• Брухт ДальнобойСервис
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » Сосничанин Юрій Мучта не розлучається з гітарою все життя


Сосничанин Юрій Мучта не розлучається з гітарою все життя

 

Юрія Мучту знають майже всі жителі Сосницького краю і не тільки, адже сцена для нього - другий дім. Потяг до музики був з самого дитинства. Батьки вдома постійно співали і він ріс серед пісень. Будучи в 5 класі сам пішов до музичної школи. Три роки провчився і кинув. Зрозумів, не його. А все тому, що інструмент, на якому вчився грати, не був до душі. Тягло до іншого - гітара. Вона настільки увійшла в його життя, що вони стали одним цілим. Де б він не був, гітара буде поряд. Перші чотири акорди вивчив у Мінську. Уроки настільки захопили, що ніжні дитячі пальці пошкодив до крові. Та назавтра знову взяв гітару, адже бажання навчитися грати було дуже сильним і біль та кров, що текли з учора порізаних струнами пальців, його не зупинили. А ось освіту має зовсім не музичну. Місце, де буде вчитися, вибирав разом з другом, і на те, де будуть навчатися, впливала тільки одна обставина, і це було зовсім не бажання оволодіти тією чи іншою професією. На сцену він потрапив ще зі школи. У 9 класі грав на ударних інструментах у ансамблі «Сузір’я». Свій перший виступ в ансамблі пам’ятає досі і добирались «зірки» до клубу взимку на санчатах, якими везли потрібну для виступу апаратуру. Колись написав одну пісню, яку грали на дискотеках. Та хто її автор - не знав ніхто. Він і зараз її грає, коли запрошують поспівати. Багато хто, почувши знайому мелодію, згадують ті часи і кажуть, що знають її, в ті часи вона була популярною. А Юрій Володимирович тільки посміхається: не важливо чи відомий автор, головне, що пісня увійшла в серця людей. Він і досі виступає на сцені. Завжди знаходить час для репетицій. А останні декілька років він ще грає в дуеті з Миколою Подорожнім і називається їхній дует «Сусіди». Микола справжній самородок. Тільки грає він зовсім не на гітарі.



ЧОТИРИ АКОРДИ ГРАВ ДО 4-Ї РАНКУ

Сосничанин Юрій Володимирович Мучта має захоплення, яким почав займатися ще з 5 класу - це музика і співи. Перші дотики до прекрасного були в сім’ї, співали мама і тато. Батьки - Тамара Сергіївна і Володимир Михайлович - любили пісні і співали їх просто так: чи то в хаті, чи то в городі. Улюбленою піснею, яку тато співав постійно, була «Еду, еду на комбайне, колосится рожь, открывай, Танюша, двери, сердце не тревожь». У 5 класу Юрій сам пішов до музичної школи і почав вчитися грати на баяні. Перший рік був відмінником, другий - хорошистом. А на третій рік цікавість пропала і він став двієчником. Ну, не лежала душа до баяна.

Хоча в душі інтерес з’явився до іншого. Двоюрідний брат грав на гітарі, часто спостерігав за ним, подобалось дуже. Дома теж була гітара, іноді щось пробував сам на ній. Коли був у 8 класі, на канікулах поїхав до баби Валі у Мінськ. Вона жила у власному великому будинку. З нею на квартирі проживали ще 5 хлопців, які навчались в технікумі на майстрів по ремонту холодильників. Майже всі грали на гітарі і коли він послухав їх, просто заразився. Вони і навчили його чотирьом акордам. Пристрастився настільки, що ніжні, зовсім не підготовлені юнацькі руки в перший вечір порізав струнами до крові. Наступного дня знову підійшов до хлопців, щоб вчили далі. На біль і кров ніхто не зважав. Захопився, мов зачарований. У бабусі Валі був син, який трагічно загинув і він грав на електрогітарі, яка стояла в кутку кімнати. Юра дивився на неї увесь час, хотілося взяти її до рук, та так і не осмілився спитати. Повернувся додому і взяв вже свою гітару. Популярність серед друзів виросла відразу. «Мама на город, а я за гітару і до річки на пляж. Ввечері гуляти йшов теж з гітарою і співав в компанії до 4 ранку. Мама не бачила, коли повертався, адже спали на сіні, а не в будинку. Тому і не лаяла.

