Рекламодателям

Радио
Радио

Комарівські «вороги народу»

 

Напевне, кожен бачив у міській чи сільських бібліотеках багатотомне видання «Реабілітовані історією. Чернігівська область». Ця науково-дослідницька праця, що базується виключно на судових документах, емоційного навантаження не могла нести апріорі. А як же хотілося дізнатися більше, ніж «сухі» рядки вироків, адже за ними неминуче стояли долі живих людей, більшість з яких безневинно потрапили у жорна безжальної сталінської каральної машини.

Краєзнавець Юрій Кантур дослідив хронологію арештів жителів Комарівки, яким влада припечатала тавро «ворог народу.

Олексій Іванович Полениця народився у селі Пирогівка на Прилуччині 1888-го. До Комарівки перебрався з початком Першої світової війни. Працював тут робітником - перебивався з хліба на воду. Статків не набув. Тільки й землі - що під нігтями, а з худоби - хіба воша на повідку. Безземельний сільський пролетар, одним словом.

Влада тоді мінялася частенько - бачили у селі чимало різних прапорів. У квітні 1919 року якраз майоріло червоне знамено - не вперше і не востаннє. Чим образила більшовицька влада Олексія Івановича - достеменно невідомо, та звинувачення йому висунули серйозне - антирадянська агітація!
27 квітня 1919 року, наступної після Великодня неділі, раба Божого Олексія заарештували безбожники. Утримували під вартою довгенько і безуспішно. На підписку про невиїзд його відпустили тільки в середу перед Трійцею - 4-го червня. Затим Чернігівський губтрибунал 28 червня виніс вердикт: справу проти О. І. Полениці було припинено.

Ганна Йосипівна Денисенко народжена у Комарівці 1891-го, але вийшла заміж і мешкала на батьківщині чоловіка - у селі Печі Хорошеозерської волості Борзенського повіту. Молодицею, певно, була меткою та балакучою, втім, як і більшість жінок.
У вівторок, 28 вересня 1920-го Ганну повезли у волость. Не на похрамини - до «холодної» за розповсюдження провокаційних чуток. Сиділа там, доки й Покрова прийшла, лиш тоді її відпустили на підписку про невиїзд. А революційне правосуддя виважувало міру провокаційності тих чуток ще, вважай, чотири з половиною місяці! Рішенням Чернігівського губтрибуналу справу Денисенко припинили 1 березня 1921 року.

Комарівське коріння було і в червоноармійця Івана Яковича Задерка. Народжений 1883-го, він встиг навоюватись донесхочу. Застав, неборака, імперіалістичної й громадянської. Тепер ніс військову службу в 401-му стрілецькому полку.
Івана Задерка заарештували 21 січня 1921 року за службу в денікінській армії. Справді, був такий епізод у бурхливій біографії нинішнього червоноармійця. Втім, не лише у нього. Он, радянський поет Володимир Сосюра свого часу теж воював у армії УНР! І що? Справді, тоді на подібні речі дивилися простіше, не вважаючи людину злочинцем за сам факт збройної боротьби по той бік барикад.

Ось і в ситуації Івана Яковича трапилось якраз так. Вже 24 квітня справу було припинено. Воно б то, наче, й нічого, але ж офіційної реабілітації його нащадкам довелося чекати аж до 15 лютого 1999 року! Майже 78 років - без вини винуватий...

На щастя, у роки громадянської війни наші земляки більше не потрапляли до рук радянського «правосуддя».

Абсолютну більшість засуджених у 1927-1930-х роках складали «одноосібники». Так, 17 червня 1927-го влада заарештовує 65-літнього Степана Михайловича Кубраківського. Йому судилося стати найстарішим в’язнем

Комарівки на час арешту. За гратами довелося сидіти аж до 9 вересня, коли Степана Михайловича випустили на підписку про невиїзд. Заготівлю сіна для худоби та жнива Кубраківський, звісно, пропустив. Добре, хоч рідня тоді допомогла з польовими роботами, та без втрати частини урожаю все ж не обійшлося. От і думай тепер, як житимеш далі.

Одноосібник затявся, не покаявся і у колгосп не побіг. Лише 7 серпня 1928 року надзвичайна сесія Ніжинського окружного суду оголосила вирок у справі - позбавлення волі із суворою ізоляцією на 5 років. Покарали Кубраківського показово, у науку іншим.

Малописьменного Гаврила Васильовича Кириченка, який народився 1872-го, взяли під варту 27 червня 1927 року. У в’язниці він перебував аж до засідання надзвичайної сесії окружного суду, яке відбулося 7 серпня 1928-го. Гаврила Васильовича виправдали! Ну, чим то не доказ неупередженості найгуманнішого в світі суду? Воно то, наче, й так, але земелька та худоба залишалися без дбайливих рук господаря більше 13 місяців! Мешканці Комарівки задумались: якщо вже без вини тебе прикривають на рік, то чого ж чекати далі?

