Просто любити життя

Перше знайомство Олександра Чорновала з Софіївкою відбулося багато років тому, коли молодий чоловік завітав сюди в якості нареченого місцевої дівчини-красуні Каті Салівон. Познайомився, й відразу ж закохався — і в свою любу Катрусю, і в це невеличке степове сільце, де народилася й зростала його кохана. Не зважаючи на те, що молодята, побравшись, затим впродовж багатьох років жили в столиці, де згодом отримали й власне житло та відбулися у професіях, Софіївка завжди була для Олександра чимось значно більшим, ніж просто мала батьківщина дружини. Може, тому, що одного разу, піддавшись на дядькові умовляння змінити рідну краматорську Ясногірку на Київ, це місто так і не стало для нього чимось значно більшим, ніж просто столиця держави. Отож, як тільки випадала вільна хвилина, вихідні чи відпустка, Катя з Сашком поспішали сюди, де їх з любов’ю й теплотою завжди зустрічали в обійсті Салівонів - батьки дружини, брат Олександр з родиною. Місця вистачало для всіх, утім, тільки-но у Чорновалів з’явилася можливість придбати земельну ділянку поруч з будинком батьків, Олександр відразу ж взявся будувати власне родинне гніздечко. І так захопився будівництвом, що незабаром і своє сорокаріччя відзначав вже у власному домі. Так Катерина Василівна з Олександром Павловичем потім тривалий проміжок часу й жили на дві оселі - столиця не відпускала, тримаючи квартирою, роботою та навчанням доньки, а Софіївка манила дружною ріднею й щирим бажанням впорядкувати свій побут за власним смаком, з садом, городом й можливістю завести підсобне господарство.


О.П. Чорновал з дружиною Катериною Василівною

Тим часом й життя не стояло на місці. Виросла і вийшла заміж донечка Оксанка, за софіївського ж місцевого, Мішу Близнюка. Пізніше молодята подарували дідусю з бабусею двох щебетливих внученят - Тетянку та Андрійка. Наразі Таня вже й сама мама маленької Аніточки. І вже новим веселим гамором повниться затишне обійстя Чорно-валів, де вистачає місця і для величезного барвистого квітника під вікнами, і для багаточисельно-го домашнього птаства, розкішних виноградників, а найголовніше - для них, їхніх любих дітей-онуків-правнуків, котрі, як свого часу й батьки, з нетерпінням чекають вихідних, поспішаючи на побачення зі своїм рідним селом...

Так, справді рідним, бо ж старших Чорновалів у Софіївці ніколи дачниками і не вважали. Надто після того, як вони вже остаточно визначилися зі своїм сільським статусом, Олександр Павлович тоді ще й на роботу тут влаштувався - соціальним працівником. Під його опікою було тринадцятеро одиноких немічних сільчан, для яких він був і другом, і помічником, і нянькою.

Допомагати людям, живучи їхніми проблемами й бідами - це завжди було в характері Чорно-вала. Отож і не дивно, що софіївська громада обирала Олександра Павловича своїм депутатом - люди знали, що він за будь-яких обставин буде на їхньому боці, захищатиме їхні інтереси.

Маючи від природи легку вдачу й працьовиті, майстровиті руки, Олександр Павлович і сам завжди легкий на підйом: комусь треба дах перекрити, веранду поставити, паркан загородити тощо. Якщо ж у когось горе в сім’ї трапиться - теж першим відгукнеться. А як виручає й сьогодні софіївчан його старенький «Форд» - скількох з них довелося доправити до рівчак-сте-панівської, носівської чи ніжинської лікарень, рятуючи здоров’я, а нерідко й людське життя.

Домашні вже й жартують, мовляв, волонтерство в тебе у крові. А він і не заперечує. Не так давно взявся реалізувати ще один власний волонтерський проект - навколо сільського дитячого майданчика посадив близько сотні берізок, дубків, горіхів, грушок, яблунь, слив, вишень. Дарма, що самому ж доводиться його й обкошувати по кілька разів на сезон. До майданчика з тильного боку підступав сірий бетонний постамен пам’ятника загиблим у роки війни солдатам, тож Олександр Павлович пофарбував його у колір українського прапора й тепер майданчик зовсім змінився. Обабіч цього парку якраз через дорогу від власного двору О.П. Чорновал поставив альтанку - простору, з великим столом та лавками, біля неї й виноград посадив. Поруч ще одну саморобну гойдалку та лавки для відпочинку зі столиком облаштував. Неподалік для місцевих автомобілістів естакаду зробив, щоб тим було зручніше свої автівки ремонтувати. На території встановив декоративні ліхтарі-світильники. І все це назвав парком-садом «Дружба», давши йому своє ім’я. Звісно ж, що жартома. Зате тепер усі і сільські, й приїжджі дітлахи до «Чорновало-вого парку-саду» з самого ранку поспішають. Та й дорослі тут залюбки відпочивають, особливо подобається їм затінок альтанки. Олександру Павловичу приємно, що йому за турботу люди дякують, хоч і робив він усе це тут не заради подяки, а просто, від щирого серця.

Цими днями цей невтомний трудівник відзначив вже своє сімдесятиріччя. Тож з роси й води вам, шановний Олександре Павловичу, міцного здоров’я й усіляких гараздів ще на багато-багато чудових років у колі своєї дружної родини. Нехай Ваші працьовиті руки ще багато літ не знають спокою, творчого Вам натхнення на добрі справи та щедрі вчинки на благо Вашого тепер вже рідного села!

Джерело: районна газета "Носівські вісті" №38 (9740) від 23 вересня 2021, Катерина Михайленко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: