Людмила Копилова: життя, віддане музиці, дітям і рідному селу

Людмила Копилова

Далеко не кожній людині пощастить у житті робити саме свою улюблену справу, вподобавши її ще з молодості. І щоб так — на роботу йти, дійсно, як на свято, бо дає вона не тільки можливість заробляти, а й отримувати моральне задоволення, той щемливий душевний неспокій, насолоду від прожитих буднів.

Людмила Олексіївна Копилова знайшла той скарб ще в юності і… якби то можна було життя повернути… вона знову б пішла тією ж стежиною, щоб зустріти тих же людей, щоб пройти тими ж переживаннями із найріднішими. Відчувати музику і нести її людям… Відчувати дитячі серця і сіяти у них добре й вічне, аби проростало. Таким було її покликання.

«Я не знаю чому, я не знаю чому так кохаю Білу хату в саду і той час, як сади розквітають…» Ці слова відомої пісні, здається, і про неї. Бо саме рідне село, рідне обійстя для неї найдорожче. Тільки тут так дихається вільно! А той час, як квітнуть сади, це її час.

Народилася Людмила Олексіївна 25 травня. І виповнюється їй 80 років! Зустрічає свій ювілей вона тут, де і народилася, де минули найкращі роки життя. Радують душу весняні квіти і мріється про одне — аби діждати того часу, що тільки бджоли густимуть над цвітом і небо буде чистим… мирним. І дивитимемося ми у нього без страху.

У її родині з покоління у покоління майже всі грали на музичних інструментах. Вчилися тому самостійно, бо так хотілося. Наймолодша із трьох дітей Марченків Людмила, а називали її у сім’ї, а звідти пішло — й у селі, ніжно Люсею, мала велике бажання вчитися музиці професійно. І не тільки щоб самій уміти, а й інших вчити.

Закінчила дівчина 8-річну Скороходівську школу, у 1964-му — Талалаївську середню. Знаючи здібності дівчини та її велике бажання працювати з дітьми, відразу ж після закінчення школи її взяли працювати піонервожатою у рідну Скороходівську восьмирічку. На той час на піонервожату покладалися обов’язки педагога-організатора. Що дуже подобалося дівчині. А директора школи влаштовувало те, що дівчина вже вміє грати на баяні, отож зможе готувати дітей до концертів. На її невпевненість відповів своєю мудрістю — вийде, ти пробуй!

Наступного року Людмила вступила до Коростишівського педучилища, а через два роки повернулася у рідну школу і піонервожатою, і водночас учителем музики для учнів 1–7 класів. Пізніше, без відриву від роботи, закінчила Чернігівський державний педагогічний інститут ім. Т. Г. Шевченка.

Ті роки роботи жінка згадує з усмішкою і неприхованим сумом в очах… Бо вже давно не функціонує її рідна школа. А було ж колись понад сто дітей у восьмирічці! З кожної вулиці поспішали до школи.

— З моєї вулиці діти все мене проводжали вранці до школи, — усміхається жінка. — Було, вийду, а вони вже щебечуть під двором… Дуже хороші діти були. Головне — чути їх, розуміти. Я ніколи не кричала, не зривалася на них. І конфліктів не було. Хоч, як і завжди, всі з різним характером, з різними здібностями. Багато моїх учнів уже й пенсійного віку, а привітають з якимось святом чи сином усне вітання передадуть, то дуже приємно. Пам’ятають!

У Скороходівській школі Людмила Олексіївна створила дитячий хор та багато років керувала ним. Також на постійній основі діяли: вокальний ансамбль «Дзвіночок», який включав молодшу (1–4 класи) та старшу (5–8 класи) групи, танцювальний колектив, ансамбль «Веселі ложкарі». Ці колективи були багаторазовими учасниками районних та обласних оглядів дитячої художньої самодіяльності і виборювали нагороди. Зокрема, ансамбль «Веселі ложкарі» був відзначений «Почесною грамотою за високу виконавську майстерність» у 1989 році. Впродовж років дитяча самодіяльність Скороходівської восьмирічки займала призові місця серед восьмирічних шкіл району.

