Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям про людей » Лікарка-гінеколог Олександра Радченко пішла стопами матері і не шкодує донині

Лікарка-гінеколог Олександра Радченко пішла стопами матері і не шкодує донині

 

Життя внесло свої корективи. На жаль, багато із них - негативних. Є вони і в роботі журналіста. Все частіше й частіше доводиться спілкуватися з героями статей у телефонному режимі, не дивля­чись їм в очі, що несе в собі певні наслідки. Однак працювати треба. За будь-яких обставин.

Отож беру смартфон і дзвоню в Лосинівський центр первинної санітарної допомоги до Миколи Петровича Дідиченка, маючи на меті написати про цього керівника. Та він делікатно відмовляється, мотивуючи тим, що переїхав із Донбасу не так дав­но і поки не заслуговує на те, щоб про нього зга­дували в ЗМІ. І в той же час пропонує написати про свою підлеглу - лікаря Олександру Радченко.

«Для селища,- аргументує чоловік,- вона зробила неабияку послугу - 50 років охороняє здоров'я лосинівців. Тільки за­думайтеся над цією цифрою! Ця жінка пройшла вогонь, воду й мідні труби, працюючи лікарем і в пологовому відділенні, і в гінекологічному. Зробила не один десяток операцій, тим самим ря­туючи життя і вагітним, і тих, хто збирався з'явитися на світ. Жінка навіть у найважчі для українців минулорічні весняні дні при­ймала пологи. Сама ж так і залишилася простою і скромною».

Вже й притомилася лікарка-гінеколог за всі роки напруженої відповідальної праці. Поривалася була йти на відпочинок, який давно заслужила. Та згодилася на вмовляння керівництва ще потрудитися на благо усієї об'єднаної територіальної громади, територія якої після децентралізації значно розширила­ся. А от на медиків дефіцит...

Народилася Олександра Михайлівна в селі Антоновичі Чернігівського райо­ну. В ньому закінчила 8 класів, середню освіту здобула в сусідній Павлівці. Із ви­бором професії сумнівів у дівчини не було з дитинства. Її мати - Марія Василівна - працювала в дільничній лікарні аку­шеркою і дочці, як вона жартує, «дове­лося йти тільки стопами матері, іншого варіанту - й бути не могло». Насправді ж саме ненька і розбудила в ній жагу на­давати людям медичну допомогу, турбу­ватися про здоров'я жінок та майбутнього покоління. Тим паче, що в Саші були такі особисті якості, як: чуйність і доброта, відповідальність і почуття жалю. Без них гарним лікарем не бути.

Отож, отримавши атестат зрілості, дівчина вирушила здобувати професію. Чернівецький медінститут «взяти присту­пом» зразу не вдалося - не добрала од­ного балу. За другим разом теж невдача - не пройшла за конкурсом та ще й не було медичного стажу. Мусила йти працювати санітаркою в хірургічне відділення. Тільки за третім(!) разом інститут «капітулював».

Насичені, цікаві студентські роки (найкраща пора в житті) пролетіли, що й згледіти не встигла. Ось ти вже в інтернатурі, а ось і лікар. За фахом - акушер-гінеколог. Із 4 серпня 1977-го рахуються трудові роки дипломовано­го спеціаліста, котра присвятила жит­тя охороні здоров'я жителям не тільки Лосинівки, а й навколишнім селам. Скільки за всі роки пройшло через руки лікаря пацієнтів - ніхто не скаже, як би того не хотів. Навіть сама Олександра Михайлівна.

Багато води збігло за цей час. Змінилося життя з його пріоритетами. За­раз у селищі вже не оперують. То раніше був стаціонар, і пологове відділення функціонувало, й гінекологія була. Тепер - тільки амбулаторні прийоми. Бо згідно нової медичної Програми концентрація закладів йде по містах, туди зводить­ся все до купи. Там тобі й апаратура, і спеціалісти, і матеріальне забезпечення. Та чи став простішим доступ до лікування сільському люду? Знаєте самі, щоб попа­сти до лікаря, треба витратити цілісінький день. Якщо пощастить.






На моє питання - В якому відділенні менш напружена праця?

- лікарка відповіла без паузи: «Звичай­но в гінекологічному відділення. Там передбачаєш події, а пологи - це екстрим, це - бомба уповільненої дії. У будь-яких момент може трапитися непередбаче­не. Відповідаєш, щонайменше, за життя двох, а бувало і трьох. В одну хвилину може статися непоправне. Тому й тяжко медику - і фізично, і морально. Проте, є і позитивне - отримуєш радість від но­вого життя, що кричить в тебе на руках. Коли двоє виписуються додому в гарному стані, це - найкраща дяка для лікаря».

Із 2003 року пологове відділення в селищі не функціонує. І коли, прохо­дячи повз відділення, там все тихо, то колишнім акушеркам від цього хочеться плакати. Але жити далі треба. Жити та працювати.

І кожного дня Олександра Михайлівна продовжує поспішати до пацієнтів. Вона із тієї когорти людей, коли одного разу, про­мовивши клятву Гіппократа, залишається їй вірною назавжди.

Лікарську династію продовжує і її стар­ший син, котрий у Носівці працює лікарем інтенсивної терапії, а його дружина - не­вропатологом. Чи є надія, що й онуки ви­беруть тернистий шлях медика? Щодо онука, то вже точно - ні, бо захоплюється юнак кіберзахистом. Можливо ними ста­нуть дівчатка. Це вже покаже час.

Джерело: Cпецпроєкт редакцій газет «Свідомий погляд», «Ніжинський вісник», «Носівські вісті» від 23.03.2023, Олександр ВАСИЛЕНКО

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: лікарка, гінеколог, Радченко

Добавить в: