Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям про людей » 74 сорти винограду вирощую Петро Талаш
Рекламодателям

Радио
Радио

74 сорти винограду вирощую Петро Талаш

 

Справа Петра Талаша, якою він займається вже 12 років, не зали­шає байдужим нікого. Варто хоч одним оком глянути на неї, ти «попав». На його подвір’ї гості чи не щодня. Щоб подивитись і забра­ти з любов’ю плоди його дбайливих рук. Перше знайомство завжди має продовження і люди повертаються до нього знову. Ось і ми діз­нались про Петра Талаша і просто не могли не розповісти про ньо­го. Впевнені, що і вам буде цікаво, адже чоловік вирощує на своїй ділянці 74 сорти винограду.



Петро Григорович Талаш не проживає на Сосниччині, та це не зменшує цікавості до нього. Чернігів - його рід­не місто, та буває він там рідко. Вже багато років чоло­вік майже оселився в селі Смяч Сновської громади, те­пер вже Корюківського району. У Чернігові власний дім, тільки землі біля нього всього одна сотка. Малувато. Ось і обзавелись дачею у 2000 році.

Село Смяч розташова­не у красивому місці, де протікають дві річки Смяч і Снов. Будинок родини Талашів на березі Снову. Відразу поса­дили сад. А ось про виноградник тоді і думки не було. Перші лози з’явились на ділянці 12 років тому. Петро Григорович має по-справжньому золоті руки. Він буді­вельник. Якось товариш попросив допомогти звести дачу. Там і побачив декілька добре доглянутих кущів. Лози підрізані, нічого зайвого, рівно підв’язані, грона ве­ликі, соковиті і дуже смачні.

Зацікавився. Товариш наді­лив чубуками. Плекав їх як малих діток. Дуже хотілося і собі мати дуже смачнючий сорт. Перші кущі несли ра­дість. Так і зацікавився. А якби ще щось посадити нове. Почав шукати. Дзвонив, замовляв.

Перший новообраний кущ розчарував. Це був сорт Ананасний. Дочекався врожаю і виявилось зовсім не те, чого очікувалось. Ягоди дрібні 5-8 грамів. І він його про­сто викорчував. Замовив інші. Прийнялись і пішло-поїхало. За роки його захоплення зібралось 74 сорти. Є улю­бленці, яких по декілька кущів. І всіх плетистих на ділян­ці понад 80 одиниць. Така кількість потребує багато ува­ги. Роботи у місті не стало, і чоловік залюбки оселився у сільському будиночку.

Виноградне царство розкошує на 6 сотках родючої землі. Лози ніжаться на шести рядах, кожен по 30 метрів довжиною. Міжряддя має триметро­ву довжину. Кожен кущ в рядку має сусіда чітко через три метри. Рости їм господар дозволяє по півтора метра в обидві сторони, по шпальті. А у висоту 2,20, не вище опо­ри. Кущі мають одинакові рівненькі зачіски.

- Виноград любить всього три речі: це вода, сонце і тінь господаря, - каже Петро Григорович. - Перша ро­бота - це підйом лози з ліжка, тобто з землі. І роблю це в кінці квітня, коли квітне кульбаба. Раніше цього роби­ти не можна, виноград не так боїться зимових морозів, як весняних заморозків. Коли ще починав, вкривав пле­чисті соломою, очеретом, мішками з під цукру. Та такий метод не зовсім добрий. Досвід показав - найкраще лози прикопувати.



Восени обрізаю з приросту 90 відсотків, за­лишаю тільки 10. Головне, не скупитись, інакше великих грон не буде. Обрізаю тільки тоді, як опаде листя з ньо­го. Кладу на землю, пришпилюю металевими скобами і просто насипаю зверху 10-15 см землі, не більше. А вес­ною руку в землю засунув, труснув і лоза вже вільна. Так вони не пріють, не мерзнуть, миші не їдять. Прикопую глибокої осені тільки тоді, коли вже почую про справж­ні зимові морози. Вкладаю в суху погоду. Обрізані лози зв’язую в пучок, вішаю бірки з назвами і зношу в погріб.

Обов’язково треба помістити їх у ємкість, де знизу буде сантиметрів 5 води. Не бійтесь, від цього вони не згни­ють. Весною важливо обробити виноград від хвороб. Найбільш небезпечні - це мільдю і одіум. Вперше обпри­скую лози до цвітіння «Ридомілом Голд». Тільки но з’яв­ляється перша квіточка, пора обробляти, тоді хай квітне, не чіпаю. Другу обробку треба проводити, коли виногра­дини в стадії гороху.

Для повторного обприскування ви­користовую «Фалькон». А тоді слідкую за ростом моло­дих пагонів. Опори в мене акацієві, висотою 2,20 м. На них у 5 рядів натягнутий металевий дріт. На нижню гори­зонтально прив’язую лози, які залишились з осені. Далі з них піде молодий приріст. Важливо між приростом за­лишати 20 см, щоб плечисті добре провітрювались, інак­ше будуть хворіти. Кожну молоду гілку прив’язую по мірі її росту вертикально. А коли доростуть до верху, обрізаю і більше рости не даю. Бокові пагони на молодих відро­стках теж треба виламувати. Вони забирають силу для свого розвитку і тоді грона можуть не визріти. І тут го­ловне - зав’язь. На кожній гілці з’являється 3-4 майбутні грона. Дуже важливо «придавити свою жабу» і залиши­ти тільки по одному суцвіттю на гілці. Повірте, таке гро­но виросте великим і ягоди будуть буйні. Якщо залишити більше, то ягоди будуть дрібними і в перерахунку зали­шене одне суцвіття восени по вазі і розміру візьме пер­шість. Ні в якому разі не проявіть жадібності до видален­ня пагонів - тільки 20 см між ними і тільки по одному суц­віттю. Зараз так багато продається різних сортів, та всім раджу: купуйте тільки ранні і ультраранні, інші в нашій північній області просто не визріють. З роками в мене ба­гато друзів з’явилось, таких же любителів, як я. Ми спіл­куємось, даємо паради один одному, хтось ділиться: ку­пував і виростив такий то сорт, варто чи ні його садити.



Замовляю сорти в різних аматорів-любителів. Майже завжди виростає те, що купив. Тільки одного разу вийш­ло не те. Замовив виноград синього кольору, дочекав­ся першого врожаю, а він не посинів при достиганні, а виявився зеленим. Смакові якості не розчарували, дуже смачний, єдиний мінус, що я не знаю якого він сорту. Ми його так і називаємо - зелений. Він у нас у фаворитах, його декілька кущів.

Виноградом смакуємо уже давно. Найперший дозрів сорт «Забава». Для виноробства використовують тех­нічні сорти. У мене всі сорти столові, для вживання. Є універсальний сорт «Киш-миш юпітер». З нього і вино добре виходить, і родзинки сушимо. «Надія Азос» має синій колір, грона величезні, сорт по-своєму цінний. Є «Киш-миш лучистий», «Фурор», «Сенсація», «Бажена», «Аркадія», «Ювілей Новочеркаська», «Лівія», «Юліяан», «Ізумлєніє», «Ландиш». «Бузковий туман» має взагалі величезні грона. Росте 4 кущі «Киш-миш велес». Вісім років господар його плекав. Ягоди буйні, грона вели­кі, але, як не шкода, та прийняв рішення попрощатися з ним.
Справа в тому, що моя садиба знаходиться в низь­кому місці. Роси щоранку і ягоди лопаються. Тоді оси, мухи і він пропадає. Цьогоріч дочекався першого врожаю сорту «Сицилія» і також буду з ним прощатися. Ягоди по­лопались, посмакували ними тільки комахи, тому сенсу ростити його далі не бачу, - розповідає Петро Талаш.

Виноград - це не єдине захоплення господаря. Ще на ділянці росте малина, ожина, полуниці, кавуни і багато квітів. Цим займається дружина.

- До війни вона працювала у місті на підприємстві і при­їздила до мене тільки на вихідні. А коли розбомбили уста­нову, залишилась без роботи. Стала в центрі зайнятості на облік і тепер майже увесь час біля мене. Мені краще, адже вона мій головний помічник. Квіти - то її заняття, а в нас їх багато, що тут, що у місті. Там біля будинку зем­лі тієї сотка, так половина під квітами. Тюльпани навіть на ділянці полуниці вирощує, - жартома каже господар про дружину Тетяну Сергіївну. - В домі було багато квітів, та через війну вони всі пропали, адже ми від лиха рятува­лись тут. Особливо орхідей шкода, їх було чимало. Я дру­жині замість букетів завжди квіти у вазонах дарував. Букет за тиждень зів’яне, а у вазоні буде роками радувати.

Є у мене тут і сотня курей. Послід з них прикопую в траншею посеред міжрядь, а тоді через деякий час зем­лю звідти підсипаю під кущі і цим підживлюю, - ділиться Петро Григорович.

Ранок у подружжя Талашів розпочинається з кави. А тоді вони йдуть до винограду. Та перед цим господар зайде поговорити і привітатися з ще одними мешкан­цями садиби - це бджоли. В теплу пору року господар спить по сусідству з ними. Петро Григорович побудував апі-будинок, це невелика споруда, де відпочивають над вуликами і дихають випарами бджолиних продуктів.

- Я ночую в апі-будиночку до самих холодів. Як би не натомився, та під ранок після такого сну відчуваю при­плив сил та енергії, - каже чоловік. - З меду роблю медовуху. Та це тільки для своїх потреб. У гості часто при­їздять друзі, свати. Син і донька з родинами живуть в Чернігові, теж часто бувають. А взагалі двері мого двору не зачиняються майже круглий рік.

Урожай винограду продаю на місці. Будь-хто може приїхати, спробувати і купити той сорт, який припав до душі. А ще люди за­мовляють собі чубуки або вже готові укоріне­ні пагони. Така практика людям подобаєть­ся. Побачив, спробував, можеш і в себе по­садити такі ж лози. Продаю чубуки восени по 25-30 грн. Саджанці по 70-80 грн. Є і по 100 грн. Людей багато їде. Приїздили з Ніжина, Городні, Березного, Сновська, Чернігова. Нещодавно автобус з Новгорода-Сіверського завітав. Ходять, пробують. У мене на кожному кущі висить бірка з назвою сорту, щоб люди знали, що перед ними, - розповідає аматор-любитель.



А серед місцевого населення є ще такі люби­телі? Чи не заразили виноградною хворобою когось у селі?
- питаємо Петра Григоровича.

- Місцеві теж купують лози. Тільки це зазви­чай пару сортів. В таких об’ємах я один. Буває що купили, ходжу і бачу - не той догляд. Тоді і розмір грона менший. У мене є чітке правило: щосуботи, якщо нема дощів, поливаю по два відра води під кожен кущ, особливо це стосу­ється молодих насаджень. Саджу в яму, іно­ді обставляю її шифером. Це для того, щоб вода попадала під коріння. Я в кишені завж­ди ношу мотузки. Щоразу то там підв’яжу гі­лочку, то там. Роботи постійно вистачає. Коли крутишся біля нього, то тоді від тебе ота тінь, яку так любить виноград. Коли ягоди налива­ються соком, то обриваю зверху трохи листя, щоб більше сили кущ віддав дозріванню, але ні в якому разі раніше цього робити не мож­на. Інакше будуть опіки, - розкриває секрет господар. - Я завжди всім розповідаю що і як треба робити. Кажу людям: може, щось і не правильно роблю, але в мене вийшло і у вас може вийти. Коли перший кущ садив, не вірив що щось з того буде, а воно ось як з роками розвинулось, - продовжує Петро Григорович.

Але є один шкідник на ділянці, від якого ніяк не може­мо позбутись, - жартома каже господар. Це наша соба­ка Нора. Такса має друге ім’я Цукерочка і прилипла ця назва до неї міцно. Справа в тому, що Нора обожнює со­лоденьке. їсть морозиво, цукерки, а також кавуни, мали­ну та виноград. Саме тому її в город і не пускаємо. Коли ще не достиглі грона, беру її з собою, вона лагідна, хо­дить поряд. Якщо вже ягоди починають достигати, неод­мінно понадкушує. Вона всіх любить, живе з нами в бу­динку. Тільки почує, що до двору авто під’їжджає, відра­зу виляє хвостом, біжить до дверей зустрічати гостей. Ми всім раді. Продаємо виноград за минулорічними цінами, розуміємо, що зараз всім важко. З собою завжди зверху в якості бонуса зайву гілку дамо, не шкода, хай буде при­ємно людям, - щиро каже Петро Григорович.

А найбільше 55-річний господар радіє онуку Андрійку, який пішов у 1 клас. Він дуже любить діду допомагати. Крутиться біля нього постійно.

- Завжди каже: діду, ходімо щось будемо робити, вихо­дить, що не я його прошу, а він мене тягне до роботи, - посміхається дідусь.

В кінці городу річка і чоловік у вільну хвилину любить половити рибу. Обожнює і тихе полювання в лісі з коши­ком в руках. Спілкування наше виявилось довгим і дуже цікавим. Шкода тільки про одне, що розмовляли ми по телефону і по-справжньому не зустрілись, хоча госпо­дар гостинно і щиро запрошував до свого «виноградно­го царства», щоб подивитись на все власними очима. Розповісти про нього спонукало відео у фейсбуці, яке зняв господар і виклав на своїй сторінці, де показав вели­чезні грона. Будь хто може зайти і подивитись. Впевнені, що багато читачів захочуть побути «виноградними» па­ломниками якщо не насправді, то в інтернеті. І можли­во хтось захоче посадити в себе гілочку Божого некта­ру, як кажуть в народі. Шукайте, питайте, домовляйтесь. А може і знайдуться бажаючі поїхати до Смячу, на влас­ні очі подивитись, спробувати посадити в себе районова­ні сорти. Будемо раді, якщо ця стаття прийде в задово­лення і до душі. Сподіваємось, що і на Сосниччину пере­селяться виноградні лози з «плетучого царства» Петра Талаша. Успіхів всім, хто зацікавиться.

Джерело: газета “Вісті Сосниччини” від 15.09.2022, Наталія МАТВІЄНКО

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Талаш, виноград, Сосниччина, Смяч

Добавить в:
 
 


Центр Комплект