У Митченках дідусь та онук мають одну справу на двох - бджільництво

Добавить новость

Суббота, 6 Августа 2022 16:41  |  Просмотров: 4415

Чимало нагальних справ літньої пори у Анатолія Єгоровича Білочицького, який проживає у селі Митченки. Найбільше його дорогоцінного часу займає улюблена справа - робота на пасіці, без якої він уже не уявляє себе та свого життя. Вже близько 25 років чоловік віддав бджільництву. Пасічник знає про бджіл та мед практично все.



Коли розпочинав займатися пасічництвом, придбав усе необхідне приладдя, а ось вулики виготовив сам, адже має золоті руки і теслярство йому до вподоби. Всі будиночки для бджіл доглянуті, пофарбовані, яскраві.
Вулик - це маленька держава, де кожна бджола виконує свої функції. Радіус польотів медоносних комах - 3 кілометри, а рій може відлетіти і ще на більшу відстань.

- Вулики для пасіки виготовляю власноруч, адже здавна люблю майструвати, маю необхідні верстати, - розповідає чоловік.

Анатолій Єгорович - гарний господар, дбайливий батько та турботливий дідусь. Він життєрадісний, завжди готовий прийти на допомогу ближньому, порадити добрим словом. Саме таких людей і люблять бджоли.
А ще Анатолій Білочицький шанована у селі людина, завжди переймався й переймається життям рідного краю. Має майже 45 років трудового стажу. Працював у рідному селі у колгоспі інженером по техніці безпеки, завскладом запчастин, диспетчером, був головою ревізійної комісії.

Анатолій Єгорович розповідає, що його батько тримав вулики, саме тоді і він почав виявляти до них інтерес. Це захоплення починалося із декількох сімей бджіл, потім було 10, а нині у Анатолія Єгоровича їх 17.

Захоплення дідуся із великим задоволенням поділяє онук Єгор. Хлопець змалечку придивлявся до копіткої праці дідуся біля бджілок-трудівниць, виявляв цікавість до бджолиного світу, а згодом став незамінним помічником. Юнак із мамою, татом та молодшою сестричкою проживає у Батурині, але щоразу, коли чекає робота на пасіці, він приїздить до дідуся у село Митченки та із великим запалом все вміло і по- дорослому робить, аби був гарний взяток. Нині Єгор Яременко закінчив одинадцять класів, перед хлопцем відкриті всі шляхи у доросле самостійне життя. Тож нехай тобі щастить, юначе!

- Всі знання і вміння передав цьому здібному і охочому до бджільництва хлопцеві. Можу не сумніваючись сказати, що Єгор вміє все, що потрібно. Спочатку внук працював під моїм керівництвом, а нині сам може впоратися на пасіці, - із гордістю розповідає Анатолій Єгорович. - Аби стати справжнім пасічником, потрібно вчитися у самих бджіл, добре знати їх повадки та поведінку. Нам подобається спілкуватися із бджолами, працювати біля осель цих медоносних комах, а потім ласувати свіженьким запашним медком.

Робота на пасіці клопітка та нелегка. Потребує чималих зусиль. Бджоляр має знати усю біологію бджолиної сім’ї. Усе, що йому не під силу, бджоли зроблять самі. Та недбальство в роботі, промахи пасічника, усе це впливає на продуктивність результату. Інколи, стомившись на пасіці, Анатолій Єгорович йде до своєї майстерні та майструє . Це вміння допомагає йому ремонтувати все у його господарстві, підтримувати все у порядку. Нині чоловік працює над виготовленням млина, який віддасть зятю, адже ця річ дуже необхідна та корисна.

Сумує чоловік за своєю покійною дружиною, з якою прожили чимало років, згадує її. Шкода, що Ганна Іванівна так рано залишила цей світ, але життя продовжується. Радіє душа тата і дідуся, що поряд із ним завжди його найдорожчі - донька Лариса, зять Андрій та внуки Іринка та Єгор. Часто навідуються вони до Анатолія Єгоровича. Але біля обійстя літнього чоловіка їм ніколи відпочивати. їх також цієї гарячої пори чекає чимало роботи. Найперше - займаються обробітком городів, тримають їх у повному порядку, аби виростить гарний урожай. А коли родичі від’їздять додому,то Анатолій Єгорович не залишається наодинці, адже у нього є вірний товариш - котик.

У вільний від роботи час Анатолій Білочицький включає комп’ютер та занурюється у Інтернет - новини. Адже, як говорить чоловік, переймається обстановкою в державі, переживає за військовослужбовців, людей, які перебувають під окупацією ворога.

- Ніколи не думав,- із жалем у голосі говорить Анатолій Єгорович,- що мені іще раз доведеться пережити жахіття війни. Хоча у роки Другої світової я був зовсім маленьким хлопчиком, але до цих пір пам’ятаю окупацію рідного села, у пам’яті і до нині імена двох німців, які були у селі та заходили до хати. Батько Анатолія Єгоровича був мобілізований, як і більшість його односельців наближав Перемогу. Після війни повернувся додому, де його з нетерпінням чекали дружина та троє дітей. Анатолій був найстаршим. Нині у Анатолія Єгоровича із рідних братів та сестер залишилася лише одна сестра, яка народилася вже після війни. Проживає вона у Житомирській області, тому бачаться брат із сестрою нечасто. Зважаючи на події у країні, літній чоловік все ж сподівається на довгоочікувану зустріч із дорогою його серцю людиною у мирній Україні.
Тож нехай якнайшвидше настане мир, квітують сади, луки, ліси і поля дарують насолоду та щедрі медозбори.

Газета "Голос Присеймів'я" від 07.07.2022, Інна МОЗГОВА. Матеріал створено за підтримки Української Асоціації Медіа Бізнесу (УАМБ)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: