Колишній ветеринар Михайло Прокопенко — найактивніший читач у своєму селі

Михайло Прокопенко

78-річний Михайло Андрійович із Волинки досі щодня читає книжки, причому не важливо на які теми. Пригадує, як колись у селі був окремий книжковий магазин. Нині навіть у райцентрах не знайдеш книжкових магазинів. Нема попиту на друковані книжки, їх замінили цифрові формати. Аудіокнижки стали зручними, бо у телефоні тримається ціла бібліотека. Проте для Михайла Прокопенка паперові видання залишаються найближчими. Книжки із сільської бібліотеки він вже перечитав не один раз, але ноги самі йдуть, коли вдома нема чого читати.

Вже 5-ий рік, як Михайло Прокопенко самотній, бо померла його вірна дружина. У Матвіївці вони одружилися, а у 1970 році переїхали до Волинки, тут чоловіку знайшлась робота. Він закінчив річну школу у Новгород-Сіверську і став ветеринаром. У ті роки у селі була ціла ветеринарна дільниця. У будинку він самотній. А насправді має двох турботливих доньок: одна проживає у селі поруч, а інша у Хлоп’яниках вчителює.

Михайло Андрійович не тільки працював ветеринаром, а й пас корів, овечок. І дома з дружиною тримали величезне господарство: було по дві корови, свині, вівці. І зараз він садить для себе городину. А на вулиці, під його парканом, цілий ряд квіток – ніби тут жінка проживає, а не самотній чоловік. Любить він, щоб красиво було, тому і посіяв нагідки, чорнобривці, кольорові ромашки (космея).

А читати він любить з дитинства. Каже, що таке захоплення у нього від діда. Будучи молодим, більше читав фантастику, а постарів, то читає, що під руку попадеться. Було доньки куплять собі книжки і він їх перечитає. Нині багато книжок списують, то він радий старатись – читає їх залюбки.

Щоправда, вже за день не прочитає великої книжки. То колись, до півночі не лягає спати. Було, дружина, нагадує, що пора світло тушити, доки воно буде горіти. Чоловік пов’язує свою активність із постійною працею та тим, що ніколи не палив.

Любить збирати гриби, по які їздить у рідне село. Хоч сам їх не вживає, зате донька знає, як їх упорати. Колись йому не складало труднощів щотижня їздити за покупками велосипедом у Сосницю, бо любить він рух. І нині намагається не сидіти на місці.

Прикро чоловіку, що молодь нині майже не читає книжок і бібліотеки поступово втрачають свою актуальність та напрямок роботи. Читання – це ж пізнання світу, розвитку мислення, пам’яті та відпочинку для мозку.

Джерело: газета «Вісті Сосниччини», Олена Кузьменко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: