, кого ніколи не бачили і не знають, але вони попросили, і жінки не мають права відмовити. Не тільки плетуть сітки, а й купують турнікети, генератори, проводячи благодійні концерти, ярмарки, розігруючи лотереї. Допомагає дитсадок, місцеві жителі, шабалинівці і сосничани. Нещодавно виконали замовлення для бригади медиків, які просили хоч 5 турнікетів, бо в них 7 поранених, а турнікет один. Як зоохотити людей на збір коштів – Світлана знає, їй не звикати. Вона з дому приносить гусака і розігрує. До цього збору, дякує Світлана, доєдналась і Наталія Кошова із Сосниці і разом передали не п’ять, а 20 турнікетів. Доброти, заповзятості, товариськості цього подружжя вистачає на всіх. Вони – приклад нескореності і незламності, віри в прекрасне майбутнє нашої країни!

Джерело: газета "Вісті Сосниччини", Олена Кузьменко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: