• Брухт ДальнобойСервис
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » Олександр Поляков знає всі секрети вдалої риболовлі


Радио

Олександр Поляков знає всі секрети вдалої риболовлі

 

Жодна людина не може жити лише роботою, родинними чи побутовими проблемами. Душа її потребує тиші, відпочинку, споглядання за навколишнім світом. Кожен знаходить щось своє в цьому безкінечному ланцюжку днів та проблем, щоб хоч на якийсь час відсторонитися від них, залишитися наодинці з собою та улюбленою справою. Хтось займається живописом чи створює з металу ажурні троянди, вишиває бісером або декорує звичайні пляшки з-під шампанського дивовижними візерунками, і вони перетворюються на витвори мистецтва... В кожному є своя родзиночка, і це дуже цінно та заслуговує на повагу! Людина без захоплення - нудна, одноманітна. А якщо людина має улюблене захоплення, справжню пристрасть, цікавиться людьми та світом, який її оточує, то і вона цікава людям та світу.



Олександра Полякова добре знають у нашому мікрорайоні М'ятно-дослідної станції, та і в місті також. Працює він у Ладані на «Пожмашині» електромонтажником. Має «золоті» руки: ремонтує світильники, пилососи, радіоприймачі всіх марок, телевізори, магнітоли (за освітою - радіоелектронник), автомобілі. А ще - справжній майстер по ремонту квартир - опалення, електропроводка, сантехніка, гіпсокартон... Він і столяр, і слюсар, і зварювальник, і будівельник, тому до його великого, гарно облаштованого гаража поспішають люди за допомогою - тому щось потрібно терміново відремонтувати, іншому - проконсультуватися... І це не просто гараж (до речі, в ньому вже не одне десятиліття панує «сухий» закон - палити можна, а пити - ні в якому разі), а такий своєрідний чоловічий барліг, робочий кабінет з усіма необхідними інструментами, рибацька кімната, наповнена вудками та іншим спорядженням для рибної ловлі. В цьому просторі зручно, затишно, тепло, є сільська пічка, холодильник, телевізор, старовинний буфет ручної роботи - він «одомашнив» його, бо проводить тут за роботою багато часу...

Багато чого відремонтували, створили за життя руки й майстерність Олександра Полякова, але найцікавіше в ньому, на мій погляд, його пристрасть до рибної ловлі, і його по праву вважають досвідченим рибалкою. У зв'язку з тим, що мої знання про карасів та судаків обмежуються, здебільшого, кулінарними інтересами, я вирішила завітати на каву до знаного рибака та порозмовляти з ним щодо його хобі.

До речі, таке ж хобі було і у Хемінгуея. Як письменник, він геніально описав взаємовідносини рибини і людини, бо гарно знався на цьому...

Олександр говорить, що головне, мабуть, в рибальському характері -азарт і жага перемоги. Рибалки над рибою, і - навпаки. Особливо цікаво йому позмагатися зі щукою, судаком, сомом, окунем - є реальне відчуття боротьби. А це - солодке відчуття... Риба зірвалася, пішла, що ж - вона заслуговує на шанс. На цей раз вона виявилася розумнішою, хитрішою, ніж ти, а такого супротивника потрібно поважати.

Взагалі-то, рибу не так-то й легко обдурити, говорить Олександр, вона вже інша, ніж 20-30 років тому, розумніша. їй щодня доводиться змагатися за життя - нині до водойму виходить не 5 рибалок, а відразу 100. Риба теж еволюціонує - починає гостріше відчувати небезпеку, стає більш енергійною, обережнішою, більш непередбачуваною.

Річка Сула, куди Олександр з друзями їздить рибалити, поділена на ділянки - кожне село має свою ділянку на річці. У людей не вистачає часу годинами сидіти з вудкою (у них хатнє господарство, городи, але 80% з них - виживають на рибі. Вони ставлять сітки, хоч це і заборонено - така сумна реальність. Олександр - страшенний противник сіток, а ще - електровудок:

- Ікра після них кам’яніє, і риба вже не спроможна дати потомство, це реальне убивство. Справжній рибалка до електровудок ніколи не опуститься...

