• Брухт ДальнобойСервис
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » Ремесло роду Воскобойників живе понад сто років


Талион

Ремесло роду Воскобойників живе понад сто років

 

Ігор Воскобойник - майстер по дереву у третьому поколінні і свої вироби творить за допомогою інструментів, які отримав у спадок від діда.



Рід Воскобойників, де народився Ігор Костянтинович, відомий на Сосниччині вже понад 100 років. Його батько Костянтин Якович вів уроки трудового навчання, крім того, навчав дітлахів в авіамодельному гуртку. І вчителем був прекрасним, адже вмів руками робити, як і його батько Яків Трохимович. Дід робив учителем ремісничої школи і вмів працювати з деревом. За рік робив два комоди, які продавав, і за ці кошти жили. Мав дід інструмент, як без нього! Помер він у 1938 році у 68-річному віці. Батьку на той час було всього 8 років, та хлопець з самого малечку крутився біля тата, щось допомагав, знав який інструмент для чого потрібен. Одних тільки різців Яків Трохимович мав понад 60. А як син підріс, то цікавість не зникла до батьківського справи - навпаки виріс і ремесла не полишив, все життя майстрував. Просили його і хати шалівкою оббити, і підлогу послати,і двері зробити -будь що. Тато постійно цим займався. Став учителем трудового навчання, діти бігли на його уроки з охотою. Сина Ігоря постійно брав з собою - підучував. Людям хати обшивав разом з другом, а коли Ігор підріс, став забирати сина. У 6 класі він вперше пішов з батьком замість товариша і заробив свої перші гроші. За зароблені кошти купив механічний годинник «Ракета». Ото була радість! Беріг їх довго. Коли пішов до армії, дорогий серцю атрибут залишив дома, а тоді прослужив півроку і написав батьку, щоб привіз йому годинника, коли буде їхати в гості. Привезли. Тільки за три місяці до демобілізації той годинник поцупили. Звісно, що засмутився. Купив інший - «Чайка».

Мама Надія Андріївна була роботяща, все в її руках горіло. Любила плести. Сяде біля телевізора, візьме в руки спиці і не дивиться, що руки роблять, за вечір з’являлися шкарпетки. Тримали господарство. Було і по три корови, свині, гуси і кролі пухові. Візьме мама кроля, посадить на руки і за вечір вискубе з нього пух, залишиться він голий. Не біда -новий виросте. А тоді з того пуху в’язала шарфи, шапки, рукавиці. Руку мала легку. Що посадить в городі, все виросте. Батьки самі робили і привчали дітей не цуратися ніякої роботи. Якось захворіла мама, і нікому було доїти корову. Сусідка прийшла два рази, а тоді сказала, що ввечері не зможе подоїти. Пішов тато, та Лиска його деменула і не підпустила. Ігор, будучи семикласником, вдягнув мамину куфайку, в якій мама доїла корівку, на голову зав’язав мамину хустку. Така конспірація була для того, щоб Лиска подумала, що то мама. Як не дивно, та годувальниця стояла спокійно і дозволила себе видоїти. Мама дивувалась і раділа, що син зміг. Після того випадку хлопцю самому було цікаво доїти корову. Тільки вже з одягом не хитрував. Хліба дасть, погладить, а та відпустить молочко.

Доручали і полоти. На городі за Сос-ницею мама посіяла цибульку-чернушку. Поїхав хлопець на велосипеді сапувати, та сапи не примінив, зілля виросло вже досить велике. Обережно порвав його руками. Уважно пальцями перебирав, щоб не дай Боже, цибульку не вирвати.

Після школи закінчив учкомбінат, отримав посвідчення на водіння легкового авто, а згодом і на вантажівку. Настав час чоловічого обов’язку - служба в армії. Хотів служити у морфлоті. Батько, дядько, брат - всі там служили, тому і він хотів побути моряком. Запропонували поїхати на курси механіка дизельних установок. Не пішов - робити руками любив, а вчитися ні. Потрапив до Одеси в ВПС (військово-повітряні сили). Тоді, у 1979 році, почалася війна в Афганістані. Написав 7 рапортів, щоб забрали воювати. В жилах кипіла кров. Молодий, завзятий, йому здавалося, що він потрапить туди і їм покаже. І можливо б, потрапив, та доля вирішила по-іншому. Вже був у літаку разом з іншими солдатами, яких мали доставити до «гарячої точки». Та до салону увійшов майор Спицин і наказав йому негайно покинути борт корабля. Він вийшов і почав пояснювати, що вважає своїм обов’язком потрапити в Афганістан. Майор сказав: «Пройде час, і ти будеш згадувати цю хвилину і поставиш свічку за мене, що я тобі життя зберіг. А зайнятися тобі і тут буде чим корисним». Батько Ігоря, окрім роботи по дереву, добре малював. І це передалось до сина у спадок.

Його залишили в частині, бо він малював карти, плакати. Військова частина мала 8 установок, які були спрямовані на виявлення літаків. Згодом, коли минули роки, слова майора не забув і свічку за його здоров’я поставив.

Після армії працював водієм, тільки ось звик робити так, як вчили батьки - не цуратись і він допомагав завантажувати авто. Спину підірвав, пішов працювати сантехніком. А з 1997 року по 2015 трудився в ДП «Сосниця Райагролісгосп». Там була бригада, де робили меблі, до неї і потрапив. Робили двері, рами на вікна, лавочки, ліжка і багато чого іншого. Робота в насолоду, адже вмів з деревом працювати. Замовлення йшли з усього району. Робили підсвічники для церкви, рамки для ікон - яких тільки замовлень не було!

Якось у 1981 році з друзями святкував Новий рік і всі разом пішли на площу гуляти. Зі своєю майбутньою дружиною зіштовхнувся обличчям до обличчя. З того часу і почали зустрічатися. Зробив пропозицію коханій, та дівчина ніяк не могла наважитися на такий серйозний крок. Переконував, що життя в неї буде хороше. Повірила. І у 1983 році одружились. Тепер Віра Миколаївна каже, що з чоловіком їй пощастило. Крім того, що має золоті руки, в нього свої погляди на життя. Чоловік вважає, що родина буде міцна тільки тоді, коли будуть поступатися один одному. Довго один на одного не сердяться. Ігор Костянтинович любить дружині робити подарунки, зроблені своїми руками. В них діє принцип - він щось змайструє, а вона йому обов’язково за це приготує щось смачненьке. В цьому році на 8 Березня змайстрував стілець-трансформер, який складається і з нього виходить драбина. А вже з качілками у Віри Миколаївни браку нема і використовує вона їх саме за призначенням - для приготування, адже виховувати такого чоловіка методом качілок просто ні за що. Він береже свою дружину. Вона гіпертонік, тому в городі посапувати для нього є звичною справою. Удома кожний куточок прикрашений його руками. Над сараєм зверху є прибудова, а на ній красуються вирізані з дерева звірі. Там і заєць, і лисиця, і білочка, і синиці та інші птиці. Годівниця для птахів теж має гарний вигляд, адже зроблена з виточених на станку дерев’яних деталей. На хвіртці дерев’яна вивіска, на якій господар вирізав «Обережно, пес. Нерви слабі». І він не видумав, тому що Боня (Боніфацій, як іноді його величають) має добрий і лагідний характер і нервами в ньому і не пахне. Здається, що за своїм характером, він схожий на свого господаря - такий же добрий. Меблі в будинку - справа рук Ігоря Костянтиновича. Дзеркало на стіні в красивій вирізьбленій оправі. Полиця для книг по обидва боки має вирізані ажурні візерунки. У великій кімнаті в кутку стоїть гарна велика підставка для квітів з чотирьох ярусів у формі піраміди. Такий подарунок господар сам придумав і зробив для своєї дружини. У веранді під вікном було вільне місце та майстер змайстрував під ним мі-ні-шафу, де є шухляди і двері. Тепер домашні пожитки охайно заховані. Вазони для квітів також оздоблені різьбленими візерунками. А ще у великій кімнаті стоять три сувеніри, які для господаря дорогі - це вирізьблені дві статуї орлів і постать чоловіка, який бореться з гепардом. Статую чоловіка вирізав батько ще раніше, а тоді в сестри побачив орла, якого їй подарували. Сподобався. Роздивився і вдома взявся за справу. Син побачив, що робить батько, сам пішов до родичів, роздивився і в той день сів разом з батьком вирізати. За два дні сувеніри були готові. В обох вийшли красиві, тільки в батька орел кігтями тримає вовка, а син зробив просто кам’яну брилу, на якій розправив крила цар птахів. Звертаються люди і зараз до нього - багато просять зробити вулики. Використовує для бджолиного житла сосну, ялину, осику, тополь або вербу. Дуб і ясен холодні. Березу покрутить, а ось вільха, хоч і утримує тепло, за рік її також покруть. Колись вулики робили тільки з липи. Раніше робив багато човнів і весел. Найкращий матеріал для них - верба, хоча можна використати осику і сосну.