ГІТАРИ З РУК НЕ ВИПУСКАВ

В сім’ї ще був менший на 2 роки брат Олександр. Навчив грати і його. Коли був у 9 класі, директор будинку культури Петро Гаврилович Скляр запросив до ансамблю «Сузір’я», де він грав на ударних інструментах. Заздрили йому однокласники, коли йшов з уроків на репетиції - ось би і їм піти з уроків. Перший його виступ відбувся взимку у приміщенні Загребельського клубу і добиралися «зірки, що сходять» до клубу на санчатах. Всю апаратуру завантажили на них і потягли до села. Зал був повний людей, виступ пройшов блискуче. Гітари з рук не випускав. Концерт у будинку культури, ввечері грали в будинку відпочинку, а вночі до 4 ранку - під зірками, в колі друзів. Компанії збирались чималенькі, всіх вабила гітара і спів.

Настала пора йти до армії. Юрій купив нову гітару і пішов служити з нею. Потрапив у прикордонні війська в Москві. Через три дні авторитет зріс і там, коли дізнались, що він любитель музики. Брав участь у конкурсах художньої самодіяльності під час служби і отримував перемоги. Жодне свято не обходилось без його участі. І зараз день прикордонних військ, що 28 травня, святкує щороку з друзями у Спаському на Десні і звісно з гітарою. Під кінець служби запрошували на роботу в різні місця. Анкети заповнив і поїхав додому. Поки добрався до рідної хати, в поштовій скриньці чекали листи із запрошеннями. Та була така ностальгія за рідним краєм, за друзями, адже у відпустку не ходив два роки, що знову кудись їхати не було бажання - залишився. Знову концерти, знову грав під зорями до самого ранку.

ПО КАР’ЄРНИХ СХОДАХ


Якось його однокласник Михайло Василенко запропонував вступити до вузу. Гітара - це добре, але треба отримати професію.


Взяли каталог вузів СРСР і почали вивчати, куди можна спробувати. Ким бути - не важливо, перевагою було лише єдине - це зручність добиратися до вузу. Добре все вивчили і вирішили вступити до Київської сільгоспакадемії. Так і зробили. Через рік Юрій перевівся на заочне навчання і пішов працювати трактористом у УОС. Дали трактора, біля якого місяць ходили навколо, ніяк не могли полагодити, то пускач пошкодиться, то щось інше. Через місяць ледь завели. Організація на той час була потужна, іншої техніки - повен двір. Зранку все гуділо і ревіло, метушилися, як у муравейнику. Згодом Юрій Володимирович вже став інженером-ме-ханіком, а далі обрали секретарем комсомольської організації УОС. Через півроку після цього уже був другим секретарем райкому комсомолу.

У 1998 році подав заявку і став головою Загребельської сільради, де працював до 2011 року. Згодом ансамбль «Сузір’я» перестав існувати - його «зірки», як і він, пішли в доросле життя. Та Юрій продовжив свою музичну діяльність в колективі «Криниці», якому 1986 року дали звання народного. Багато запрошували грати на весіллях, на святах. Гітара завжди з ним. Вона і зараз живе в автомобілі. «Та і коли був на посаді голови, вона в мене завжди стояла за сейфом», - зізнається Юрій Володимирович. Колись сам писав пісні.

