62-річний Олександр Рибалко робить бандер-грубки з рибкою для ЗСУ
Про волонтерів України практично у всьому світі говорять із захопленням. Адже нашому волонтерському рухові мало аналогів не лише в пострадянських країнах, а й на Заході, звідки й прийшло саме волонтерство.
Сьогодні наші помічники-добровольці забезпечують, матеріально і технічно, бійців на фронті, допомагають внутрішньо переміщеним особам, працюють у тилу, надають медичну і психологічну допомогу, піклуються про тварин, які через війну залишилися без господарів. Люди гуртуються у містах і селах, вдома і за кордоном.
Про волонтерський осередок у Високому, як каже сам герой сьогоднішньої публікації, можна написати цілу епопею, що ми неодмінно зробимо за найближчої нагоди. Поки що ж познайомимо вас, читачі, з одним із її активних учасників.
Не в армію - то до роботи
«Із початку повномасштабної війни ми організували загін самооборони для дотримання правопорядку, - розповідає 62-річний височанець Олександр Рибалко. - Вночі патрулювали село, а вдень допомагали організувати нормальну життєдіяльність. Бо ж тоді не було хліба, дріжджів, солі, борошна... Словом, нічого не було. А ми усіма можливими шляхами намагалися дістати необхідні продукти, разом із комунальним підприємством організували хлібопекарню, яка забезпечувала місцевих свіжим хлібом.
Коли орків відігнали з Чернігівщини та Київщини, а в теробороні відпала така гостра потреба, я відразу пішов до військкомату. Але там сказали, що в таких людях потреби поки що немає. Тож я вирішив допомагати якось по-іншому».
Треба сказати, що Олександр Олександрович у минулому - вчитель трудового навчання, та й по життю - трудовик 100-відсотковий, майстер на всі руки. Сам побудував будинок, сам собі був муляром і плиточником, столяром і теслею. А ще він вміє працювати з металом - колись робив собі коптильню, тож вирішив взятися за виготовлення «буржуйок».
«Раніше таких грубок не доводилося майструвати, - зізнається чоловік. - Але мав уявлення, що треба робити (з газовими балонами треба бути особливо обережним, бо якщо розрізати їх неправильно - він вибухне і рознесе все навколо), мав увесь потрібний інструмент і трішки матеріалу, тож був упевнений, що все вдасться».
Коли нічого не стає на заваді
Перші буржуйки, які сам майстер називає бандер-грубками, Олександр Олександрович почав варити з того, що знайшлося у господарстві, щось ще докупив і став до роботи. Спочатку навіть не думав, кому і як їх відправлятиме. Але точно знав: попереду холоди, тож подібні речі будуть дуже потрібні у бліндажах.
«Виявилося, що у цій справі було дуже багато роботи як для болгарки, так і для зварювального апарата, - продовжує розповідь співрозмовник. - А ще доволі непросто було працювати самому - завжди не вистачало третьої руки, аби щось притримати. Інколи доводилося навіть без маски приварювати, практично наосліп, а потім ходити червонолицим - лице трохи обпалювалося ультрафіолетом.
До того ж, у мене немає спеціальної майстерні, все робилося під відкритим небом, інколи, коли треба було встигнути до відправлення передачі на фронт, - навіть під дощем.
Зазвичай на виготовлення однієї грубки йшло до тижня часу. А ось останню варив три дні, по вісім годин не присідав, навіть потемки під ліхтарем продовжував. Бо якщо б не встиг, іншої можливості передати важливе замовлення просто не було б.
Попри все я намагався робити бандер-грубки якомога якіснішими та безпечними. Адже вони мали стояти у бліндажах, а тому - не пропускати ніякого диму або чаду. А ще, для максимальної зручності та функціональності, до балона зверху я приварював пласку поверхню з товстого металу, на якій можна було б підігрівати їжу. Ще додав підставки з трубок, на яких можна просушувати щось невеличке над грубкою.
На кожному своєму виробові зварювальним апаратом випалював контур рибки - як знак якості виконаної роботи».

Тепло, розвезене Україною
Волонтерство у родині Рибалків - справа сімейна, адже дружина Олександра Олександровича активно допомагає плести маскувальні сітки та кікімори у місцевому Будинку культури. І коли там дізналися, що чоловік став до виготовлення пічок, на нього вийшов Анатолій Красноголовий.
«Раніше він служив на північному напрямку, а потім за станом здоров’я перейшов на волонтерство, - розповідає Олександр Олександрович. - Анатолій дуже допоміг мені із недешевим матеріалом, знаходив балони і все необхідне.
Загалом я зробив шість грубок. Одну виготовив для свого колеги, який воював тоді на Бахмутському напрямку; «поїхали» грубки на Київський і Чернігівський напрямки, де також служать двоє односельців; ще кілька Анатолій Красноголовий відправив своїм побратимам на Південь.
Пізніше я телефонував хлопцям, питав, як себе показали бандер-грубки і чи не потрібно щось удосконалювати. Солдати залишилися задоволеними, тож і мене радує те, що грубки зігрівають душу і тіло наших воїнів.
Знаю, що крім мене й інші виготовляли подібні обігрівачі. Адже в селах «кулібіних», які можуть щось майструвати власними руками, доволі. Просто у нас люди ще трохи інертні, чого я особисто не розумію. Адже зараз, узимку, такі довгі вечори, можна знайти час і допомогти - нашим волонтерам вправні руки ніколи не завадять.
Джерело: газета “Вісті Борзнянщини” від 12.01.2022, Марина ГРИНЕНКО
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Теги: Рибалко, грубки, зварювальник