Під час розмови я дізнавалася багато цікавезних незвичайних речей. А ще - зрозуміла, що рибна ловля для мого доброго знайомого - не просто хобі, а пристрасть, улюблена справа, якою він займається з дитинства. Зростав він на Сорочинцях, ще малим змайстрував собі вудку з ліщини, а замість поплавка було гусяче перо...

Йому за шістдесят, але це захоплення він проніс через все життя. Для нього це - своєрідна віддушина, справжній відпочинок, спосіб поміркувати про життя і людей, щось згадати. Риба любить тишу, а при тиші гарно думається. А ще - це можливість насолодитися красою природи, порозмовляти зі Всесвітом.

Інколи він їздить один, інколи з друзями - на декілька днів. З наметами, спальними мішками заїжджають з вечора на Сулу, Десну чи Дніпро, розбивають табір, готують кашу, спілкуються. Олександр зізнається:

- Люблю лягти просто на траву і дивитися на зоряне небо чи на захід сонця. Це така насолода! А на світанку йдеш ловити. І тут вже не разом з усіма, а кожен - окремо, на свою сокровенну місцину...На-товп при рибалці не потрібен.

Мій співрозмовник говорить, що має мрію оселитися, коли піде на пенсію, десь у селі на березі Сули, і щоб, крім річки, був ще й ліс. Зморився від міста, хочеться йому спокою, тиші, життя пустельника...

Він полюбляє зимову і літню рибну ловлю. У нього є два човни, машина «Опель», якій 25 років, безліч різних вудок та всілякого рибацького приладдя. Є вудки поплавкові, фідерні, зимові, спінінгові (сподіваюсь, що я нічого не переплутала) - вони всі акуратно розвішені на стіні у чохлах, як дорогоцінні скарби. На рибну ловлю возить він їх у тубусах, щоб не поламати, бо майже всі вони дорогі. Вудок багато, тому що риба різна і - різні способи лову (о, тут справжня філософія!). Є спеціальні вудки для хижої риби - для щуки, окуня, судака...

- Судак - дуже сімейна риба. Самець і самка дуже дорожать потомством, охороняють ікру, поки мальок не вилупиться, а потім беруть своїх малих рибок до рота і «вивозять» їх у безпечне місце і там випускають...

Олександр найбільше любить ловити рибу спінінгом. За ці роки він на практиці вивчив всі хитрощі і секрети рибної ловлі, у нього своя технологія лову. Аналізує минулі роки, порівнює погоду, колишні улови. Виїде на місце, озирнеться навкруги і вже відчуває, де риба ховається. Досвідчений рибалка може візуально визначити, де є риба - тут спрацьовує інтуїція. Смак риби залежить від чистоти води, від якості харчування. Флора і фауна - це серйозно.

Слухаючи Олександра, я зрозуміла, що рибальство -хитра наука, навіть витончене мистецтво, і ним займаються лише справжні мужчини. Тут без знань, практичного досвіду - не можна.

Ну, і без фарту, мабуть, бо щастить не кожному. І головне - без любові до риби, як би парадоксально це не звучало: ти полюєш на неї, але ти її любиш і поважаєш, хоч і забираєш у неї життя. Олександр любить рибу не як смачну кулінарну страву, а як живу істоту, частинку Всесвіту і природи, а це, погодьтеся, притаманне не кожному. Я такого від нього не очікувала: так, багато чого відшукаєш в людині, яка змалечку подарувала власну душу Богу риболовлі!
Є у нього дві валізи для рибної ловлі - одна для зими, інша - для літа. Ніхто не має права торкатися до них (це - свята річ), навіть дружина Алла. Крім чисто рибальських речей, у валізці має бути ще й шмат сала, цибулина, скиба хліба, кава в термосі. І обов'язково - віра в удачу, яка, мабуть, має сріблястий колір.

Але щастя рибалки не в кілограмах - він ніколи не сумує, якщо немає великого улову, або - зовсім нічого не зловив, хоч такого майже ніколи не трапляється. Зате з природою, з друзями поспілкувався. Сонечко світить, повітрям дихаєш, пахощі річки вдихаєш. Рибна ловля - це тиха задушевна розмова з оточуючим світом, з деревами, вітерцем, птахами. Запитую у Олександра, чи прикрашують рибалки свої оповідки про здобич зайвими кілограмами, чи грішать щодо різних небилиць? Так, грішать - багато фантазують і прикрашають. Така вже рибацька сутність - спіймав на півкіло, а каже - на два кілограми. Але не всі прибріхують, не всі...

Прошу похвалитися героя матеріалу своїми найкращими трофеями, і він розповідає про них. Колись спіймав окуня - 1кг 250 г; товстолобика - 9 кг 100 г; коропа - 7кг 100 г, щуку - до 7 кг; декілька карасів - до 2 кг; плотву кілограмову. Що ж, віримо!

Його засмучує присутність серед шляхетного племені рибаків хапуг і браконьєрів - від них риба гине, бо вони через свою жадобу сітками виловлюють більше, ніж можуть реалізувати. І частенько просто залишають її на березі, просто викидають, як на смітник. Засмучує його й те, що риба часто гине через необачність і безвідповідальність людей - він згадав, як у водосховищі біля дніпровської греблі набралося багато води, і її потрібно було «скинути», урегулювати рівень. «Скинули», і через це стався масовий мор риби, яка йшла на нерест:

- Відбулася справжня екологічна катастрофа, стільки риби угробили! Живуть одним днем, не думають про завтрашній день... Як так ставитися до риби, то вона скоро зовсім зникне, як і ліси, як і різні звірі. А потім і ми, люди, зникнемо з землі... Бо хіба ж ми люди, якщо все навколо себе нищимо?.. Природа не терпить такого ставлення до себе.

Рибалка - це для душі, а не для наживи. Нагребти якомога побільше - такої мети немає. Все у міру, розумно і людяно. І він, і його друзі притримуються саме такого принципу. Часто їздить він на рибалку зі своїм товаришем Олександром Воробйовим, теж моїм добрим сусідом. У місті всі рибалки знають один одного, а найтитулованіший рибак у Прилуках, майстер спорту зі спінінгового лову - Андрій Сірий.

Якось Олександр брав участь у конкурсі «Хорольський окунь», в якому учасники ловили хижу рибу. Серед 22 команд було і 3 команди з Прилук. В одній з них змагався й Олександр з товаришем. їх команда зайняла 1 місце - в останню мить Саня упіймав гарну, найбільшу по вазі щуку!

Запитую у свого співрозмовника, чи не має він наміру навчити рибалити своїх унучок Сніжану та Ірину:

- Вони ще маленькі, Сніжані - 9 років, Ірочці - 3 всього лише. Як підростуть та захочуть, то -обов’язково!

Мабуть, ще годину я із задоволенням слухала цікаві рибацькі бувальщини і з осторогою роздивлялася різні гачки, поплавки, воблери, рибки з силікону.

Під час спілкування дізналася ще й про таке:

немає поганої погоди, а є поганий одяг - до рибної ловлі досвідчені рибалки вдягаються, як до виходу у відкритий космос;

ловити карася і щуку - це дві різні науки;

справжній рибалка ніколи не відкриє всіх своїх секретів іншому, бо рибак - самотник, одинак;

за рибальськими прикметами, щука краще клює у похмурі дні, а карась - при ясній сонячній погоді;

рибна ловля - досить небезпечна штука. Побуваєш на ній раз-два, і все - ти пропав! Підхопив вірус, бо риболовля вважається «невиліковною хворобою».

Є речі, які для жінки так і залишаються великою таємницею. Тому що таке «мормишка», я так, зізнаюся, до кінця й не розібралася (по-моєму, це невеличкий шматочок металу з впаяним в нього гачком, а може, й ні). Але ж я не пишу Керівництво по рибній ловлі, а пишу про людину і її пристрасть. Думаю, що ви погодитеся зі мною.

Залишається лише побажати особисто герою цього матеріалу та всім рибалкам настрою, доброго кльову, фарту на льоду, на березі, у човні!.

P.S А взагалі - то, маю надію, що Олександр колись запросить мене - справжнього дилетанта - на рибну ловлю (обіцяю бути тихою, віршів річці не читати, не співати). Може, я спіймаю там свою золоту рибку? А якщо й ні, то я впевнена, що все одно буде класно!

Районна газета «Прилуччина» №47 (15674-15675) від 25 листопада 2021, Лілія Черненко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Поляков, рибак

Добавить в:
 
 


Центр Комплект