• Брухт ДальнобойСервис


Радио

Ніна Осипенко: «Жити для людей»

 

Випускний вечір у Борзнянському сільськогосподарському технікумі - свято завжди особливе. Ніби й така ж, як у школі, атмосфера урочистого прощання з навчальним закладом, такі ж яскраві букети й щирі посмішки на обличчях щасливих юнаків та дівчат. І так само вчителі благословляють у світ широкий своїх вихованців, ніби рідних дітей, і від того їхні настанови, по-батьківському мудрі, стають вірними життєвими дороговказами на довгі роки.

І хоч у кишені студента лежало направлення на роботу в конкретне господарство (навчався за рахунок держави, то маєш відпрацювати три роки там, куди Батьківщина пошле), все ж був шанс працевлаштуватися не за казенним папером. У ті часи існувала неписана традиція, коли вітати молодих спеціалістів із отриманням дипломів приїжджали цілі делегації з підприємств. І разом із цим досвідчені керівники колгоспів примічали для свого господарства толкового агронома чи бджільника.



Саме така доля, залишитися працювати на Борзнянщині, у березні 1985 року випала Ніні Проценко з Гайворона Бахмацького району. Метка й допитлива дочка сільських трударів, розумниця й красуня з довгою косою, одразу впала в око тодішньому керівництву колгоспу імені Червоних Партизан. А, переглянувши диплом та оцінки студентки, малозагорівці переконалися в правильності вибору. Та й сама дівчина залюбки погодилася поїхати в незнайоме для неї село. І не боялася, що буде важко, адже завжди пам’ятала мамину науку: «Жити треба з людьми, серед людей і для людей».

Здається, які прості слова, але як їх буває важко дотримуватися. Особливо тим, хто любить похизуватися красномовством. Добре, що Ніна Миколаївна належала до категорії, що не словом, а ділом доводила істину материнських слів. Тим то й припала до душі молода агрономша більш досвідченим жінкам-колгоспни-цям, які її поважали як спеціаліста, давали життєві поради, ніби рідній дитині, й ділили порівну хліб і пісню.

За три роки, у квітні 1988 року, Ніну Миколаївну вперше обирають головою сільради. На той час Ніна Осипенко була наймолодшим керівником органу місцевого самоврядування на Борзнянщині та єдиною жінкою, яка обіймала таку відповідальну посаду.

Через певний час вона повертається на роботу в колгосп, а в 1994 році виборці Малої Загорівки знову їй довірили очолити сільську раду. І цілих чверть століття Ніна Осипенко впевнено керувала невеликим, але згуртованим селом, де поважають гострий розум і відкрите серце, люблять пісню і щирий гумор, вміють працювати на совість і люблять шанувати добрих гостей.

- Працювати з людьми - робота відповідальна, але коли відчуваєш підтримку односельців, прислухаєшся до порад досвідчених депутатів, тоді будь-які питання вирішувати не так вже й складно, - каже Ніна Миколаївна. - Користуючись нагодою, хотіла б згадати імена жителів села, котрі були справжніми народними обранцями, адже односельці голосували за них, у першу чергу як за відповідальних та справедливих людей: Олексія Петровича Шостака, Миколу Петровича Брязкала, Віру Василівну Ярош, Івана Тимофійовича Михайлова, Івана Гавриловича Янова, Миколу Григоровича Базилевича, Галину Іванівну Чубату, Марію Дмитрівну Байбарак, Лідію Прокопівну Дорошенко, Миколу Аристарховича Цілика та інших.

Знаковим для Ніни Миколаївни, яка в своєму щільному графіку роботи завжди знаходила місце для творчості, став 2003 рік, коли побачила світ її перша збірка віршів «На відстані сльози». А загалом у творчому доробку Ніни Осипенко три книги поезії, які й зараз читаються на одному подиху та вражають читача простими й водночас мудрими образами.

Значну увагу в роботі Ніна Осипенко та депутатський корпус, керівництво місцевих агроформувань приділяло благоустрою села, збереженню народної пісенної спадщини, розвитку спорту.

А скільки гарних свят було проведено в сільському будинку культури за ініціативи Ніни Осипенко - не перелічити. І кожне з них вирізнялося оригінальністю та домашнім теплом, адже робилося в першу чергу для жителів села, а не для самолюбування.

Як не прикро констатувати, але зараз Ніна Осипенко, як і кілька її колег, теж колишніх голів сільських рад, поповнила ряди безробітних і перебуває на обліку в центрі зайнятості. Та це не означає, що вона стоїть осторонь сільських проблем, не з тієї вона породи, щоб опускати руки перед труднощами та відмовлятися від життєвого кредо - жити для людей.

Районна газета «Вісті Борзнянщини» №49 (9971) від 4 грудня 2021, Андрій Донченко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Осипенко

Добавить в:
 
 


Центр Комплект