Новій лікарці у Коропі житло надали, транспорт обіцяють

Олена Куц

- Олена Віталіївна приходить на робо­ту раніше за всіх. Ми їй дали ключі від будів­лі, щоб не чекала на вулиці, — говорить го­ловний лікар Коропського центру первинної медико-санітарної допомоги Микола Сєма­ка про нову колежанку (працює тут тільки місяць з лишком) — терапевта Олену Куц.

Спершу подумалось: лікарка тільки починає ме­дичну кар'єру, хоче прояви­ти себе з найкращого бо­ку — ось і старається. Та ви­явилося, що це не так. Їй 47.
І стажу вже 25 років.

— Виходжу з дому із чи­малим запасом часу, бо не відомо, скільки доведеться голосувати на дорозі, — по­яснює.
Службову квартиру їй надали в центрі селища. До роботи — без особли­вого поспіху — йти хвилин 20. Але лікарка за стільки не встигає: у неї з дитинства проблеми із суглобами.

— Люди вже знають ме­не — зупиняються, підво­зять. Тому я така рання, — посміхається.

Вона народилася і ви­росла в Запоріжжі. Тут за­кінчила медінститут, вийшла заміж (має двох синів). Рідне місто для неї — найкраще в світі. Ніколи й нізащо не по­кинула б його. Але 24 люто­го 2022-го все поставило з ніг на голову.

...Перші вибухи в За­поріжжі почули вже о 5-й ранку. Противник завда­вав ударів по аеропорту, по місцях розташування засо­бів ППО і радарів. Поблизу летовища зайнялися поже­жі. Потім стало відомо про бої на околицях міста. Ви­ник ажіотаж на АЗС — бу­ли кілометрові черги. Після обіду ввели обмеження на продаж пального. У бан­коматах дуже швидко закінчувалася готівка. Почалися проблеми з функціонуван­ням магазинів, ринків, бан­ків.

26 лютого росіяни вда­рили по тролейбусному пар­ку. Із 27-го місто стали по­стійно обстрілювати.

— Тривога ніби повисла в повітрі. Багато людей на­магалися виїхати. Укрзаліз­ниця призначила додатко­ві евакуаційні потяги, але місць усім не вистачало, — згадує Олена Віталіївна.

Їй із чоловіком і молод­шим — трирічним — си­ном Іллею вдалося виїхати на Закарпаття тільки в бе­резні. Старший — студент — залишився в Запоріжжі. Че­рез це серце постійно не на місці.

— Жили в Рахові. У приміщенні дитсадка. По­тім змушені були переїха­ти до Солотвиного, бо ди­тина постійно страждала
. від алергії. Пів року провели там. На щастя, цілюща во­да місцевих озер допомогла нашому малому.

Я намагалася знайти ро­боту — не тільки терапев­том, а й кардіологом: від­повідний сертифікат під­твердила в Ужгородсько­му медуніверситеті. Але мені не щастило. А якщо й траплялася вакансія, то без житла. Чоловік — на групі. У нього шансів влаштуватися було ще менше.

Тоді ми почали моніторити оголошення про потре­бу в лікарях мого профілю по всій Україні. Так вийшли на Короп.
Перед тим як прийняти рішення, я приїжджала сю­ди, щоб роздивитися, по­знайомитися. Зустріли ме­не дуже тепло. Селище теж сподобалося. І ось ми тут.

— Ми давали оголошен­ня на всіх можливих ресур­сах, бо в нас від коронавірусу померло два лікарі — сімейний і дитячий. Знайти їм заміну виявилося дуже складно, — продовжує роз­повідь Микола Сємака. — Тричі було таке: щойно до­мовлюсь про роботу з педі­атром - угода зривається. Кожного разу з різних при­чин - хтось одружується, виїжджає, хтось має допомагати з онуками.

Проблема залишаєть­ся гострою донині. Селищ­на рада вже й службове жит­ло придбала для педіатра - двокімнатну квартиру з ме­блями, побутовою технікою Але вона стоїть порожня, бо бажаючих поки що немає

Олені Куц надали трикім­натну. Теж з усім необхідним — заходь і живи. Один мінус — п'ятий поверх і немає ліфта.

— Нічого, справляємось. Удома мешкали на третьому — звикли. Головне, що жит­тя тут і в Запоріжжі - це не­бо і земля. Що буде завтра, не знає ніхто, але сьогодні відносно спокійно. Ілюшка без страху ганяє велоси­педом біля дому. Ми прокидаємось не від вибухів, а від дзвінка будильника. Триво­га трохи вщухла.

Крім прийому в Коропі лікарка виїжджає др сіль­ських пацієнтів — зокрема в Шабалинів, Нехаївку. Са­ме ці та сусідні з ними села — майже 2 тисячі мешканців — обслуговував покійний сі­мейний лікар Віктор Толоч­ко. Люди задоволені, що не залишилися без медичної допомоги, укладають декла­рації.

— Чув немало позитив­них відгуків про роботу Оле­ни Віталіївни, — каже очільник ЦЛМСД. — Хочеться, щоб вона в нас залишилася.

Зараз він намагається розв’язати проблему доїзду лікарки до роботи, щоб їй не доводилося зупиняти попут­ні машини:

— Уже є домовленість про триколісний електро-велосипед. Його пообіцяли наші австрійські партнери.

Джерело: газета "Гарт", Марія ІСАЧЕНКО

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: