Між вогнем і небом: як працює пожежно-рятувальна частина Городні в умовах війни

Максим КЕНЯ, Володимир ПОЛІЩУК, водій Володимир АПАНАСЬКО, Андрій САЦЮК, Олександр ДАНИЛЕНКО та Ігор ПАЦУК у свій звичний робочий день

Війна стала для українських пожежників та рятувальників наймасштабнішим викликом: фактично безперервно їм доводиться гасити полум’я смерті, спричинені ворогом. Їхня робота триває годинами, а інколи й днями. Кожен виклик під час війни — це пряма загроза життю надзвичайників, адже ворог все частіше повторно вдаряє по місцю обстрілу, намагаючись вбити тих, хто рятує постраждалих.

«Тільки не робіть з нас героїв, — каже під час нашої розмови напередодні професійного свята вогнеборців Максим КЕНЯ, начальник пожежно-рятувальної частини у Городні. — Ми просто робимо свою роботу, те, що повинні. Сьогодні з небезпекою стикаються усі. Найбільше — хлопці на передовій. Але й тут, у прикордонні, кожен цивільний мешканець, навіть перебуваючи вночі у власній оселі, є бажаною мішенню для ворога».

Максим Анатолійович очолив пожежно-рятувальний підрозділ у 2019 році.

— Раніше нашим основним завданням була ліквідація пожеж, — каже він. — Зараз, окрім цього, треба надавати допомогу людям, які постраждали від обстрілів, і одночасно думати про власну безпеку.

Нині у городнянській пожежно-рятувальній частині частині служать 29 працівників, хоча по штату необхідно 31. На кожне чергування заступає караул, який складається з двох відділень, що можуть одночасно виїжджати на виклик. Це дві пожежні машини.

Кількість пожеж на Городнянщині збільшилась більш, ніж утричі у порівнянні з мирним часом.

— До повномасштабного у нас за статистикою в середньому фіксувалося 60-70 пожеж на рік, — каже Максим Кеня. — Нині від початку року вже відбулось 78. І десь 70 відсотків з них – це пожежі, спричинені військовими діями, обстрілами. Горять як споруди, приміщення, будинки, так і суха рослинність, що спричинює пожежі в екологічних системах.

Попри ризики і небезпеку, ніхто з колективу рятувальників не шукає більш безпечного місця роботи, всі залишаються нести свою непросту службу. Навіть наймолодший, 19-річний Ігор Пацук не пасує перед досвідченими колегами. А в кожного з них за плечима — чималенький досвід роботи рятувальника. Наприклад, 47-річний Володимир Поліщук присвятив цій професії вже 26 років.

— Звісно, у роботі ми керуємось наказами, вказівками та методичними рекомендаціями ДСНС, — каже Максим Анатолійович. — Але війна диктує такі умови, що не завжди вдається їх дотримуватись.

Наприклад, передбачено, що серед екіпажів, які виїхали на гасіння пожежі, має бути одна людина, яка не гаситиме полум’я, а спостерігатиме за ситуацією навколо — слухатиме небо, слухати звуки від можливих дронів. Але ж, по перше, людей завжди не вистачає, а по друге, що можна побачити чи почути вночі, коли довкола темінь, дим і все тріщить та гуде? Тому орієнтуємось у своїх діях, керуючись реальною ситуацією та даними моніторингу.

З останніх наймасштабнішою, каже Максим, видалась пожежа внаслідок прицільного ворожого обстрілу у ніч з 22 на 23 серпня на нижньому складі надлісництва. Тоді довелось приборкувати вогонь майже всю ніч, до самого ранку. І пережити повторні «прильоти». Хлопці ледь встигли від’їхати за ворота, що дозволило уникнути влучання.

— А 16 серпня у Мощенці, коли хлопці приїхали на гасіння пожежі господарчої споруди на одному з обійсть, вже провели бойове розгортання, проклали лінії, стали на позиції, як надійшов сигнал про маневрування поблизу ворожого FPV-дрона. Цей дрон був на оптоволокні, а тому ніякими засобами не фіксувався, — каже Максим Анатолійович. — Як помітили, почали розбігатися, щоб сховатися від нього. Хто куди відбіг, там і впав. Воно літало над нашими рятувальниками на висоті півтора-два метра, обираючи собі ціль.

Врешті атакувало, слава Богу, не когось із людей, а наш пожежний автомобіль, вціливши у його передню частину. Автомобіль втратив здатність рухатись, бо була перебита пневмосистема. А якщо залишити його до ранку,то ворог би його знищив повторними ударами. Тож довелось вночі нам розгалюмувати пневмосистему машини, щоб мати змогу евакуювати її до Городні за допомогою другої пожежної машини. Але справились. І о шостій ранку вже з машиною були на місці, в Городні.

Городнянські пожежники, попри небезпеку, виїжджають на виклики і у прикордонні села. Для цього попередньо моніторять безпекову ситуацію і за умови її неспокійності обирають проміжок часу, який дозволить уникнути найбільших ризиків.

Не їздять тільки у ті населені пункти, де вже не живуть люди — Сеньківку, Берилівку, Гасичівку. І у разі, коли трапляється загорання у прикордонних селах, де залишаються жити люди, але якщо горить будівля, яка не являє собою великої матеріальної цінності, пожежа локальна і поширюватись не буде.

Інформацію отримують від старост і місцевих жителів. Якщо ж є хоч мінімальна загроза поширення вогню — під час поганої безпекової ситуації виїжджають і чекають у якомога ближчому, більш-менш безпечному місці на відстані, щоб у разі необхідності миттєво зреагувати і не дати пожежі наробити біди.

Окреме випробування для пожежників — це фізичне навантаження, яке у часи війни зросло в рази. Робота надзвичайників «поважкішала» у прямому сенсі: якщо раніше бойове спорядження було стандартним, то тепер до нього додалися важкі бронежилети та захисні шоломи.

Тільки бронежилет важить в залежності від розміру до 15 кілограмів. У цій екіпіровці, де загальна вага «на собі» сягає кількох десятків кілограмів, доводиться працювати в спеку, в диму, тягнути лінії і водночас бути готовим у будь-яку секунду бігти чи падати на землю під час чергової загрози.

Попри виснажливу службу, рятувальники відчувають підтримку земляків. Багато хто з місцевих намагається підставити плече: підказати ситуацію, помогти відтягнути майно чи прокласти рукав. Але надзвичайники переконливо просять мешканців громади не наражати себе на смертельну небезпеку.

— Ми вдячні людям за небайдужість і прагнення допомогти, це справді надихає, — наголошує Максим Кеня. — Але під час війни наша головне прохання до кожного: бережіть себе і не заважайте рятувальній операції.

Якщо на місці події працює пожежний розрахунок, а тим паче коли в небі чути гул або є ризик повторного прильоту, цивільним треба перебувати якомога далі від місця пожежі та техніки.

Джерело: «Новини Городнянщини», Світлана Томаш

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: