• Брухт ДальнобойСервис
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » Фермер із Максимівки тримає сто голів скоту


Фермер із Максимівки тримає сто голів скоту

 

«Люди нині корів збувають, а ми нарощуємо,-говорить керівник фермерського господарства «Максимівська мрія» Володимир Лощина. - Зараз маємо сто голів ВРХ: п’ятдесят корів, решта нетелі, телиці і бик-плідник. Завів би й більше, аби було більше землі».


Керівник ФГ «Максимівська мрія» Володимир Лощина

- Але у кого її купить? Де її взять? - продовжує фермер. - От був би банк землі, купив би 500 гектарів, щоб мав скот достатньо корму.

А то на сто голів маємо всього близько 25 гектарів. Це землі запасу тепер уже міської ради, які нам дали в оренду, та паї. А це дуже мало. За нормами, на одну голову треба мати два гектари землі. Тож доводиться корми купувати. Причому ціни на них постійно ростуть.

Наприклад, три роки тому макуха була по три гривні за кіло, а зараз - 10-11. Майже у чотири рази здорожчала. А молоко лише на дві гривні виросло у ціні.

ОДНІ З ПЕРШИХ ФЕРМЕРІВ ІЧНЯНЩИНИ

Бажання зайнятися власною справою Володимир Лощина виношував ще із часів строкової служби. Юнаком служив у Німеччині, де таких, як він, солдатів-строковиків відряджали до місцевих фермерів заготовляти картоплю на військову частину. У фермерів хлопці виносили каміння із полів. Там воно у прямому сенсі слова «росте» на полях, і його щороку збирають. Там і надивився хлопець на порядки у фермера і вже тоді зрозумів, що працювати на себе набагато краще, ніж на когось.

Після армії жив і працював у Прилуках, завів сім’ю, а плани про власну справу не зникали.

У 91-ому році вийшов Закон України «Про селянське (фермерське) господарство», який розправляв крила таким, як Володимир Лощина, одноосібникам.

У 1993 році родина залишає міські вигоди і вертається на батьківщину у Максимівку, де із мрією про заможне життя створює ФГ «Максимівська мрія». Гадалося так: за кордоном фермери - заможні люди. У Володимира Лощини є знайомий, який у Данії у фермера отримував по 10 тисяч доларів на місяць. Значить, фермери мають капітал. Німці теж твердо стояли на ногах. Головне не лінуватися, працювати - і у них все вийде.

ОБРАЛИ ТВАРИННИЦТВО

Володимир та Людмила Лощини обрали тваринництво. Купили 20 телят. Із них виростили своїх перших корів. Спочатку ставку робили на биків, яких здавали на м’ясо. Та з часом виявилося, що перспективнішим є розведення молочного скотарства. Молоко корови дають щодня, то й жива копійка є щодня. А м’ясо, як і нині, ніколи не мало гарної ціни. Тепер биків тримають лише як плідників. Нещодавно здали бугая вагою близько тонни і залишився тепер один. Але, за словами Володимира, він «своє діло знає».

Щоб здавати молоко дорожче, купили холодильник і відтоді продають його охолодженим. Усе реалізують першим гатунком. У день збувають в середньому по 500-600 літрів. Продають приватнику, який дає більшу, ніж молокопереробні підприємства, ціну.



З минулого року у скоту є новий корівник на 120 голів. У ньому вони уже зимували. Підвели сюди воду. Транспортером вигрібається із корівника гній, а це уже на руки полегшення. Дах укритий шифером, але верхня його частина, на яку ми кажемо гребінь, - скляна. Через скляний дах збільшується кількість світла. Тепер ось купили міксер, щоб готувати збалансовані корми.


- Міксер змішує макуху, сіно, силос, зерносуміш в однорідну дрібну масу, і корови поїдають цю масу повністю, а не вибирають, що смачніше, - каже фермер. - Це для нас цінне придбання. Будуємо склад для зерна.

Добре було б збудувати молокопровід у корівнику, але на це треба близько двох з половиною мільйонів гривень. Для нас це дуже дорого. Якби я знав, що нам дадуть землю і ми зможемо збільшити молочне стадо, подумали б над цим, адже держава частково компенсує витрати на будівництво.

ДЕРЖАВНА ПІДТРИМКА НЕ ДОСТАТНЯ

На жаль, в Україні такої підтримки, як у фермерів за кордоном, немає, говорить Володимир Лощина. Так, є державні програми підтримки, але вони не достатні, щоб фермер міг повноцінно розвиватися, а не триматися на плаву, як нині.

Наприклад, фермерам на молочну корову виплачують раз на рік по п’ять тисяч гривень дотації або дають на кожну нарощену корову по 30 тисяч. На вибір. Лощини обрали перший варіант. Торік отримали 250 тисяч, а цього року ще ні.

Можна також отримати п’ятдесят тисяч на племінну корову. Проте, зі слів співрозмовника, племінний скот важко утримувати у приватному господарстві, бо він дуже вибагливий до кормів. Тому Лощини племінних корів не купують.

Є дотація на телят. Дружина Людмила минулого року документи подавала, але дотації ще не дали.

На пільгових умовах фермери можуть купити сільгосптехніку та реманент. Але й тут фермерів кинули. Років чотири-п’ять тому Лощини брали в кредит борону, то держава повернула 40% кредиту. А минулого року відсоток уже зменшили до 25%. На таких умовах брали міксер, який обійшовся 380 тисяч. Але й так добре, кажуть.

«Доступні кредити 5-7-9%» для малого бізнесу можна взяти лише якщо маєш офіційно працевлаштовану найману робочу силу. А, зі слів господаря, вони працюють лише родиною, тому й не можуть розраховувати на таке кредитування. Каже: «Я і взяв би на роботу порядну людину, так немає кого».

На кожного члена фермерського господарства давали до цього року по 12 тис. грн підтримки. У Лощин у фермерському господарстві працює троє: сам господар, його дружина і син. А ось цього року такої допомоги, кажуть, ще не дали.

ФЕРМЕРИ ГОДУЮТЬ ДЕРЖАВУ

- Від самого початку, як ми ставали фермерами, нам державні службовці ставили палки в колеса, - розповідає господар. - Три роки добивалися землі. А коли пасовище брали, то три рази сільська рада збирала людей на збори, чи треба нам дати землю.

А ми - фермери годуємо державу. Ми ж не самі їмо, що виробляємо. Вірите, людей такі завидки беруть, що ми розвиваємося. Колись ледь не у кожному дворі було по корові, а зараз на всю Максимівку лише сімнадцять голів. Збувають люди худобу, бо біля неї треба ходити щодня, корми заготовляти, пасти.

У тваринництві немає ні вихідних, ні святкових. Тож наша праця дуже важка. Приміром, хто вирощує зернові, той щодня так не трудиться. Там сезонна праця, а у нас щоденна. І нам хочеться, щоб нашу працю держава цінувала. Бо нині найбільшою проблемою є низька ціна на молоко. Тому люди й збувають корів. А ми все ще сподіваємося, що настане час, коли і молоко буде в ціні. А відтак і наша праця.

Джерело: Ічнянська газета "Трудова слава" №40 (10161) від 7 жовтня 2021, Ніна Наливайко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Лощина, Максимівка, фермер

Добавить в:
 
 


Центр Комплект