Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям про людей » Світлана Кожухівська з перших днів війни пекла сотні пиріжків для захисників

Радио
Радио

Світлана Кожухівська з перших днів війни пекла сотні пиріжків для захисників

 

З перших днів широкомасштабної військової агресії володькодівичани включилися в активну боротьбу проти загарбників. Чоловіки добровольцями й за мобілізаційними повістками йшли на збірні пункти, поповнювали війсь­кові підрозділи регулярних збройних сил, входили до складу місцевих фор­мувань територіальної оборони. У ті важкі для країни й кожного з нас часи не залишалися осторонь і жінки...



Світлана Кожухівська в комунальній службі старостату працює вже два роки. Однак того лютневого ранку на своє робоче місце поспішала з думками зовсім не про благоустрій та наведення санітарного порядку в своїй Володьковій Дівиці.

Десь на самісінькому денці сер­ця у жінки ще жевріла малесенька надія, що всі ці тривожні повідом­лення є якоюсь страшною, без­глуздою помилкою, що немає ніяко­го нападу й за день-два політикам вдасться її виправити. Бо ж не може бути війни між братськими слов’янськими народами...

Але... Рашистські ракети продов­жували обстрілювати й бомбити українські міста, їхні смертоносні бойові машини рвалися до столиці, а наші мужні земляки вже тримали оборону на підступах до Чернігова. Про роботу того дня вже не йшло­ся. Та по домівках розходитися не поспішали.

Самоорганізувавшись, вже ближче до вечора в селі були сформовані перші групи самоо­борони, почали облаштовуватися блокпости, розроблялися плани першочергових дій в разі ймовірно­го прориву ворогом ліній оборони, розроблялися шляхи забезпечення людей продуктами першої необ­хідності на випадок продовольчої кризи чи гуманітарної катастрофи тощо. Відтак з першого дня війсь­кової агресії й аж до звільнення те­риторії від рашистів життя Світлани Миколаївни та, власне, й багатьох її подруг-володьководівичанок було підпорядковане вирішенню питань значно важливіших за комуналь­ні — треба було допомагати лю­дям вижити в умовах військового стану й тимчасової окупації.

Разом з Наталею Ніколаєнко, Ларисою Осадчою, Ольгою Макаренко, Раїсою Вовкогон, Наталією Гаврилко й іншими жінками готували їжу для бійців територіальної оборони й воїнів ЗСУ та розвозили її по всіх далеких і близьких блокпостах, зби­рали одяг та продукти харчування для внутрішньо переміщених осіб, організовували гуманітарну допо­могу для переселенців та найменш захищених верств населення, за­лучаючи для своїх волонтерських поїздок водіїв Максима Гаврилка, Віталія Кожухівського, Анатолія Курила, Вадима Кожухівського, інших. Згадавши свої старі підприємниць­кі зв’язки, Світлана Миколївна до­мовлялися з дирекцією хлібзаводу, окільними шляхами пробиваючись на підприємство, звідки затим роз­возили хліб по селах.

Про власну безпеку ніхто тоді не думав — про­сто знали, що без цього стратегіч­ного продукту можуть залишитися старики-пенсіонери в Тертишниках і Яблунівці, Ставку, Кобилещині, Криниці, Сулаку. Везли хліб у Ясну Зірку, а назад поверталися з мо­локом, безкоштовну роздачу якого тоді налагодило там ТОВ «Нива-2008». Було, що потрапляли й під обстріли - поблизу Тертишників, у Ніжині.

Чи могла б Світлана Миколаївна просто пересидіти ту лиху годину вдома? Звісно, що ні. Бо в числі за­хисників був і її власний син Сергій, котрий, повернувшись зі столиці, вже наступного дня записався в лави володьководівицької тероборони. А ще на той час її дім став тимчасовим прихистком для пів­тора десятка вимушених пересе­ленців з чотирьох столичних родин, яких також треба було нагодувати й відігріти теплом та добрим сло­вом.

Кажуть, що такі лихі часи та події якнайкраще випробовують людей на здатність до співпереживання, людяність, щедрість та милосер­дя. Якщо це так, то володьководівичани ці випробування пройшли з гідністю. Бо не в одній родині тут з готовністю прийняли переселен­ців, зігрівши щедрістю своїх роз­критих навстіжень до людей сер­дець, й поки не вигнали окупантів та не запрацювали продовольчі логістичні шляхи, ділилися одне з одним останнім. І Кожухівські не були винятком.

Виручало власне підсобне господарство та поперед­ні продовольчі запаси, а коли вони закінчувалися, Світлані Миколаїв­ні помагав продуктами, привозив сало, м’ясо, інші харчі брат Віталій Примушко з Дослідної. Зрештою, як
би важко не було самим, жінка зна­ла, що на заметених снігами й про­дуваних усіма вітрами блокпостах їхні супи та борщі, гаряча картопля чи плову — це було найменше, чим вони могли на той час допомогти. Бувало, розказує жінка, що за ніч і по триста, й по чотириста пиріж­ків та по двадцять рулетів встигали напекти, бо вранці їх вже потрібно було доставити захисникам. Споч­атку годували своїх, місцевих, піз­ніше організувалися у волонтерські екіпажі й теж везли продукти харчування та все необхідне армійцям. Іздили і в одну з установ, де базувалися наші військові, в чи­слі яких був і її Сергій.

Один раз на­віть бачилися з сином — командир дозволив йому вийти. Найвищою похвалою матері за її волонтерський труд було синове:
— Я, мамо, твої пиріжки відразу впізнав.

Тамуючи сльози, сказала тоді ко­мандиру:
— Як волонтер, прошу, не со­ромтеся, переказуйте, що вам тут потрібно. Знайдемо, з-під землі дістанемо й привеземо, а, як мати, прошу: бережіть хлопців, і мого сина.

— Він у мене програміст, — веде далі моя співрозмовниця, — як для сучасної війни, професія неабияк затребувана. У Чернігові був, на Луганщині, в Сумах. Раніше ж важкою атлетикою займався, призові місця займав, а тепер бач, від кого боро­нитися треба.

Наразі Чернігівщина, гірко таму­ючи біль окупації та руйнацій, по­ступово повертається до мирного життя. Утім, спокійним його можна назвати хіба що умовно. Бо навіть неподалік, на кордоні, все ще рвуть­ся бомби та снаряди, руйнуються будинки й калічаться долі, ллється кров й гинуть люди, цвіт нації, нашої гордої, працелюбної нації — рашисти ніяк не можуть позбутися свого загарбницького бажання панува­ти над світом. Й поки буде так, не може спокійно битися і її жіноче, материнське серце, продовжуючи жити волонтерськими справами. Вже поза роботою. Але не поза жит­тям.

Джерело: газета "Носівські вісті", від 12.08.2022, Катерина ГАВРИШ

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Кожухівська, волонтерка, Носівщина, пиріжки

Добавить в:
 
 


Центр Комплект