• Брухт ДальнобойСервис
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » Марія Івченко із Заудайки відзначила 100-літній ювілей


Марія Івченко із Заудайки відзначила 100-літній ювілей

 

«Стільки мені назначено од Бога», - каже найстарша жителька Заудайки Марія Івченко про свої сто років. 21 жовтня вона відзначає свій столітній ювілей.



Дивлячись на цю милу й маленьку жінку, важко повірити, що вона пережила голод,

Другу світову війну і за своїми тендітними плечима має сотню прожитих літ.

Та й, здавалося б, нічого особливого у біографії Марії Івченко немає: народилася у Заудайці, потім доля закинула на Донбас, тоді знову повернулася на малу батьківщину, тут із чоловіком побудували нову хату, де зараз доживає віку зі своєю внучкою Катериною та її родиною.

- Вони мене шанують та люблять. У мене все є, - так говорить про онуку Катерину та її сім’ю Марія Іванівна. Катерина вдячно посміхається і разом із бабусею згадують історію родини.

У Івана та Параски Сміликів Марійка була найменшою: у родині вже росли двоє дітей: Катерина та Михайло. Старші й виняньчили сестру, адже батьки від зорі до зорі працювали у місцевому колгоспі.

Після закінчення семи класів сільської школи Марія більше ніде не вчилася. Хоча каже, що була успішною ученицею, але з юних років довелося працювати: пішла вихователем у дитячі ясла, що були при місцевому колгоспі. Дітей любила, і вони відповідали їй тим же.

У Голодомор родині Івченків, як і всім, було важко, проте вижили.

- Батько їздив, мабуть, у якесь місто і привіз декілька мішків борошна, - згадує про свої дитячі роки Марія Іванівна. - По суботах мати пекла паляниці із картоплею і возила на базар продавати. Я їй допомагала: велику миску картоплі терла, щоб потім замісити тісто.

Другу світову війну теж зустріла у селі. На фронт пішов воювати і її хлопець. Із села багато кого на війну забирали, навіть цілими родинами. А повернулося мало.

- Пригадую, як до хати зайшли два німці. «Матка, кушать», - кажуть, - розповідає ювілярка. - Що у нас було їсти - те й дали. Потім попросили ще трохи хліба із собою, то мати відрізала їм невелику скибку.

У повоєнні роки поїхала замість найстаршої сестри Катерини відбудовувати зруйнований війною Донбас, бо не вистачало робочих рук. Працювала на заводі, там зустріла свою долю на все життя - білоруса Миколу Івченка. Він теж приїхав туди працювати.

Одружилися: весілля не справляли, бо не було за що. Пізніше дружина забрала свого чоловіка із собою у Заудайку: мати їх додому звала, бо сама залишилася.

Так і прожила Марія Іванівна з Миколою Петровичем у парі все життя. Разом і до праці, і відпочивати. І власне господарство доглядали: а худоби вони повен двір мали.

- У молодості бабуся ніякої праці не цуралася, тяжко робила, на ланці зранку до вечора, - згадує внучка Катерина.

- А прийде з ланки - дома поралася. Були корова, свині, птиця.

Багато років віддала Марія Івченко праці на землі: і ланковою, і на фермі телят порала, і молоко приймала. Чоловік теж у колгоспі трудився. Виховали трьох дітей, мають четверо онуків та семеро правнуків.

Вже тринадцять років, як немає її чоловіка. Поховала й доньку Валентину. 74-річний син Михайло живе на Рівненщині, 64-річна Віра - у Росії. Майже щодня телефонують до мами й переймаються її здоров’ям.

Іменинниця каже, що сил уже не вистачає, ноги болять, не бачить. Зворушено цитує вірш, який закарбувався у пам’яті ще зі шкільних років: «Не журитись мені, що немає сім’ї, що немає ні хліба, ні хати...».

На питання, чи вірить вона, що їй уже 100 років, каже: «Звісно». А секрету довголіття пані Марія не має. Внучка додає, що і бабусина сестра теж була довгожителькою - до 92 років прожила.

- Скільки мені назначено од Бога - стільки я й проживу, - каже ювілярка.

Джерело: Ічняннська газета «Трудова слава», №42 (10163) від 21 жовтня 2021, Світлана Череп

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Івченко, ювілей, Заудайки

Добавить в:
 
 


Центр Комплект