«Наочна агітація» подіяла: число колгоспників хоч потроху, та зростало. Темпи колективізації дещо пригальмували восени 1929-го. Потрібен був новий урок і він не забарився. 19 жовтня 1929 року відбувається арешт одноосібника Івана Михайловича Васильця. Цей тридцятилітній чолов’яга, що здобув середню освіту, уособлював класового ворога на селі розумного й хазяйновитого. Церемонитися з ним не стали: перед Водохрещем особлива нарада засудила Васильця на 3 роки концтабору.

1930-й починався для Комарівки грізно. Першим із комарівців 10 лютого кинули за грати Андрія Свиридовича Кошового, 1877 року народження, малописьменного. Особлива нарада розглянула «справу» оперативно і вже 28 лютого винесла вирок: вислати Кошового до Північного краю на 3 роки.

За чотири дні, 14 лютого, вперше в селі заарештували двох: 42-річного Якова Степановича Перця та Федора Михайловича Федірка (45 років). Особлива нарада спрацювала ударно і вже за 12 днів підсудні рушили слідом за Кошовим на той самий строк у Північний край.

Наступного арешту чекати довелося місяць і день. 15 березня до буцегарні загримів 36-річний Петро Михайлович Василець - другий з родини. Його молодшого брата Івана відправили до концтабору ще в січні. Петро теж загримів на 3 роки.

На Сорок святих, 22 березня - знову два арешти. 23-річний Михайло Григорович Коросько чекав на вирок особливої наради ледь не до Івана Купала - 5 липня традиційно направили на 3 роки до Північного краю.

А от з молодшим за нього на рік Іваном Михайловичем Перцем історія вийшла дещо інша. Вироку він теж дочекався 5 липня, та (о, диво!) справу Івана Перця закрили! Влада, певно, давала шанс виправитись. Проте, цю нагоду одноосібник з початковою освітою бездарно змарнував, бо до колгоспу так і не записався. Впертість мала бути покараною і справа за цим не стала. Вдруге Івана Перця взяли під варту 21 квітня 1931-го. Свій ліміт на гуманність влади він вже вичерпав, тож 17 серпня був направлений до концтабору на 3 роки.

Затишшя на судовому фронті для комарівців тривало рівно сім місяців, протягом яких селяни могли спокійно провести увесь комплекс польових робіт.

22 жовтня до Ніжина в кайданках поїхав Іван Автономович Ткач, 1869 року народження, аби 11 листопада довідатися про вже традиційні 3 роки висилки. Правда, до Казахстану - робочі руки були потрібні й там. Івану Автономовичу, насправді, не пробачили його підприємницького минулого: ще за часів царату Ткач володів першою в селі приватною цегельнею. А на рівних паях з Гаврилом Пантелійовичем Гутом тоді утримував майстерню з виготовлення ободів на колеса. Давно те було, а, бач, згадали.

Та по-справжньому гримнуло вже наступного дня. У четвер, 23 жовтня, заарештували відразу п’ятьох одноосібників! А що з ними панькатись, ідейно несвідомими? На лаву підсудних тоді потрапили: Гаврило Пантелійович Гут, 1870 р. н. - 3 роки висилки до Казахстану (за компанію Ткачу); Григорій Корнійович Коросько, 1876 р. н. та Іван Михайлович Перець, 1883 р. н. обом - по 5 років висилки у Північний край; Омелян Олексійович Федірко, 1895 р. н. - 3 роки концтабору; Григорій Сергійович Кубраківський, 1897 р. н. - 3 роки висилки у Північний край.

Маховик репресій розкручувався, каральна машина режиму працювала без вихідних. У суботу, 25 жовтня забрали 62-річно- го Якова Антоновича Кайдаша та 52-річного Йосипа Тарасовича Степанця. Малописьменний Кайдаш 13 листопада отримав нагоду за 3 роки ретельно ознайомитися з життям у Казахстані. Про його подальше життя відомостей немає.

А Степанець відбув свою трирічну висилку у Північний край і повернувся чомусь до Ніжина. Тут Йосипу Тарасовичу ніяк не вдавалося працевлаштувати- ся після відбуття покарання, оскільки потенційні роботодавці відмовлялися мати справу з колишнім «сидільцем». У підсумку, Йосипа Тарасовича Степанця як особу без певних занять вдруге заарештували 18 жовтня 1937-го. Йому інкримінували антирадянську агітацію і запроторили до виправно- трудового табору (ВТТ) на 10 років.

На Дмитра, 8 листопада, надійшла черга Сергія Андрійовича Кривоберця. Це випадок варто розглянути детальніше. 64-літнього малописьменного одноосібника особлива нарада засудила до концтабору умовно! Причому, без зазначеного терміну! Воістину, унікальний випадок! Принаймні, для Комарівки.

Джерело: Газета "Вісті Борзнянщини"  від 12 травня 2022 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: історія, ворог, краєзнавець, Кантур

Добавить в:
 
 


Центр Комплект