Мобильная версия сайтаКостя Бурий, який з 13-ти років жив сам, тепер возить хліб у Києві і мріє створити родину
Костя Бурий, 28-річний юнак, живе в столиці, робить необхідну людям справу — привозить хліб. А відомим став як 13-річний хлопчик із села Гусавка на Менщині, який після смерті бабусі, а потім і батька, у 2009 році залишився сам. Самостійно порав господарство: корову, теля, птицю. Варив собі їсти, топив піч, прибирав у хаті, наводив лад у дворі та на городі. І ходив до школи, а в старших класах їздив у сусіднє село. Нікуди зі своєї хати не пішов, бо так ще покійна бабуся Марія казала. Найрідніша людина, яка виховала хлопця після того, як ій привезли Костика маленьким батьки.
На фото Костя Бурий у часи роботи в Сосницькому секторі ДСНС
Нічого до переїзду в Україну не пам'ятає
Костя народився в Санкт-Петербурзі у 1994 році. Туди виїхали батьки з Гусавки. Батько Микола навчався в інституті, потім залишився працювати, забрав і Ніну до себе. У 1975-му в пари народилась дочка Аня, а через 19 років — Костя. До того часу життя в родині розладилось зовсім. Кажуть, щоб прогодуватися, Ніна ходила жебракувати з маленьким сином. Врешті Микола забрав малого і привіз у село своїй матері. Аня залишилась з матір’ю в росії. Розвелися.
— Я не пам'ятаю нічого зі свого життя там. — розводить руками Костянтин. — Мені було два роки.
Марія Бура навчила внучка всьому, що треба для життя в селі: доглядати і доїти корову, випоювати теля, ростити птицю, топити піч, різати півня на борщ. Економити кожну копійку. Прати, ходити в чистому.
А ще Марія Максимівна була дуже набожною, і Костя ходив з бабою до церкви, а потім і сам допомагав батюшці.
Рідна мати в гості нечасто навідувалась, а як була, то зупинялась у свого батька Івана Григоровича. Батько Кості приїздив, навіть якийсь час працював на батьківщині. Знову поїхав. Із собою Костю не забирав. Проте хлопчику і в селі непогано жилося: друзі, річка, природа. Бабиної пенсії вистачало на двох.
Аж поки баба Маришка зовсім не злягла. Тоді догляд за нею ліг на 12-річного Костика: варив їсти і годував, міняв одяг і постіль, прав. Крім того, уже самостійно вів усе господарство.
«Однокласники повечеряють і відпочиватимуть, а мені хазяйство порати»
Наприкінці 2008 року баби Маришки не стало.
Читайте також:
Костя: «Якщо заберуть в інтернат силою — повішусь»
— Що було найстрашніше, найважче, коли залишився один?
— Ну, я ж не один серед поля остався. Хазяйство було, якісь кошти. Кругом село, сусіди, родичі, — знизує плечима Костя. — Пам'ятаю, ще бабуся хворіла. Я йшов зі школи, четверта година, уже темніє. Інші прийдуть додому, повечеряють і відпочивають, уроки роблять. А мені ще треба скотину попорати й погодувати, потім вечерю приготувати... І так сумно стає.
Але навчання хлопець не запускав. Бо в майбутньому мріяв вступити до духовного училища.
— Коли вона померла, дуже боявся, щоб не відправили в інтернат. Вникав у всі нюанси, прислухався до дорослих. Хвилювався. Як пояснили, мене самого жити в хаті залишити не могли: треба було йти або в інтернат, або в сім'ю, або опікун. А при живих батьках опікунство оформити не можна.
Тому батько ще при бабусі написав відмову. Перед тим у нас з ним була розмова. Він пояснив, щоб я не переживав, це тільки на паперах. Я його синЮ він мене любить, допомагатиме завжди. Але батько мав хворе серце і вже тоді знав, що довго не протягне.
Бабуся померла саме тоді, як батько лікувався в Пітері. Усю ніч онук просидів над трупом найріднішої йому людини і тільки вранці повідомив дорослих. Бабу поховали селом. Батько повернувся через півтора місяця, посадили город.
Поїхав на операцію. Не врятувала вона його — помер через пів року після бабусі.
Сестра Аня прислала листа з порадами. До себе не забрала
— Ще була мати і старша сестра Аня. Спілкуєтесь з нею? Вони до себе не кликали?
— Ні. Але коли бабуся хворіла, у 2007 році від Ані прийшов лист з Пітера.
Давала поради, як її лікувати.
Мати тоді була з нею. Але вживу ми ніколи не розмовляли, я сестру не бачив. У гості не запрошувала. І що з нею зараз, не знаю.
— Дуже образився на них?
— Було боляче. Усе-таки рідна сестра, хотілося бути разом. Але з часом пробачив їх обох.
- А ще ж був живий рідний дід Іван по материній лінії і тітка Надя, його дочка.
— І дядько Микола ще був, — поправляє Костя.
— Ми спілкувались, але рідко. Тітка жила на хуторі.
Більше допомагала хрещена. Дід Іван прийшов після смерті бабусі Марії. Думав, що я піду в інтернат.
— Кажуть, хотів документи на хату забрати, щоб продати її. І за ті гроші потім тебе в інтернаті провідувати. Ви полаялись?
— Люди говорять, що так і було, але я не пам’ятаю, — дипломатичний Костя. — Адже це саме дід Іван і порадив ще за життя бабусі оформити хату на мене. А документи чомусь зберігалися в нього. Коли я пішов до діда за бумагами на будинок, він спершу не віддав. Казав: “Хай будуть у мене. Ти малий, тебе обдурять і хату заберуть”.
Я, звісно, розстроївся. Узяв друга, старшого на шість років. Сіли на велосипеди і поїхали до діда знову. Переконали. На цей раз він усе віддав.
Після смерті діда і дядька тітка Надя оселилася в його будинку. До мене заходила, але нечасто.
Коли взимку Костя залишився в хаті сам, учителька запрошувала підлітка перезимувати в її родині. Але хлопець навідріз відмовився кудись іти зі свого дому. Бо покійна бабуся сказала хату берегти і не продавати, щоб був дах над головою. Він 13-річним це зрозумів і став тут господарем.
Було важко. Корова померла після отелу. Теличку виходив-випоїв. Топив піч. Щоб економити, газ не використовував, спав на печі з котом. Так і перезимував. Брудним не ходив, уроки не пропускав. Допомагала хрещена, сусіди Приносили молоко, підгодовували шкільні кухарі. Ремонтували, що Костя сам не міг. Шкільні товариші та вчителі допомогли викопати город.
Про хлопця написали газети, показали сюжет по телевізору. І немало виявилось бажаючих допомогти Кості. Привезли дров, телевізор і двд-програвач. Приватний підприємець з Мени зробив ремонт: стелю, дах підлатав, підлогу. Купив меблі. Кості привозили новий одяг, ласощі (ще ж малий). Подарували велосипед, комп'ютер. Перераховували гроші, слали бандеролі навіть з-за кордону. Костя дуже боявся, щоб речі не вкрали, і гостей не запрошував. Навіть родичів по маминій пінії до хати не пускав.
Уже мріяв вивчитися в технікумі і стати механізатором. Казав, що гроші на трактор зібрав.
Заочно Ніну, матір хлопця, позбавили батьківських прав. На суд вона жодного разу не з'явилась. Опікуном призначили Надію Столинець, хрещену матір і двоюрідну Костину тітку.
У самостійне життя втягнувся. Доїв уже підрослу корову, витоплював сир, продавав. У старші класи їздив велосипедом у Локнисте.
Мчав додому по параді. Показатися мамі
А останній рік у школі не довчився. Заявив хрещеній, що піде до Чернігівського Ліцею з посиленою віиськово-фізичною підготовкою. Помічник народного депутата Олега Ляшка Василь Амельченко допоміг з документами для вступу. Корову відвели до хрещеної, птицю порізали. Відключили газ. злили воду. Костя замкнув хату і поїхав учитися.
