• Брухт ДальнобойСервис


Дім, зігрітий злагодою

«Роботящі руки гори вернуть», «Слова - полова, а праця - диво», «Добре там живеться, де гуртом сіється і ореться», «Аби руки і охота, буде зроблена робота»... Ні, це не урок народної творчості, хоча про школу ми сьогодні згадаємо, і не раз. Просто всі ці українські прислів’я влучно характеризують родину Кондратенків із Великої Загорівки. Те, що тут люблять і вміють працювати руками, видно у кожному куточку двору, у кожній вирощеній рослині чи цікавому виробі.



На всі руки майстер

Наприклад, голову родини, Володимира Івановича як майстра на всі руки, знає уся школа, де він зараз працює. Він у тандемі з Анатолієм та Віталієм Федор-ченками відремонтували місцевий заклад освіти та шкільну їдальню, а яку вже лялю з подвір’я зробили - очей не відвести. Тут тобі і новенькі лавочки, і викошені газони, перемежовані вирівняними стежками, і величезний колодязь-журавель, неначе справжній, припрошує спраглих напитися. А трохи поодаль розмахує крилами високий, зо два метри (а, може, й вищий) декоративний млин - тепер чи не основна локація для фотографування колишніх та нинішніх учнів.

«Раніше я більше працював на керівних посадах, був керуючим у одній агрофірмі, - розповідає чоловік. - День у день - на роботі, ні вихідного, ні прохідного, все у полі, все - з людьми. Тож займатися творчістю не було коли. Але це вміння було в крові. Знаю, що дід майстрував добре, а батько був непоганим теслею, вікна-двері людям робив, хати зводив. Від нього мені багато інструменту залишилося - тільки ставай та роби».

Так і почалося. З директором школи загорілися їдеєю поставити млин-муляж, пошукали в інтернеті щось подібне, роздивилися, що до чого. Щоправда, там він меншим був, а в Загорівці стоїть високий, справжній тобі вітряк, дерев’яний, з вікнами й дверима, вкритий старою цементною черепицею. На його виготовлення пішло всього кілька тижнів. А тепер поруч планують ще й невеличке озерце викопати й перекинути через нього місток. Разом із садовими скульптурами, декоративними самшитами та квітами це все перетворює шкільне подвір’я на естетичну оазу.

Працює Володимир Іванович не лише з деревом. Будь-що у його руках набуде незвичної форми. Кілька залізяк і зварювальний апарат - і ось готові зубчасті листочки, які перетворюють прості вуличні ліхтарі на пишні квіткові бутони. Кермо, кілька дощечок і сидіння - і для онучки готовий тракторець, тільки сідай та кермуй! А із плас-тикових пляшок чоловік змайстрував чи не найвищу (принаймні, ми вищих не бачили) на Борзнянщині пальму.

«Одного разу поїхали до Прохорів, до тещі на гостину, - розказує, як усе було, майстер. - А там хтось зробив таке невеличке дерево. Я тільки глянув, кажу: «Й собі таке зробимо!». Але знаєте, не так довго його робити, як матеріал необхідний збирати. Цілий рік звозив пляшки! По селу шукав, навіть із Чернігова привозив, коли по тодішній роботі мав можливість із постачальниками напоїв домовлятися про браковану тару. Все, що звозив, відразу обробляв, щоб двір не захаращувався.

За основу взяв дерев’яні стовпи, вмонтовані у труби, саме листя кріпилося на арматурний каркас. Вічні пальми вийшли. Дощі, сніги і буревії - за чотири роки все витримали. Лише жовті пляшки-банани вітром позбивало».


Самобутній куточок справжньої господині

Господар веде далі двором, запрошуючи до широкого високого накриття. Спершу, лише на кілька секунд, можна подумати, що то - звичайна простора альтанка. І лише коли потрапляєш у її тінисті обійми, робиш нове відкриття і опиняєшся ніби у справжньому краєзнавчому музеї.

Український куточок, як його називають Кондратенки, - то їх спільне захоплення й робота. Щоправда, порядкує тут більше все ж дружина, Лідія Олексіївна. Вона теж працює у школі, навчаючи наймолодших. Не одне покоління великозагорівців вдячне своїй першій учительці за науку, добро і підтримку.

А почалося все... зі столу. «У нас троє дітей, - розповідає господиня. - Дочка живе поруч, один син - у Харкові, другий - військовий, ветеран АТО, зараз у Ічні. Усі вже дорослі, створили свої сім’)'. Тож нам хотілося мати таке місце, де можна було б на свята чи родинні вечері збиратися разом. Спочатку батько вирішив зробити великий круглий стіл. Із різних запчастин (здається, якщо пройтися двором і з усіх робіт Володимира Івановича позбирати деталі, то можна й трактора скласти! - Авт.), металу й дерева вийшов добротний стіл, до нього - саморобні, але від того не менш гарні стільці, які зайняли почесне місце по центру альтанки. А ось стіни видавалися порожніми. Тож спочатку з’явилася прядка...»

Сьогодні їхній український куточок - ціле зібрання побутових старовинних речей. Ночви, діжки, стародавній, видовбаний із колоди вулик, коромисло, ціп, маслобійка і ступа для махорки, глечики на плетеному тині, канчук (нагайка, сплетені разом мотузки або ремені на руків’ї), постоли, не декоративні, а спражні), стара важелезна свитка, довбанка, якою робили корита, різний посуд та старі вугільні праски, які знайшли собі місце на етажерці, кимось сплетеній із лози. В одному кутку, під обрамленням домотканих вишитих рушників - дитяча дерев’яна колиска, у протилежному - своє почесне місце займають частини ткацького верстата. Для господині - це особлива тема.

«Одяг український і підштаники полотняні, домоткані рушники та рядна - у мене все є, - говорить Лідія Олексіївна. - Ткала моя бабуся, а я їй допомагала. Самі намотували нитки, фарбували, сушили, пряли. Пам’ятаю, як до заміжжя сиділа, вишивала рушники, а Володимир, тоді ще майбутній чоловік, гуляв біля мене. Сьогодні руки вже й забули, як за тим верстатом працювати, бо то робота дуже непроста. Але коли почали створювати свою старовинну колекцію, частину бабусиного інструменту перевезли від мами (весь він дуже великий, не помістився б) як згадку».

Колекція Кондратенків поповнюється й досі. Вже й не згадати, що звідки «прийшло», щось принесли знайомі, коли дізналися про захоплення родини, щось передали сусіди.

Експозиція відкрита для друзів цілий рік: навесні експонати виблискують оновленими, бережно вимитими боками, влітку їх оберігають домашні коти, не дозволяючи чужим бешкетувати й щось перевертати, під осінь господиня прикрашає залу налитими коралами калини. У цій родинній гостині лунали пісні, коли сина проводжали до армії. Тут співали весільних пісень і вітали з ювілеями. Тут завжди затишно й спокійно, бо ж умілі руки господаря усьому дадуть лад, а хазяйновиті Лідія Олексіївна та донька Вікторія наповнять кожен закуток пахощами домашньої випічки, ароматом повсюдних квітів, турботою і теплом. А які чудеса з уяви й дрібних намистин створює Вікторія!.. Але то вже окрема історія, яку ми розповімо вам, любі читачі, зовсім скоро.

Джерело: газета "Вісті Борзнянщини" №33 (9955) від 14 серпня, Марина Гриненко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: ВеликаЗагорівка, Борзнянщина, Кондратенкі

Добавить в:
 
 


Центр Комплект