Зараз Ігор Костянтинович працює в ліцеї і тут його золоті руки помітно всюди. Біля учбового закладу стоять красиві лавочки, з обох боків оздоблені колесами з воза. Колеса також робив сам. А ось справжніх коліс на кінного воза не робив жодного разу, це справа клопітка. Спочатку роблять деталі, складають, тоді беруть обруч, добре нагрівають його у вогні, тоді всередину вставляють дерев’яне колесо і поливають водою. Металевий обід звужується, міцно обіймає дерево і тільки так воно не розсиплеться. Та і потреби зараз в таких колесах нема. Нині колеса вдягають у гумові шини. А колеса по старій моделі зараз роблять для декорацій. Такі замовляли і у майстра. А ще один чоловік попросив зробити будиночок для лебедів. Зробив. Висотою вийшла оселя для пернатих півтора метра. Та і платформа для самого будинку майже 2,5х2,5. Оздобив різьбленими деталями - вийшло гарно. Племінник попросив зробити альтанку та гойдалку, яку побачив біля поліклініки в Сосниці, - зробив. Нещодавно змайстрував гойдалку для саду з кривого дерева, як зараз модно. Будиночок для лебедів і гойдалка поїхали на Корюківські землі. Один сосничанин звернувся з проханням зробити будиночок для котів. Теж змайстрував і придумав його двохповер-ховим. Котики відразу облюбували житло і тепер живуть у ньому. Дерев’яні крісла і столик у гуртожитку ліцею - теж справа його рук. Якось, коли прийшов влаштовуватись на роботу, в нього спитали: що вмієш робити?

- Все, - сказав чоловік.

- А труну вмієш?

- Вмію.

- Тоді візьмемо тебе на роботу.

Справа в тому, що труни тоді не продавались у магазинах. А їх робили тільки тоді, коли помирала людина. І зробити її швидко, не так просто. Треба знати що і як.

В шлюбі з Вірою Миколаївною Ігор Костянтинович 38 років. Має синочка Юру, якого чекали понад 15 років, коли Бог нарешті послав їм дитину. Раніше син цікавився справою батька. А тоді поїхав вчитись до Чернігова і цікавість зникла сама собою. Зараз 21 -річний Юра працює в обласному центрі. Приїздить до батьків. Ігор Костянтинович зізнається, що робить усе тоді, коли є охота. Якщо нема бажання і душа не лежить, то відмовить людині. Але таке буває рідко. Майстер зробить усе, а ось діжку ні,бо це дуже кропітка справа. її треба дійсно вміти зробити. Батько дружини був бондарем і в його трудовій книжці єдиний запис: прийнятий на роботу і звільнений з виходом на пенсію. Вдома є 10-літрова діжка, яку він робив, і зять дивується наскільки майстерно тесть її змайстрував. Діжці вже багато років. Бували часи, що брали в ній воду, коли надовго йшли з дому. Жодна краплина не просочиться, так вміло зроблена діжка і вода в ній холодна до вечора. І це при тому, що виробляли її вручну. Колись Ігор Костянтинович надумав зробити бочку, до половини змайстрував і кинув. А ще чоловік любить займатися чимось просто з цікавості. Якось їхав з городу і побачив, як на сусідній ділянці росло сорго. Стало цікаво. Вирізав одну гілочку і привіз додому. Весною посіяв насіння і восени зібрав культуру, з якої нав’язав віників, вийшли добротні. Роздарував родичам, а деякі навіть купили за гроші.

Одного разу побачив в інтернеті, як один чоловік змайстрував пояс. Зв’язав між собою пластикові пляшки, які наповнив пінопластом. Такий нехитрий пристрій для плавання в річці і має він лікувальні властивості. Він тримає тіло на воді в повністю розслабленому стані, а сама вода дає тиск на тіло і це добре впливає на стан здоров’я хребта. До речі, Ігор Костянтинович купальний сезон відкриває рано і закриває з настанням холодів, жодного дня не пропускає, дощ і холод не завада. Після купання відчуває приплив бадьорості і цей стан йому до душі. Все в його житті добре. Люди добрі, якщо сам до людей з добром, то вони його назад і повернуть. Єдине, про що мріє, це взяти до рук онуків і добре, якщо це буде хлопчик, щоб передати йому свої вміння, або хоча б познайомити з родинною справою і сказати, що ти п’яте покоління, кому належать інструменти Якова Трохимовича.

Джерело: газета "Вісті Сосниччини" №30 (10107) від 24 липня 2021, Наталія Матвієнко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Воскобойник, Сосниччина

Добавить в:
 
 


Центр Комплект