— Не боявся хату залишати?
— Ні. Я приїжджав щовихідні.
У ліцеї вчився добре.
Тоді до Кості в Гусавку заявилася рідна мати.
— Звичайно я пускав її в хату, це ж мама, вона нею і залишилась. Ми пожили з нею якийсь час разом.
— Стали рідними людьми?
— Не можу такого сказати, — щось недоговорює хлопець. — З матір'ю і батьком усе складно. Прикро, але так уже сталося.
— Мо’, пила? — запитую прямо, бо в Гусавці так розказують.
— Ні. — заперечує Костя.
— При мені не пила. Востаннє я її бачив у 2013 році. Якраз я вступив у Харків, до Національного університету цивільного захисту України. 13 вересня в нас була присяга. Я приїхав додому вдягнений по параді: у ДСНсівській формі, з погонами, з аксельбантами. Хотів, щоб мати побачила і пишалася. І вона була вдома!
А взимку, коли прибув на два тижні на канікули, то вже не застав. Поїхала, нічого не сказала, — зітхає хлопець. — Більше ніхто, крім мене, у тій хаті не жив. Про маму поганого нічого говорити не буду. Рік тому померла... Хрещений повідомив.
Службу в ДСНС змінив на службу в церкві
— Поки навчався в Харкові, я приїжджав додому на вихідні і канікули. Заходив до хрещених, бачився з друзями. Ночував завжди в своїй хаті. Якщо холодно, піч можна протопити, — згадує Костя Бурий. — Але Харків дуже подобався. Відучився п'ять з половиною років, закінчив магістратуру. Вийшов спеціалістом цивільного захисту зі званням лейтенант.
І поїхав працювати в Сосницький сектор ДСНС.
— Як прийняли на роботі?
— Добре, — каже хлопець. — З'явились нові друзі. Жив у гуртожитку з хлопцями, співробітниками.
— Чого ж звільнився?
— Бо я збирався гасити пожежі, рятувати людей. А працював переважно з документами. На пожежі виїжджав, але як інспектор. Це не те. Відпрацював контракт, три роки, і звільнився у званні старшого лейтенанта.
Костя повернувся в Гусавку. Допомагав батюшці, в Свято-Успенському храмі в селі. Їздив на «Ниві«, яку йому дав отець Михайло.
— Костя був алтарником, — тепло відзивається про хлопця Михайло Семеній, настоятель храму.
— Що роблять алтарники?
— Допомагають батюшці по службі, готують кадило. Лампади розпалюють, ікони протирають, прибирають у храмі.
Він багато років у церкві допомагав. Я його знаю більше десяти років Познайомилися, коли ще в школі вчився. Він хлопець роботящий.
Завжди город сам саджав і обробляв. І хату не продав. Стоїть ціла. Костю чекає.
Уже давно його не бачив, відтоді, як до Києва поїхав. «Ниву» повернув.
«Ви тут потрібніші»
— За які кошти жив, коли звільнився з ДСНС? Навряд чи в сільській церкві щось заробити вдавалося...
— Я й не планував там заробляти. Звільнився в грудні 2021 року, а 7 лютого вже оформлявся на нову роботу в Києві. Зразу після звільнення хотів стати на біржу праці в Мені. Потім подумав: то все буде тимчасово. І став шукати роботу самостійно. Проглянув оголошення. На хлібопідприємство в Київ потрібен був водій на розвезення хліба по місту. Оголошення не нове, боявся, що вже неактуальне Зателефонував туди. Запросили: «Приїжджайте».
— А казав, що з хати ні ногою...
— Казав. Час іде, усе міняється. Так вийшло, що прийшлося виїхати з села.
Костя возить хліб. Весь час бойових дій не покидав роботу.
— У ЗСУ не пішов з початку вторгнення?
— Думав. Наші хпопці ходили їх запитали у військкоматі, де працюють, і назад відправили: «Чого ви сюди прийшли? Ідіть, ви в місті потрібніші».
Якщо інші підприємства можуть призупинитися, то наше працює і при війні. Не може не працювати,
— пишається роботою Костянтин.
— Хліб треба завжди Ми розвозили й уночі під час атак, і під час тривог, коли в Києві були величезні затори, перекриті дороги, не ходив транспорт. Ночували просто на підприємстві.
«Дружину в село везти не планую. Тільки на дачу»
Зараз у Кості Бурого в соцмережі статус: «У стосунках».
— Одружився? — радію за парубка.
— Ні, поки що зустрічаємось. Живу в Києві.
Юля, дівчина Кості, киянка.
— Город саджати в Гусавку дівчину вже возив?
— Ні, — сміється. — Город обробляють сусіди. І за хатою приглядають. Коли приїжджаю, насипають з собою картоплі.
- Їздиш автобусом? “Ниву” ж батюшці повернув.
- Своєю машиною. Купив “BMW” 90-го року, але у гарному стані.
- Поки що я в село повертатись не збираюся, — зізнається. — У місті більше людей, можливостей. Подобається столиця, робота. Раніше я був закоханий у Харків, а тепер Київ подобається.
А сім'ю, дітей, звісно хочу. У гості їздитимемо.
Побачимо, як буде. Як схоче. Одне ясно - свого Костя Бурий добиватися вміє.
Олена Гобанова, фото з Інтернету
— Ну, я ж не один серед поля остався. Хазяйство було, якісь кошти. Кругом село, сусіди, родичі, — знизує плечима Костя. — Пам'ятаю, ще бабуся хворіла. Я йшов зі школи, четверта година, уже темніє. Інші прийдуть додому, повечеряють і відпочивають, уроки роблять. А мені ще треба скотину попорати й погодувати, потім вечерю приготувати... І так сумно стає.
Але навчання хлопець не запускав. Бо в майбутньому мріяв вступити до духовного училища.
— Коли вона померла, дуже боявся, щоб не відправили в інтернат. Вникав у всі нюанси, прислухався до дорослих. Хвилювався. Як пояснили, мене самого жити в хаті залишити не могли: треба було йти або в інтернат, або в сім'ю, або опікун. А при живих батьках опікунство оформити не можна.
Тому батько ще при бабусі написав відмову. Перед тим у нас з ним була розмова. Він пояснив, щоб я не переживав, це тільки на паперах. Я його синЮ він мене любить, допомагатиме завжди. Але батько мав хворе серце і вже тоді знав, що довго не протягне.
Бабуся померла саме тоді, як батько лікувався в Пітері. Усю ніч онук просидів над трупом найріднішої йому людини і тільки вранці повідомив дорослих. Бабу поховали селом. Батько повернувся через півтора місяця, посадили город.
Поїхав на операцію. Не врятувала вона його — помер через пів року після бабусі.
Сестра Аня прислала листа з порадами. До себе не забрала
— Ще була мати і старша сестра Аня. Спілкуєтесь з нею? Вони до себе не кликали?
— Ні. Але коли бабуся хворіла, у 2007 році від Ані прийшов лист з Пітера.
Давала поради, як її лікувати.
Мати тоді була з нею. Але вживу ми ніколи не розмовляли, я сестру не бачив. У гості не запрошувала. І що з нею зараз, не знаю.
— Дуже образився на них?
— Було боляче. Усе-таки рідна сестра, хотілося бути разом. Але з часом пробачив їх обох.
- А ще ж був живий рідний дід Іван по материній лінії і тітка Надя, його дочка.
— І дядько Микола ще був, — поправляє Костя.
— Ми спілкувались, але рідко. Тітка жила на хуторі.
Більше допомагала хрещена. Дід Іван прийшов після смерті бабусі Марії. Думав, що я піду в інтернат.
— Кажуть, хотів документи на хату забрати, щоб продати її. І за ті гроші потім тебе в інтернаті провідувати. Ви полаялись?
