Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » Василь Шурига більше десяти років живе в еко­садибі
Рекламодателям

Радио

Василь Шурига більше десяти років живе в еко­садибі

 

Уже більше десяти років тому Василь Шурига, уродженець Хлоп'яників, випускник радіофізичного факультету столичного університету, пропрацювавши більше тридцяти років у Києві, повернувся в рідні краї. У ліс, на Цегельню, як називають це місце старожили. Каже, назавжди.





Вернутись на батьківщину мріяв давно


Василь Олексійович з дружиною Валентиною живуть у лісі. У прямому розумінні цього слова. По нещодавно відремонтованій трасі на Холми є поворот, трішки в ліс - і можна побачити їхнє обійстя. дійсно, за ці роки нелегкої праці родина з усього двох осіб і двох пар рук, облаштувала дуже багато чого для свого життя.

- Отут колись поле було. Тепер молодий ліс росте. Влітку земля червона від суниць.

Сини в Києві. В село приїжджають часто. Але поки живуть в мегаполісі. Раніше і дружина Валентина Георгіївна працювала у столиці, а сюди на вихідні приїздила. Тепер живе тут постійно.

- Є у нас пасіка невелика. Добрий чоловік Матвій Олександрович Лось прийшов до мене і каже:

- Купи мою пасіку. Шість вуликів.

У моїх найближчих планах такого не було тоді, давно.

- Скільки ж це коштуватиме? - питаю.

- Кажи свою ціну, - здивував він мене.

- Ну, в мене оце є три тисячі гривень.

- То багато. Називай менше, - дивує далі Матвій Олександрович.

- Не знаю, - розгубився я. - Ну ось 2400.

- Теж багато, - каже.

- Ні, беріть. Але навчіть мене пасічникувати.

Так у нас з'явилися бджоли. Зимують вони просто неба.

Потрапив до столиці

- Я в Києві з чотирнадцяти літ, - каже він. - Наша Хлоп'яницька школа була кращою в районі. І от після сьомого класу нас, трьох кращих учнів, направили до Чернігова на конкурс, а за його результатами мене взяли до республіканської фізико-математичної школи. Після її закінчення вступив на радіофізичний факультет університету імені Шевченка. На роботу направили в конструкторське бюро Київського радіозаводу. Займався розробкою верстатів з числовим програмним управлінням. Пізніше до нас у відділ прийшла Валя. Вона теж випускниця тієї ж фізико-математич-ної школи. В університеті вчилася на механіко-математичному факультеті. У 1985 році в гуртожитку було наше весілля. Першим у нас народився Саша, через два роки - Альоша. Жили в гуртожитку, далі - в гостинці, а у вісімдесят дев'ятому одержали трикімнатну квартиру.

Ще на заводі я зайнявся розробкою діагностичного обладнання для ремонту апаратури числового програмного управління. Справа була перспективною. Але розвалився Союз, зруйнувалася промисловість, і заводу ми виявилися не потрібні. Працював у кооперативі. Мій комплект обладнання продали одному з підприємств у Серпухов. Далі взявся за розробку апаратури для охоронної сигналізації автомобілів, затим - для охорони боксів гаражних кооперативів, потім - квартир і дач. Нарешті з'явилася хоч якась копійка, аби жити й годувати сім'ю.

- І тут я зрозумів: великі міста в тому вигляді, як зараз, не перспективні, бо наносять велику шкоду природі. Згадайте сміття, в якому ми колись потонемо. Міста енергозатратні, бо вимагають великих енергопотужно-стей, які теж забруднюють природу. А що ми їмо? Яка якість продуктів харчування? У Франції для заможних людей продається картопля вартістю 500 евро за кілограм.

У нас є можливість їсти чисті продукти. Ними ми можемо й пів-Європи годувати, налагодивши господарство, яке б не вело до втрати родючості землі.

Я замислився над тим, скільки треба мати землі і як її доглядати, щоб забезпечити сім'ю з чотирьох чоловік усім необхідним - енергією і продуктами харчування, як знайти гармонію життя з природою.

У Європі і світі є такі екологічні поселення. І в нас є. І вони відрізняються від європейських у кращий бік. Філософія в тому, що люди повинні мати родові маєтки-садиби, які не будуть продаватися, а тільки передаватися у спадок. Це - шматочок батьківщини, а батьківщина не продається. Треба рай будувати не десь там, далеко, а тут, на рідній землі.

