• Брухт Минус 40
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » Родина Браник переїхала з карпатських гір на Чернігівське полісся

Радио

Родина Браник переїхала з карпатських гір на Чернігівське полісся

 

Мабуть, добре, що людям непідвладно зазирнути у власне майбутнє. Адже ж так значно простіше й спокійніше: живи собі, візуалізуй реальні події та мрій про хороше. А ще — вір, що воно обов’язково збудеться. Навіть якщо круговерть твого власного життя, набираючи зовсім інших обертів, починає грати за власними правилами, які часом не передбачали навіть твої найсміливіші та відчайдушніші плани. Ось і в родині Браних з Рівчак-Степанівки мрії про власне житло здійснилися. Але зовсім не так, як це свого часу задумували Надія з Миколою. Журналістські подорожі у пошуках цікавих матеріалів, зустрічей з новими людьми не раз приводили нас до цього невеликого мальовничого степового села. І ми з задоволенням розповідали про те, як не зважаючи на численні проблеми сьогодення, йому вдається розвиватися. Адже тут працює агропромислове виробництво, ремонтуються дороги, функціонують заклади культури й торгівлі, є чудовий навчально-виховний комплекс, медична амбулаторія, бібліотека, словом — життя вирує. Й ми із задоволенням на сторінках газети ділилися з читачами маленькими радощами місцевих жителів. Однак цього разу знайомство було особливо цікавим.

ПРИПАЛА ДО СЕРЦЯ РІВЧАК-СТЕПАНІВКА

Саме професійний інтерес привів мене до порогу старенького, але, як виявилося, із молодою душею будиночка неподалік центру села. Тепер тут знову чути дитячий сміх і, схоже, тут починається її нова історія...


Надія Брана зі своїми зраділими від передчасної зустрічі з мамою донечками Олександрою та Веронічкою на улюбленому шкільному подвір'ї

Ще навесні Надія та Микола Брани з далекого Рахова, що на Закарпатті, й подумати не могли, що їхнє життя зміниться докорінно, а звичайний ритм туристичного містечка у самому географічному центрі Європи їм доведеться змінити на тихе життя у сільській глибинці. Ще й де — аж на Чернігівщині. Хоч подружжя й зізнається, що про переїзд подумували вже давно — адже на своїй малій бітьківщині роботи обом не було, тож аби забезпечити достаток родині, обом доводилося на тривалий термін вирушати на заробітки у сусідню Європу, залишаючи дітей на батьків. За словами Миколи, лише там була можливість заробити якусь копійчину, однак втрачати час і не бачити, як ростуть донечки, їм зовсім не хотілося. Отож в черговий раз повернувшись додому й не відкладаючи в «довгу шухляду» Надія взялася до пошуку інтернет-варіантів. Майже відразу натрапила на оголошення про Рівчак-Степанівку, куди запрошувалися молоді родини з дітьми.

— Звісно, розглядали й інші варіанти, в інших областях України, але чомусь до душі припала Чернігівщина та Рівчак-Степанівка, — розповідає переселенка з Закарпаття Надія Брана. — Підкуповувала й можливість отримати допомогу на придбання житла, — це нам дуже було потрібно. У ході співбесіди з’ясувалося, що для чоловіка буде робота, а діти, й це для нас було головне, навчатимуться та виховуватимуться у красивому, прекрасно обладнаному навчально-виховному комплексі.


І це було справді так. Зараз Микола працює механіком у ТОВ «Агронадія» — постійна робота і платять добре. Діти із задоволенням ходять до школи та садочка — тут затишно, гарно, й персонал турботливий та уважний. Ось нехай Веронічка трохи підросте, тоді і я вже шукатиму роботу. Можливо, на місці, а якщо ні, то буду також їздити до столиці. Знаєте, мені й зараз ще важко повірити, що звідси до Києва їхати близько двох годин — до вечора можна й додому повернутися. З Рахова не наїздишся. Нам завжди було цікаво побачити, як живуть люди у східній Україні, але якби не наважилися на переїзд, то, мабуть, і не побували. А ще тоді б ми не зустріли стільки хороших, щирих, прекрасних людей, які раді допомогти і порадою, і конкретною справою. Я навіть і не чекала, що односельці виявляться такими привітними та доброзичливими. Ось наче недавно приїхали, а ми вже не відчуваємо себе тут чужинцями. Тож хоч і кажуть, що добре там, де нас немає, а ми віримо, що там, де ми — ще краще.

Єдине, що наразі бентежить молоду родину — це їхня старенька оселя, яка потребує реконструкції чи хоча б капітального ремонту. Утім, Микола має неабиякий хист до будівельної справи, який він постійно удосконалював на будовах за кородоном. До речі, в цьому вже навіть встигли переконатися деякі його нові односельці, котрі запрошували його класти стіни чи плитку, отож і для себе зможе гарний дім звести. Ось перезимують і по весні почнуть втілювати всі свої будівничі мрії в життя. Звісно, такий проєкт потребуватиме чимало зусиль, але це їх не лякає, бо ж переконані, коли разом, в любові та підтримці — можливо все.

СОЦІАЛЬНИИ ПРОЄКТ ЧИ РЕАЛЇЇ СЬОГОДЕННЯ

Від оселі Браних до школи — усього кількасот метрів. До неї й попрямували, аби познайомитися із семирічною Олександрою та трирічною Веронікою, які в супроводі вчительки чекали нас на подвір’ї. Дівчатка із задоволенням граються на дитячому, на спортивному майданчиках, а ще дуже люблять малювати. Трішки сором’язливо, але зізнаються, що в цьому селі їм дуже подобається, бо вже встигли знайти собі багато друзів, а найголовніше — тут завжди поруч мама з татом. Поки маленькі переселенки завзято позували на фотокамеру, ми перекинулися кількома словами з директоркою Рівчак-Степанівського НВК Світланою Баклан. Світлана Григорівна розповіла, що справді, зробили все від них можливе, аби молода родина зважилася на такий далекий переїзд, а потім допомагали робити адаптацію максимально легкою та комфортною. Причому школа — вагома причина, аби Брані оселилися якраз в цьому селі. Адже саме Світлана Г ригорівна давала те оголошення, яке потрапило на очі Надії. А педагогічний колектив та працівники школи і справді, вкладають всі знання, вміння, всю свою енергію, намагаються забезпечити тут комфортні умови та дати дітям належну підготовку до іспитів та зовнішнього незалежного оцінювання. А ще тут проводиться робота у гуртках і спортивних секціях, аби діти змогли відволіктися від навчання й розвивати у собі нові таланти. Користуючись нагодою, Світлана Григорівна запросила до переїзду у їх мальовниче село й інші сім’ї та запевнила, що у Рів-чак-Степанівці завжди знайдеться придатне для життя й недороге житло, яке можна як орендувати, так і купити. А з переїздом та облаштуванням місцеві переселенцям обов’язково допоможуть, тим паче, що такий досвід вони уже мають.

Загалом на Чернігівщині це вже не перший досвід збереження освітніх закладів від закриття у малих селах. Вже не одна громада пішла шляхом створення робочих місць та запрошенням людей на роботу, з гарантією навчання і проживання. Чого вартий аналогічний соціальний проєкт у Дроздівці колишнього Куликівсь-кого району, куди за відносно короткий час переїхали шість сімей із Полтавської, Хмельницької, Миколаївської областей та Києва, а до школи зарахували сімох нових учнів. Можливо, саме зараз десь на Львівщині, Сумщині чи Одещині якусь молоду родину теж відділяє крок від кардинального рішення змінити своє життя назавжди. Щиро віримо, що родина Бранів стане гідним для них прикладом і незабаром наші громади поповняться новими сім‘ями, які разом з історією та культурою своєї малої батьківщини привезуть на Носівщину віру в краще майбутнє наших сіл, України, яка надиха-тиме кожного з нас на добрі справи.

Носівська газета «Носівські вісті» №50 (9752) від 16 грудня 2021, Дарія Буренко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Браник, село, Рівчак-Степанівка

Добавить в:
 
 


Центр Комплект