Приватний фермер Ярослав Чикало: «Не в нашому становищі ховатись в бомбос­ховищах - в полях іде війна за урожай»‎

 

В Україні існує щонайменше чотири групи, які можна кваліфікувати як малі фермери. Ці дрібні сільгоспвиробники виробляють понад 50% валово­го випуску всієї сільськогосподарської продукції, домінуючи над агрохолдингами у тваринництві, виробництві картоплі та овочів. Почасти маючи в наявності не так багато землі, саме малі фермери знають важливість кожної сотки. А тому ставляться до неї із особливою бережливістю та любов’ю.



Магістр історії й новатор сільського господарства

Попри незначну кіль­кість гектарів у обробітку, колишнього прохорянина, а тепер - жителя Борзни Ярослава Чикала теж сміливо можна віднести до дрібних сільгоспвироб­ників. Ось уже сім років він веде особисте госпо­дарство на кількох гектарах прохорської землі. Жартома називає себе генеральним директором, хоча радше їхня робота - то сімейна справа, на якій задіяна уся родина.

Сам Ярослав Петрович свій трудовий шлях розпо­чинав із педагогіки (він - учитель історії із магістер­ським ступенем), а нині викладає краєзнавчий гурток та проводить на­ціонально-патріотичне ви­ховання у Будинку дитячої творчості. Проте душею він найближчий саме до сільського господарства. Хоча змалечку й бачив, яка це тяжка праця - його
батько все життя протрудився у колгоспі. Сьогодні ж вони на пару заводять трактори, працюючи пліч о пліч.

«Я саджаю усього по­трошку: на більш площах сію ранні зернові - пше­ницю, овес, ячмінь, - роз­повідає чоловік. - Решта - під овочами. На прак­тиці вже переконався, що така городина, як молода картопля, часник, солодка кукурудза завжди будуть у ціні. А ще саджаю на продаж огірки, кабачки, цибулю... Хтось, можли­во, скаже, що краще мати 100 гектарів під пшени­цею та чекати врожаю, а я впевнений: і з 10 гектарів можна мати не менший прибуток, якщо до спра­ви підходити з розумом.

Сьогоднішній аграрій має цікавитися новітніми тех­нологіями, інакше за яки­хось 5-10 років він може опинитися на узбіччі фер­мерства. Я, наприклад, на ділянках під огірками та кукурудзою почав практи­кувати зрошення земель: вдома накачую водою бочку на 3 тисячі літрів (її вистачає на два поливи), трактором везу на поле, а там уже й зрошувальники різні, й спрей-стрічки під'єднані. Трудомістка праця, але вона дає свої результати - покращуєть­ся врожайність».

Немало доводиться до­класти зусиль, щоб вирос­тити молоду картоплю. 10 соток землі під неї чоловік оре ще з осені, на початку квітня культивує і відразу саджає. Обирає ранній голландський сорт, який вже за 40 днів матиме то­варний вигляд. Усю пло­щу накривають агрово­локном, яке дає плюсову температуру навіть тоді, коли на вулиці невеликий мінус. Двічі доводиться волокно скручувати, щоб просапувати. Натомість картопля виростає мак­симально органічною - її навіть від жука не обро­бляють: поки колорад по­чинає атакувати городи­ну, Ярослав свій урожай уже збирає. Так само, без будь-якої хімії, вирощують кабачки, огірки та кукуру­дзу.

І швець, і жнець...

Вирощений урожай фермер разом із това­ришем продають у серці нашої країни - у столиці, на офіційних ярмарках. «Вони відбуваються прак­тично кожен день, лише у різних районах Києва, - розповідає співроз­мовник. - Все офіційно, з усіма необхідними до­кументами. Наші основні покупці - люди старшого віку. Молодь картоплю та огірки не купує, не знаю навіть, що вони їдять (смі­ється). А поважні містяни люблять домашнє, тож коли бачать, що торгують хлопці з села, беруть овочі залюбки. Я в свою чергу можу уступити, бо мені за задоволення просто по­спілкуватися з людьми. Тож, буває, не так натор­гую, як набалакаюся. Ді­тям, наприклад, цьогоріч кукурудзу за пів ціни від­давав - мені не шкода, я за надприбутками не га­няюся.

Хоча й зовсім лукави­ти не буду, основна мета мого господарювання - все ж заробити, аби за­безпечити достойне жит­тя своїй родині. А тому я щороку проводжу аудит своєї роботи: записую всі витрати і прибуток, на­прикінці року аналізую, на якій продукції краще акцентувати увагу, а чим займатися менш вигідно.

Вести господарство намагаюся максимально розумно і заощадливо. Наприклад, сьогодні ціни на добрива вже минули розумну межу, не кожен середній фермер зможе собі дозволити закупити і вносити добрива на на­ступний рік. Мене ж виру­чає невелике батьківське господарство. Тож під зер­нові куплю добриво, ніку­ди від того не подінешся, а ось під городину внесемо власну органіку.

Економити дозволяє й щоденна самоосвіта. Че­рез інтернет я цікавлюся новими способами виро­щування чи обробітком землі, переймаю досвід таких же малих фермерів. Наприклад, сьогодні уро­жай зернових можна мати й за мінімального обробіт­ку ґрунту: не орати, а про­сто продискувати. Резуль­тат і так, і так буде, але за дискування солярки вдічі менше використається».

Допомагають не витрачати зайвого й «золоті» руки Ярос­лава. Адже сьогодні робота у сільському господарстві - про­цес майже повністю механізо­ваний, проте всього обладнання не накупуєшся. Багато чого чоловік змайстрував та поремонтував власноруч.

І хоча ні­якої спеціалізованої освіти не має, опанувати інженерні пре­мудрості свого часу допомогли батько та сестрин чоловік.

«З дитинства звик працювати з технікою, - розповідає спів­розмовник. - Бо ж мало зна­ти теорію, потрібна неабияка практика.

Починав із ремонту мопедів, сьогодні ж сам дово­джу до ладу свій трактор і об­ладнання до нього. Без цього у сільському господарстві - ніяк.

Аграрій повинен бути не лише агрономом, а й інженером, бухгалтером, навіть економіс­том (щоб прогнозувати попит та пропозицію на окрему продукцію), стратегом і метеоро­логом. І при всьому цьому у сільському господарстві немає «2+2=4».

Тут теорія не завжди працює. Можна вкласти всі сили і гроші, а прибутку зовсім не отримати. А коли й отри­муєш, не можеш використати його лише на себе: якщо хо­чеш розвиватися, мусиш вкла­дати у техніку, новації, інакше далеко на старому не заїдеш.

Все це приходить із досві­дом. Я аграрій ще не дуже досвідчений. Цьогоріч, напри­клад, невдало «проекспериментував» із часником: вчасно не встиг закупитися якісним насінням, нашвидкоруч поса­див тим, що знайшов, а тоді вже зрозумів, що часник був ярим (Ярі культури, ярові́ культури — однорічні сільськогосподарські рослини, яких висівають навесні й одержують урожай у рік посіву). Скоріш за все, він пропа­де, дуже шкода маминої праці, адже вона два дні його сади­ла…

Тому я завжди кажу: фер­мер повинен обробляти стільки землі, скільки встигає оброби­ти до ладу, щоб все було покошено, прибрано, без бур’янів, щоб все встигати. Краще не ганятися за сотнею гектарів, а провести оптимізацію своїх земель».

Ютубер-початківець

Завжди була непростою ро­бота у полі, а цей рік видався особливо важким. «Насправ­ді, було страшно виїжджати у поля - чув, що трактористи підривалися на мінах, - згадує про початок сільськогосподар­ських робіт Ярослав. - У Про­хорах також ночували ворожі війська, були побоювання, що вони могли залишити вибухові «сюрпризи». Але, як співаєть­ся в одній пісні, не в нашому становищі ховатись в бомбос­ховищах - в полях іде війна за урожай. На власний страх і ризик вийшов у поле, а коли пройшла дискова борона, зро­зумів - нічого страшного вже не станеться.

Тоді в селі були перебої зі зв’язком та електрикою, паль­не взагалі діставали за косміч­ними цінами, по каністрі, в кого тільки могли. Словом, впевне­ності у завтрашньому дні вза­галі не було. Але тут процитую іншого свого знайомого: «Ні­чого у нас і так буде. А треба постаратися, щоб у нас таки щось було!» Тому й садився, а там - буде, що буде. І так робив кожен.

Я вам скажу, більш емо­ційних, але й відданих власній роботі, ніж фермери-одноосібники, я не знаю. Бо попри всі складнощі і власні нарікання, ніхто з них не покинув землі, не віддав іншим у оренду. Якщо вже впряглися - щороку працюють по максимуму. І справа тут не лише в заробітках. Про­сто коли душа до землі нашої, до ланів родючих лежить, то як її покинути?»

До речі, саме про любов до рідних краєвидів, про землю та роботу на ній Ярослав планує розповідати на широкий за­гал: трохи більше тижня тому він завів власний ютуб-канал. «Планую не лише ділитися сільськогосподарським до­свідом, а й маю дві мети. По перше, хочеться самому виго­воритися, відійти від суржику, притаманного нашому регіоно­ві, до чистої української мови. По-друге, вважаю за потрібне розвивати український кон­тент. Бо ж сучасна молодь - у тік-тоці та ютубі, який у біль­шості своїй російськомовний. Це потрібно змінювати, вихову­вати майбутні покоління у лю­бові до Батьківщини, до україн­ської мови, до рідної землі. Це все є за що любити!»

Джерело: газета “Вісті Борзнянщини” від 17.11.2022, Марина ГРИНЕНКО

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.