ДУЕТ «СУСІДИ» ЗАЗВУЧАВ

А близько 2 років тому з’явився дует «Сусіди». Недалеко, де проживає Юрій Володимирович, мешкає Микола Подорожній. Тільки ось грає він не на гітарі, а на гармошці і є справжнім самородком, адже освоїв її сам. Тато Миколи любив грати на гармошці. Юрій пам’ятає, як були ще малими і слухали, як на порозі грав і співав Миколин тато. Голос Микола успадкував від тата. Якось на храм зійшлися разом: Юрій з гітарою, Микола з гармошкою і вони... зазвучали. Микола має добрий слух і будь-яку мелодію підхватить з першої секунди. Тепер частенько виступають вдвох, запрошують їх на свята, дні народження, просто в коло друзів. В Бахмачі проходив фестиваль «Грай, гармонь». Брали участь у ньому. В Миколи тенор, в Юри альт. Відчувають один одного. Цікавим є те, що вони, сусіди і на роботі, адже працюють в одному закладі - Сосницькій гімназії. Микола є членом асоціації гармоністів України і коли проходить фестиваль аматорів, їздить обов’язково. Бувало, що під час гри так захоплювався, що просто рвав гармошку. Признається, що таких випадків трохи було. Якщо грати з азартом, то нема нічого дивного. Декілька разів запрошували друзі їх до себе на подорож Десною на плоту. Пливли від Коропа до Сосниці. Були випадки, що запрошують у Свердловку, там теж є великий пліт, оснащений всім необхідним, є на ньому і холодильник, і плита, і ліжка, а зверху майданчик, де можна потанцювати. На такому плоту спокійно може перебувати до півтора десятка людей.



Друзів мають багато і багато є запрошень, щоб пограли. Юрій Володимирович зізнається, що за всю його музичну діяльність було шість гітар і серед них одна особлива. Якось друзі спитали: про що мріє. Сказав, що хотів би мати 12-струнну гітару. І бажаний інструмент йому подарували на день народження.

РОДИННА ДИНАСТІЯ

Сестра Ліля теж успадкувала голос своїх батьків і співає у народному ансамблі «Криниці». Та і Ліля має здібності до музичних інструментів, закінчила музичну школу по класу бандури. Раніше Юрій і Ліля брали участь у обласному фестивалі «Родинне свято» і разом співали на сцені. Брат Олександр, хоч уміє грати, та це діло майже забув. Чотири роки тому Юрій і Ліля подарували йому на день народження гітару, то ж тепер бере її до рук частіше. А ось донька Юля успадкувала від батька творчий талант і закінчила музичне училище. Живе в Сосниці і викладає у музичній школі, де вчить дітей грати на фортепіано. Син Євген, як і тато теж оволодів гітарою - батько навчив. Живе в Києві й батькові гени в ньому теж є. Знімався в рекламі «УКРОП», мав роль у фільмі «Клініка». Була роль дільничного інспектора у мелодрамі. До армії теж грав на гітарі, тоді справи поглинули і під забув про неї. Та згодом все ж купив собі електрогітару і підсилювач. Євген добре співає. Тато зі сторони дивується, який красивий голос має син. До речі, син і батьку зробив подарунок і тепер у Юрія Володимирович є електрогітара і підсилювач. Юрій Володимирович вже дід. Донька подарувала йому внучку Катерину. Як тільки збираються за родинним столом, вона завжди просить: «Дідусю, пограй!» Та і сама любить посмикати струни. Цієї осені Катя піде до 1 класу та вже має захоплення. Навчається у Менській «Фієсті» в підготовчій групі І рівня. Добре, коли вже змалечку є цікавість у дитини до чого-небудь. До речі, тато Юрія Володимир Михайлович був відомим воротарем і грав у футбольній команді. Тільки ось чомусь всі знали його, як Вадима Мучту, а не Володимира. Якось прижилося до нього інше ім’я у спорті. Сам Юрій Володимирович в свої майже 60 ще повний сил, енергії, оптимізму і любові до музики і пісні. Та має мрію про одне: це зібрати всіх своїх друзів на творчий вечір. Вже давно виношує це в думках і вірить, що цей час настане.

Від щирого серця бажаємо міцного здоров’я Юрію Володимировичу і сподіваємося, що вже скоро на творчому вечорі він вимовить: «Доброго вечора, дорогі мої друзі! Щиро радий, що ви завітали на мій творчий вечір!» Бажаємо, щоб це пролунало вже незабаром.

Джерело: газета «Вісті Сосниччини», 25 (10102) від 19 червня 2021, Наталія Матвієнко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Сосниця, Мучта, гітара, Матвієнко

Добавить в:
 
 


Центр Комплект