— Люди говорять, що так і було, але я не пам’ятаю, — дипломатичний Костя. — Адже це саме дід Іван і порадив ще за життя бабусі оформити хату на мене. А документи чомусь зберігалися в нього. Коли я пішов до діда за бумагами на будинок, він спершу не віддав. Казав: “Хай будуть у мене. Ти малий, тебе обдурять і хату заберуть”.
Я, звісно, розстроївся. Узяв друга, старшого на шість років. Сіли на велосипеди і поїхали до діда знову. Переконали. На цей раз він усе віддав.
Після смерті діда і дядька тітка Надя оселилася в його будинку. До мене заходила, але нечасто.
Коли взимку Костя залишився в хаті сам, учителька запрошувала підлітка перезимувати в її родині. Але хлопець навідріз відмовився кудись іти зі свого дому. Бо покійна бабуся сказала хату берегти і не продавати, щоб був дах над головою. Він 13-річним це зрозумів і став тут господарем.
Було важко. Корова померла після отелу. Теличку виходив-випоїв. Топив піч. Щоб економити, газ не використовував, спав на печі з котом. Так і перезимував. Брудним не ходив, уроки не пропускав. Допомагала хрещена, сусіди Приносили молоко, підгодовували шкільні кухарі. Ремонтували, що Костя сам не міг. Шкільні товариші та вчителі допомогли викопати город.
Про хлопця написали газети, показали сюжет по телевізору. І немало виявилось бажаючих допомогти Кості. Привезли дров, телевізор і двд-програвач. Приватний підприємець з Мени зробив ремонт: стелю, дах підлатав, підлогу. Купив меблі. Кості привозили новий одяг, ласощі (ще ж малий). Подарували велосипед, комп'ютер. Перераховували гроші, слали бандеролі навіть з-за кордону. Костя дуже боявся, щоб речі не вкрали, і гостей не запрошував. Навіть родичів по маминій пінії до хати не пускав.
Уже мріяв вивчитися в технікумі і стати механізатором. Казав, що гроші на трактор зібрав.
Заочно Ніну, матір хлопця, позбавили батьківських прав. На суд вона жодного разу не з'явилась. Опікуном призначили Надію Столинець, хрещену матір і двоюрідну Костину тітку.
У самостійне життя втягнувся. Доїв уже підрослу корову, витоплював сир, продавав. У старші класи їздив велосипедом у Локнисте.
Мчав додому по параді. Показатися мамі
А останній рік у школі не довчився. Заявив хрещеній, що піде до Чернігівського Ліцею з посиленою віиськово-фізичною підготовкою. Помічник народного депутата Олега Ляшка Василь Амельченко допоміг з документами для вступу. Корову відвели до хрещеної, птицю порізали. Відключили газ. злили воду. Костя замкнув хату і поїхав учитися.
— Не боявся хату залишати?
— Ні. Я приїжджав щовихідні.
У ліцеї вчився добре.
Тоді до Кості в Гусавку заявилася рідна мати.
— Звичайно я пускав її в хату, це ж мама, вона нею і залишилась. Ми пожили з нею якийсь час разом.
— Стали рідними людьми?
— Не можу такого сказати, — щось недоговорює хлопець. — З матір'ю і батьком усе складно. Прикро, але так уже сталося.
— Мо’, пила? — запитую прямо, бо в Гусавці так розказують.
— Ні. — заперечує Костя.
— При мені не пила. Востаннє я її бачив у 2013 році. Якраз я вступив у Харків, до Національного університету цивільного захисту України. 13 вересня в нас була присяга. Я приїхав додому вдягнений по параді: у ДСНсівській формі, з погонами, з аксельбантами. Хотів, щоб мати побачила і пишалася. І вона була вдома!
А взимку, коли прибув на два тижні на канікули, то вже не застав. Поїхала, нічого не сказала, — зітхає хлопець. — Більше ніхто, крім мене, у тій хаті не жив. Про маму поганого нічого говорити не буду. Рік тому померла... Хрещений повідомив.
Службу в ДСНС змінив на службу в церкві
— Поки навчався в Харкові, я приїжджав додому на вихідні і канікули. Заходив до хрещених, бачився з друзями. Ночував завжди в своїй хаті. Якщо холодно, піч можна протопити, — згадує Костя Бурий. — Але Харків дуже подобався. Відучився п'ять з половиною років, закінчив магістратуру. Вийшов спеціалістом цивільного захисту зі званням лейтенант.
І поїхав працювати в Сосницький сектор ДСНС.
— Як прийняли на роботі?
— Добре, — каже хлопець. — З'явились нові друзі. Жив у гуртожитку з хлопцями, співробітниками.
— Чого ж звільнився?
— Бо я збирався гасити пожежі, рятувати людей. А працював переважно з документами. На пожежі виїжджав, але як інспектор. Це не те. Відпрацював контракт, три роки, і звільнився у званні старшого лейтенанта.
Костя повернувся в Гусавку. Допомагав батюшці, в Свято-Успенському храмі в селі. Їздив на «Ниві«, яку йому дав отець Михайло.
— Костя був алтарником, — тепло відзивається про хлопця Михайло Семеній, настоятель храму.
— Що роблять алтарники?
— Допомагають батюшці по службі, готують кадило. Лампади розпалюють, ікони протирають, прибирають у храмі.
Він багато років у церкві допомагав. Я його знаю більше десяти років Познайомилися, коли ще в школі вчився. Він хлопець роботящий.
Завжди город сам саджав і обробляв. І хату не продав. Стоїть ціла. Костю чекає.
Уже давно його не бачив, відтоді, як до Києва поїхав. «Ниву» повернув.
«Ви тут потрібніші»
— За які кошти жив, коли звільнився з ДСНС? Навряд чи в сільській церкві щось заробити вдавалося...
— Я й не планував там заробляти. Звільнився в грудні 2021 року, а 7 лютого вже оформлявся на нову роботу в Києві. Зразу після звільнення хотів стати на біржу праці в Мені. Потім подумав: то все буде тимчасово. І став шукати роботу самостійно. Проглянув оголошення. На хлібопідприємство в Київ потрібен був водій на розвезення хліба по місту. Оголошення не нове, боявся, що вже неактуальне Зателефонував туди. Запросили: «Приїжджайте».
— А казав, що з хати ні ногою...
— Казав. Час іде, усе міняється. Так вийшло, що прийшлося виїхати з села.
Костя возить хліб. Весь час бойових дій не покидав роботу.
— У ЗСУ не пішов з початку вторгнення?
— Думав. Наші хпопці ходили їх запитали у військкоматі, де працюють, і назад відправили: «Чого ви сюди прийшли? Ідіть, ви в місті потрібніші».
Якщо інші підприємства можуть призупинитися, то наше працює і при війні. Не може не працювати,
— пишається роботою Костянтин.
— Хліб треба завжди Ми розвозили й уночі під час атак, і під час тривог, коли в Києві були величезні затори, перекриті дороги, не ходив транспорт. Ночували просто на підприємстві.
«Дружину в село везти не планую. Тільки на дачу»
Зараз у Кості Бурого в соцмережі статус: «У стосунках».
— Одружився? — радію за парубка.
— Ні, поки що зустрічаємось. Живу в Києві.
Юля, дівчина Кості, киянка.
— Город саджати в Гусавку дівчину вже возив?
— Ні, — сміється. — Город обробляють сусіди. І за хатою приглядають. Коли приїжджаю, насипають з собою картоплі.
- Їздиш автобусом? “Ниву” ж батюшці повернув.
- Своєю машиною. Купив “BMW” 90-го року, але у гарному стані.
- Поки що я в село повертатись не збираюся, — зізнається. — У місті більше людей, можливостей. Подобається столиця, робота. Раніше я був закоханий у Харків, а тепер Київ подобається.
А сім'ю, дітей, звісно хочу. У гості їздитимемо.
Побачимо, як буде. Як схоче. Одне ясно - свого Костя Бурий добиватися вміє.
Олена Гобанова, фото з Інтернету
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Добавить в:
Новостные разделы
Экспорт новостей