Я вже твердо знав, що треба їхати додому і втілювати задумане на практиці.

У Хлоп'яниках були батькові і мамині паї. Я зібрав сім'ю, і ми проїхали по місцях навколо села, де була земля батьків. Отут, на Цегельні, наших 1,93 гектара. Колись, за Столипіна, тут жив Попелух, мав 25 десятин землі. Тут був великий сад. Кілька старезних яблунь ще й нині родять. Попелух знайшов тут глину і почав робити цеглу. Звідси й назва - Цегельня, хоч цегельні тут давно нема. Місце за кілометр від траси, землі кругом не орються. Отже, можна проводити тонкі біологічні експерименти.

Перманентна культура, про яку зараз пишуть і якою я зацікавився, це безперервне довготривале сільське господарство. Почавши роботу на своїй землі, я знаю, що вона в пустелю не перетвориться. У природі ніщо не пропадає. Вистачить , щоб жити на проценти від неї.

Хочу спробувати хазяйнувати так, як уже хазяйнують розумні люди. Не завдавати шкоди природі, а жити в гармонії з нею. Ніякої хімії. Моя мрія - зробити оце екологічне поселення таким, щоб слідом за мною в гармонії з природою почали жити мої земляки, моє село. Щоб, переступивши поріг хати, вони йшли не на трудовий фронт, а в райський сад.

Тож як тут тепер?

Будинок звели з дерева і солом'яних пресованих блоків. Вони дешеві. Далі стіни покрили сіткою, а по ній - глина.

- Так будують житло в Америці, Канаді, в Європі, - пояснює господар.

- П'ять таких будинків за чорнобильською програмою в Гомельській області звела канадська фірма. Цікаво, що такі будинки не горять - німці робили експеримент і переконалися, що вогонь їм не страшний.

Під верандою - погріб для продуктів. Під ванною і кухнею - ще один підвал з ящиками для кухонних відходів. На органічне добриво їх переробить каліфорнійський черв'як.

Посередині будинку зведено спеціальну піч-камін, в яку вмуровано бак на тонну води для обігріву житла.

Обігрів буде повітряний. Повітря заводитиметься в дім вентилятором по підземних трубах через теплообмінник і додатково нагріватиметься водою. Якщо не буде великих морозів, піч достатньо топити раз на тиждень.

У перспективі зробимо власну біога-зову установку і вироблятимемо газ для кухонних потреб. На даху будинку встановлено сонячні панелі. З березня по жовтень у нашій місцевості достатньо сонця, щоб забезпечити теплом і гарячою водою наш будинок.

Ми прихильники органічного землеробства. Мінеральних добрив не використовуємо. Органіка - не обов'язково гній. Це бур'яни, солома, сидерати. Орати землю не будемо. Тільки поверхневий обробіток і мульчування.

Посадили сад . Викопали став . Багато місця займає ліс. Мікроклімат треба зберегти. Я втілював ідеї Білла Моллісона, Фукуока, Зеппа Хольцера тут, у нас, в Україні, біля Хлоп'яників.

Дружина повністю розділяє і підтримує задуми чоловіка.

* * *

Слухати Василя Олексійовича і Валентину Георгіївну надзвичайно цікаво. Люди настільки захоплені своїм життям, що радо показують результати своїх трудів. Вони упевнені, що так може кожен. Жити на природі, у ладу з природою. Оце і є щастя. І мета існування на цій планеті.

Цікаво й те, що вся сім'я Шуриг -вегетаріанці. Не їдять ні м'яса, ні жирів.

- Курити я кинув у п'ятому класі, - сміється Василь Олексійович. - А бігаю з 1985 року. Веду журнал, в якому занотовую відстані. Так от, за ці роки пробіг тисяч двадцять кілометрів. Була, щоправда, дворічна перерва. Розпухли коліна. Якась алергія зашкодила. Вилікувався голодом. Три голодування по 7, 9 і 11 днів дали результат. Бігаю й досі.

Сосницька газета «Час» №45 (804) від 18 листопада 2021

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Шурига, еко­садиба, Хлоп'яники

Добавить в:
 
 


Центр Комплект