Олександр Широкий: «Якщо робота не приносить задоволення, то довго на цій посаді не затримаєшся»

 

Одна із найнебезпечніших, але таких необхідних професій - рятувальник. Ці люди ризикують своїм жит­тям заради порятунку інших. 17 вересня в Україні відзна­чають День рятувальника. Своїм досвідом у професії надзвичайника поділився Олександр Широкий.



Олександр Широкий - провід­ний інспектор відділу запобіган­ня надзвичайних ситуацій При­луцького РУ ГУ ДСНС України в Чернігівській області. У професії майже 10 років. Вже дослужився до старшого лейтенанта.
27-річний офіцер родом із Манжосівки, що у нашій Прилуччині. А з майбутньою професію визначився, коли був одинадцятикласником. У 2014 році всту­пив до Черкаського інституту пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля Національного уні­верситету цивільного захисту України.

- Спочатку не уявляв як прохо­дитиме навчання за пожежним напрямком, що житиму в казар­мі, ходитиму в наряди на чер­гування, будуть навчальні полі­гони - як в армії. Звісно одразу було тяжко. Минув перший рік, другий. Далі - втягнувся. Закін­чив бакалаврат, потім магістра­туру і за направленням потра­пив в Ічню, - згадує Олександр Широкий. А потім акцентує: - Рятувальник - це в першу чер­гу дисципліна і порядок. І поки ти навчаєшся та здобуваєш ази професії, звичка до порядку ви­робляється до всього - у роботі і в повсякденному житті.
«Людина героїчної професії» - так ще кажуть про тих, чия служ­бова діяльність безпосередньо пов’язана з щоденним ризиком. У цей список можна сміливо до­дати рятувальників ДСНС. Не важливо, сталася природна чи виробнича катастрофа, терори­стичний акт або виникла інша небезпечна ситуація, здатна за­брати життя людей, загони ря­тувальників негайно відправля­ються на допомогу. Це щоденна, виснажлива праця людей, які щохвилини по всій країні в мі­стах і селах допомагають своїм співгромадянам.

І хоча сам Олександр має біль­ше роботи з паперами, йому теж неодноразово доводилося до­лучатися до гасіння пожеж. До речі, у питанні технічного осна­щення та матеріального забе­зпечення - в ічнянських вогне- борців все добре.
- Були випадки, коли одно­часно зайнялися дві господарчі будівлі та два житлові будинки. У таких випадках залучаємося на допомогу вогнеборцям і ми, інспекторський склад: гасимо вогонь, розбираємо завали, - розповідає Олександр. - Тобто, коли масштабна пожежа - я теж там. Буває складно і фізично, і морально. Але тримаєш себе в руках.
Проте найчастіше виїжджає з вогнеборцями аби зафіксува­ти та описати загоряння, скла­дає відповідні матеріали про пожежу і передає це вищому керівництву у Чернігів. Все тре­ба зробити вчасно і правильно. Загалом в Олександра чимало робочих обов’язків. Крім того, перевіряє об’єкти, зокрема, й укриття щодо дотримання пра­вил пожежної безпеки, інструк­тує та роз’яснює щодо поведін­ки у надзвичайних ситуаціях населення. А неслухняним гро­мадянам доводиться склада­ти протоколи. Найчастіше - за фактом спалювання сухої ро­слинності. Цьогоріч в Ічнянській та Парафіївській громадах вже складено п’ять протоколів. Міні­мальний штраф - 3060 гривень. Якщо протягом 15 днів поруш­ник його не заплатить, то дове­деться платити удвічі більше - 6120 гривень.

- Шкода, що не всі розуміють: не можна палити суху траву. Тоді пояснюєш про заборону, закони, наслідки, - зауважує пан Олександр і водночас за­значає, що люди все ж менше стали палити зілля у житловому секторі. На позитивну стати­стику вплинула інформацій­но-роз’яснювальна робота, яку постійно проводять інспектори ДСНС.

Згадує Олександр, як щоден­но працювали і після 24 лютого 2022 року, коли орки зайшли на Ічнянщину.

- Припутні, Дорогинка, Бурімка - там фіксували пожежі від обстрілів рашистів, - пригадує Олександр Широкий. - До нас постійно приходили люди і роз­повідали про те, що у них спа­лили орки. Ми оформляли акти про пожежі. Склали десь близь­ко 70 таких актів: то вікна пош­коджені, то дах чи сарай згорів. Фіксували пошкоджені житлові будинки. Було дуже важко, бо ми тоді із колегою працювали удвох. На даний час нас у відділі інспекції вже троє: окрім мене та Богдана Кубая нещодавно став працювати Ігор Янковенко.

Як зізнається інспектор, най­більше у роботі подобається спілкуватися з дітьми - навчати їх як уникнути небезпеки, розпо­відати про роботу вогнеборців, різні види небезпеки, демон­струвати засоби пожежогасіння.
- Після спілкування з дошкіль­нятами та учнями потім ще дов­го відчуваєш позитив, - зазна­чає пан Олександр. - Ти тоді розумієш, що познайомив їх з корисною інформацією, бо у них від цікавості та допитливості світяться очі і це дійсно тебе заряджає та приносить задово­лення.

Олександр Широкий говорить, що попри різні складнощі, авто­ритет рятувальника серед насе­лення високий. Це загальна тен­денція у всьому світі, де служби порятунку користуються глибо­кою довірою народу.
Факти про ічнянських рятувальників
1. Наразі в Ічні перебувають на службі 24 рятувальники.
2. Серед ічнянських надзви- чайників - 4 жінки-диспетчерки.
3. Середній вік вогнеборців - 34 роки.
4. Серед рятувальників 5 офі­церів, які мають звання від лей­тенанта до майора, та 17 осіб рядового та молодшого началь­ницького складу.

Професія вважається однією з найбільш відповідальних і небезпечних, проте це не знижує її прива­бливість.
А нещодавно інспектор отри­мав нові професійні навички - у Чернігові пройшов вишкіл з керування безпілотниками. Скоро дрони стануть «очима» рятувальників, які вони зможуть використовувати під час пожеж,
патрулювання, виявлення ви­бухонебезпечних предметів на звільненій від окупантів тери­торії, а також для пошуку людей у лісі.
Користуючись нагодою, ми по­цікавилися, як здобути таку бла­городну і разом з тим ризикова­ну спеціальність рятувальника?
- Для того, щоб стати хоро­шим рятувальником, необхід­но мати, перш за все, бажання, обов’язково - міцне здоров’я. Бути готовим працювати у складних умовах і робити все, щоб допомогти людям, котрі потрапили в біду. Важливі яко­сті рятувальника: дисципліно­ваність, організованість, від­повідальність, пунктуальність, рішучість, почуття обов’язку,
- зауважує Олександр. - Також треба мати ще й хорошу фізич­ну підготовку і бути психологічно готовим до різних ситуацій, коли рятуєш людей. Ми, інспекто­ри, теж тренуємося, складаємо нормативи. Бігаємо, підтягує­мося. Щоб завжди бути у формі.
Так, рятувальник - професія нелегка, але цікава, акцентує Олександр Широкий. А головне - потрібна! Важливо розуміти, що від дій рятувальників зале­жить життя людини. І ця про­фесія не втрачає свого прести­жу в усі часи.

- На роботі мене підтримують колеги. А вдома - мої батьки, які завжди вчили допомагати людям. І тоді, коли я ще був оди- надцятикласником, мама й тато підтримали мій вибір у професії. Підтримує мене і моя дружина. За що я їм усім дуже вдячний. Нині я мешкаю в Ічні, в гурто­житку. Бачитися із дружиною Наталією та донькою Ніколь, якій трохи більше двох рочків, доводиться лише на вихідні. Вони живуть у Пирятині. Через специфіку моєї роботи, не зав­жди маю можливість приділяти ту увагу і турботу рідним, на яку вони заслуговують. Бо я обрав собі саме таку професію, - наостанок зазначив Олександр Широкий. А на питання що для нього наразі є важливим у житті, назвав три речі: родина, робо­та і щоб якнайшвидше нашою перемогою закінчилася війна в Україні.

Джерело: “Трудова слава”, Світлана Череп

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.