У 70–80-х роках минулого століття піонерський табір відпочинку «Орлятко», який функціонував на базі тодішньої Сильченківської школи, був головним закладом району, де оздоровлювалися діти. У зміну там відпочивало, в середньому, до 200 дітей, проходили педагогічну практику студенти педагогічних навчальних закладів, які згодом сформували учительську еліту району.



Людмила Копилова з вокальним жіночим ансамблем «Полісянка» Скороходівського дому народних традицій на святі «Чистих криниць»

З року в рік понад десятиліття Людмила Олексіївна працювала у таборі старшою вожатою. А взагалі понад 30 років життя віддала вихованню дітей. І щаслива тим. За виховну роботу з дітьми була відзначена Почесним знаком ЦК ВЛКСМ СРСР. Неодноразово отримувала пропозиції змінити місце роботи та проживання (зокрема, у піонерський табір «Молода гвардія» м. Одеса), та не змогла покинути рідну школу, рідне село…

Паралельно з педагогічною роботою Людмила Олексіївна активно займалася самодіяльністю у Скороходівському сільському будинку культури. Керувала хором, ансамблем «Народних музик», чоловічим та жіночим вокальними ансамблями, танцювальним, драматичним та іншими колективами. У різні роки у будинку культури працювали до 8 гуртків, у яких активну участь брали більше 120 самодіяльних артистів! І це дійсно було, не на папері!

— Особливе місце у моєму серці займає жіночий вокальний ансамбль «Полісянка», з яким працювала десятки років. Учасники цього колективу підтримували художню самодіяльність села з юності і до глибокої сивини, — згадує Людмила Олексіївна. — Через обмеженість технічних можливостей для музичного супроводу використовували народні інструменти: мандоліну, гітару, балалайку, бубон, баян та ін. Збирали народні пісні, танці, обряди. Саме тому Скороходівський сільський клуб був перейменований у 2002 році у Скороходівський дім народних традицій. Також колективи художньої самодіяльності неодноразово ставали об’єктами дослідження творчої спадщини під час фольклорних експедицій, організованих столичними вузами. Зокрема, запам’яталися відеозйомки та спілкування із заслуженим працівником культури України, керівником відомого фольклорного ансамблю «Кралиця» Іваном Сінельніковим.

Вже у пенсійному віці Людмила Копилова допомагала становленню та розвитку фольклорного колективу «Берегиня» Липівського сільського будинку культури. На репетиції у Липове їздила велосипедом… Бо треба! З цим колективом вибороли звання народний та брали участь у міжнародному фольклорному фестивалі у м. Чернігів.

Кількома реченнями не перекажеш навіть частинку того, що пережито за ці роки разом із колективами. Людмила Олексіївна, як справжній майстер своєї справи, учитель, отримувала задоволення від того, що їй вдалося навчити когось — поставити голоси у хорі, ансамблі так, щоб вони зазвучали. Створити і тримати атмосферу чи то в дитячому, чи в дорослому колективі такою, щоб обличчя сяяли справжніми, не награними усмішками. Якою працею дається те, що красиво звучить зі сцени, знають тільки ті, хто працює за кулісами…

Тільки у 69 років пішла вона на заслужений відпочинок, маючи понад 50 років трудового стажу. Життя цієї красивої, талановитої і мудрої жінки ніколи не було простим. Не все вдалося, про що мріялося, не всі зустрілися, на кого чекала, не всі підставили плече — на кого надіялася… Одним словом — життя!

Найцінніший скарб у ньому — син Сергій, внуки Олексій та Микола. Кожного з них Господь теж наділив музичним талантом. Тепер, на пенсії, Людмила Олексіївна плекає квіти у своєму дворі. І це приносить їй велике задоволення, спокій душі посеред важкого сьогодення. Від підсніжників до хризантем радують квіти господиню у рідній садибі. Нехай ще довго-довго буде так! І найзаповітніша мрія здійсниться якнайшвидше!

Джерело: газета «Трибуна Глібороба», Олександра Гостра

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: